навмисне

НАВМИ́СНО (НАВМИ́СНЕ) (з певним наміром, із певною метою), УМИ́СНО (УМИ́СНЕ), ЗУМИ́СНЕ (ЗУМИ́СНО) рідше, НАРОЧИ́ТО, СПЕЦІА́ЛЬНО, НАУМИ́СНО (НАУМИ́СНЕ) рідше, ВМИ́СНЕ (ВМИ́СНО) рідше, НАРО́КОМ розм., ЗНАРО́ШНЕ розм. рідше; З У́МИСЛОМ (звичайно щодо таємного й вартого осуду наміру); СВІДО́МО (щодо вартого осуду наміру); ДЕМОНСТРАТИ́ВНО, ПІДКРЕ́СЛЕНО (спеціально наголошуючи на чомусь). М'язисті й стрункі, вони здалися Шевченкові групою навмисно підібраних натурщиків з класів Академії художеств (З. Тулуб); Він навмисне завернув у глухий провулок поза городами (П. Панч); Умисно широко дихаючи, перейшов він невеличкий клаптик безлісного шляху і вступив у гай (Б. Грінченко); Газета "Одеський листок" умисне перекрутила справжній зміст процесу (П. Тичина); Насті вподобався той шелест, і вона зумисне розривала ногами купи сухого листя (М. Коцюбинський); Здається, сонце нарочито зупинилося в зеніті і пече лютим вогнем (В. Кучер); (Василь:) А Степанида хитра! Як тільки зустрінеться, то, мов наумисне, моргає на мене (М. Кропивницький); (Гуральський (до Адама):) А щодо арешту, то це зроблено вмисне (М. Ірчан); Неля і Зоня розмістилися по протилежних кутках тапчана, наче нароком залишаючи для нього (Безбородька) місце всередині (Ірина Вільде); Се він знарошне їх налякав (Г. Квітка-Основ'яненко); — Ні, товаришу Попович, — продовжував Бондаренко. — Це якраз ви та ваші друзі хочете — свідомо чи несвідомо, це вже вам видніше, — забити клин між нами (А. Головко); Брюллов демонстративно не носив жалувані йому нагороди (О. Іваненко).

НЕДОРЕ́ЧНО (у неслушний час), НЕ ДО РЕ́ЧІ, НЕВПО́РУ, НЕВЧА́СНО, НЕСВОЄЧА́СНО, НЕ ДО ШМИ́ГИ розм.; ЯК НА ТЕ́, ЯК (НА́ЧЕ і т. ін.) НАВМИ́СНО (НАВМИ́СНЕ), ЯК (НА́ЧЕ і т. ін.) НА ЗЛО́ підсил. розм. (у знач. вставн. сл. — у невідповідний момент, не до речі). Варвара Павлівна отямилася, і в глибині душі їй стало соромно за.. так недоречно виявлену легкодухість (В. Собко); Діденко збагнув, що прохопивсь з своєю новиною зовсім не до речі (А. Головко); — Як невпору ти захворів (М. Стельмах); Денис Довгошия та Ліда Бондаренко вирішили одружитись зовсім невчасно — наприкінці весни, напередодні гарячих літніх робіт (Л. Дмитерко); Дуже несвоєчасно підступив до нього на той час Тарас (О. Іваненко); Така замітка була би тепер не до шмиги (Лесь Мартович); До города дорога й недалека, Не забариться б перейти. Та, як на те, така стояла спека, Що й місця не знайти (Л. Глібов); Мама, як навмисне, повільно одягається і, здається Галі, повільно йде (О. Іваненко); Я почав латати дірки. Та їх, наче на зло, було безліч (Ю. Яновський).