називати
НАЗВА́ТИ (дати кому-, чому-небудь назву, ім'я), НАЙМЕНУВА́ТИ, ПРОЗВА́ТИ розм., НАРЕКТИ́ заст., уроч., поет., ПОЙМЕНУВА́ТИ заст.; ОХРЕСТИ́ТИ (дати комусь ім'я під час обряду хрещення; розм. — дати кому-, чому-небудь назву взагалі). — Недок.: назива́ти, прозива́ти, наріка́ти, охре́щувати. Та ввечері й охрестили, і Марком назвали (Т. Шевченко); — Пана Стьопу наші партизани найменували поміж себе старшим, хоча літами він був, кажуть, юнак юнаком (О. Гончар); З гір аж до моря уступи сягають, Люди прозвали їх "Чортові сходи" (Леся Українка); — Село своє нарекли (турбаївці) Чаплинкою на пам'ять про тих чаплів, що першими зустрілися їм у степу (О. Гончар); Одначе днями на Вертуна находив "сказ", як охрестив цей стан Галай (В. Підмогильний).
НАЗИВА́ТИ (говорячи про кого-, що-небудь або звертаючись до кого-небудь, уживати те чи інше ім'я, назву; визначати, характеризувати кого-, що-небудь якимось словом, назвою тощо), ЗВА́ТИ, ПРОЗИВА́ТИ розм., УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ) розм., ВЕЛИЧА́ТИ жарт., ірон., ІМЕНУВА́ТИ книжн.; КЛИ́КАТИ розм. (звертаючись до кого-небудь або говорячи про кого-небудь, уживати те чи інше ім'я); ОБЗИВА́ТИ, ДРАЖНИ́ТИ розм. (ким, чим — образливими прізвиськами). — Док.: назва́ти, прозва́ти, узва́ти, пойменува́ти розм. обізва́ти, продражни́ти. Нагадала (Настечка) братику, що всю рідню їхньої матері по-вуличному звали Соловейками, і не раз, коли мати тулила до себе її і маленького Левка, називала їх солов'ятами (М. Стельмах); — Сідайте, будьте ласкаві! — сказала Любка і хотіла назвать Джерю татом (І. Нечуй-Левицький); "Як зовуть тебе, молодче? Хто ти родом? звідкіля ти?" Відказав на те невольник: "Мохаммедом прозивають..." (А. Кримський); Жила удова з дітьми у хатці, — навіть би й хаткою узивати не годилося — хижкою (Марко Вовчок); Я ж вас просив.., щоб ви мені сказали, як вас величати (Г. Квітка-Основ'яненко); Йосип у селі його звали.. По батькові ніхто не іменував (О. Ковінька); Сліпий Жан.. ввійшов під руку з своїм "міноносцем", як він кликав лакея (М. Коцюбинський); — Де ж це видано — дурнем обізвати хазяїна в його хаті (І. Багмут).
Значення в інших словниках
- називати — (давати ім'я комусь) прозивати, іменувати, величати, (образливо) обзивати, дражнити, (док.) наректи, (при хрещенні) охрестити. Словник синонімів Полюги
- називати — назива́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- називати — (давати ім'я) ур. нарікати; (звертаючись) звати, іменувати, титулувати, р. кликати; (себе) відрекомендовувати; (раєм) вважати; (ціну) призначати; док. НАЗВАТИ, найменувати; (гостей) наскликати, накликати. Словник синонімів Караванського
- називати — -аю, -аєш, недок., назвати, -ву, -веш, док., перех. 1》 перев. док. Давати кому-, чому-небудь назву, ім'я. || Давати прізвисько кому-небудь. || Звати, іменувати кого-, що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- називати — НАЗИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАЗВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., кого, що. 1. перев. док. Давати кому-, чому-небудь назву, ім'я. Любяч – так здавна називали люди полянського племені городище роду Воїнів над Дніпром (С. Словник української мови у 20 томах
- називати — назива́ти / назва́ти ре́чі їх (свої́ми, вла́сними, спра́вжніми і т. ін.) імена́ми. Говорити про кого-, що-небудь прямо, відверто, недвозначно і т. ін., не добираючи делікатних слів чи виразів. Фразеологічний словник української мови
- називати — Назива́ти, -ва́ю, -ва́єш, -ва́є; назва́ти, -зву́, -зве́ш, -зву́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- називати — НАЗИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАЗВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., перех, 1. перев. док. Давати кому-, чому-небудь назву, ім’я. Його [вітер] називають за тією стороною горизонту, звідки він дме (Фіз. геогр. Словник української мови в 11 томах
- називати — Назива́ти, -ва́ю, -єш сов. в. назвати, -зву, -зве́ш, гл. Называть, назвать. Та нічого не сказала, тілько серденьком назвала. Мет. 75. Словник української мови Грінченка