напустити

НАВРО́ЧЕНО предик., кому, НА́СЛАНО на кого, НАПУ́ЩЕНО на кого, НАВРО́ЧИЛО (НАУРО́ЧИЛО рідко) безос., кого, ПОРО́БЛЕНО, ЗАПОДІ́ЯНО, ПОДІ́ЯНО, ПОЧИ́НЕНО рідше; НАМО́ВЛЕНО кого (заклинаннями). (Настя:) Чи тобі що починено, чи тобі наврочено? Хоч розкажи, де болить, що болить? (І. Карпенко-Карий); — Вже й не знаю, чи на мене наслано, чи майстри оцю хату закладали на моє лихо (І. Нечуй-Левицький); — Я вправо поперся. Отут і кажи, що не напущено на чоловіка.. — Ніякого напуску. Ти з дороги збився, — заперечив Тимко (Григорій Тютюнник); — Та чи тебе наврочило? (М. Чабанівський); (Семен:) Мати наостанці жила у мене, та бог його зна, чи їй пороблено так, чи що?.. дуже хворіла, а потім і померла.. (М. Кропивницький); — І що сталося з чоловіком..! Чи його намовлено, чи зіллям напоєно! (В. Кучер).

НАВРО́ЧИТИ (НАУРО́ЧИТИ рідко) кого (за народними уявленнями, заподіяти кому-небудь нещастя, викликати в когось хворобу і т. ін. магічним поглядом, словами або діями); НАСЛА́ТИ що на кого, НАПУСТИ́ТИ що на кого, кому (звичайно з прямим додатком — назвою нещастя, хвороби тощо); ПОРОБИ́ТИ, ЗАПОДІ́ЯТИ, ПОДІ́ЯТИ, ПОЧИНИ́ТИ рідше (кому — спричинити комусь нещастя, хворобу, а також чарами викликати кохання до когось); ЗУРО́ЧИТИ, ПРИСТРІ́ТИ рідше, СПРИСТРІ́ТИТИ рідше, СПРОЗО́РИТИ рідше, УРЕКТИ́ (ВРЕКТИ́) (поглядом); НАМО́ВИТИ що на кого-що (нашіптуючи заклинання). — Недок.: насила́ти, напуска́ти, намовля́ти. (Гелен:) Чи певна ти, що ти її очима своїми не наврочила? (Леся Українка); Не інакше, як тільки чари хтось наслав на Івана (І. Франко); (Мекдугел (до робітників):) Хіба я навмисне напускаю на вас недугу, чи, може, отруюю вас чим-небудь? (М. Ірчан); Синові часом здається, що вона (мати) й справді володіє гіпнозом або ще якоюсь силою і вміє "поробити"... (О. Гончар); Ой, чи мила, чи не мила, а щось мені та починила: Кличе мати вечеряти — вечеронька мені не мила (пісня); А правду сказать — аби дитину не зурочити! — гарна дівчина буде (О. Маковей); — Чи не пристрів тебе, сестро, Костомара? У його, кажуть, ледачі очі: гляне на коня, завидуючи, то і коневі не минеться (П. Куліш); Ой, я не з тим прийшла сюди, Щоб намовлять з води на парубка невзгоду (нещастя)! (П. Гулак-Артемовський). — Пор. накли́кати, чаклува́ти.

II. НАДАВА́ТИ (про людину — за допомогою виразу обличчя, погляду, пози і т. ін. видозмінювати свою зовнішність у потрібний бік); НАПУСКА́ТИ зі сл. на себе, розм. (надавати своїй поведінці, зовнішності неприродного вигляду, характеру). — Док.: нада́ти, напусти́ти. Грюнвальд подумав і усміхнувся, але зразу ж поспішив надати своєму сухому, зморщеному обличчю звичайного сухого виразу (В. Собко); Я напустила на себе поважний вид (І. Франко). — Пор. 3. набира́ти, 1. удава́ти.

ПІДБУ́РЮВАТИ (спонукати когось до певних дій, вчинків, перев. недозволених, злочинних тощо), ЗБУ́РЮВАТИ, ПІДБИВА́ТИ, ПІДВО́ДИТИ, ПРОВОКУВА́ТИ, НАПРАВЛЯ́ТИ розм., ПІДГВИ́НЧУВАТИ розм., ПІДДРО́ЧУВАТИ розм., НАДРО́ЧУВАТИ розм., ПІД'ЮДЖУВАТИ розм., НАШПИГО́ВУВАТИ розм., ІНСПІРУВА́ТИ розм., ОБУ́РЮВАТИ заст., НАУЩА́ТИ заст., НАШТИ́РУВАТИ діал,; ЦЬКУВА́ТИ розм., НАЦЬКО́ВУВАТИ розм., ПІДЦЬКО́ВУВАТИ розм., НАСТРО́ЮВАТИ розм., ПІДСТРО́ЮВАТИ розм., НАПУСКА́ТИ розм., ПІДСТРУ́НЧУВАТИ розм., НАСТРУ́НЧУВАТИ розм., НАСТРЕ́НЧУВАТИ розм. (проти когось — викликаючи вороже ставлення до нього); БУНТУВА́ТИ, ВОРОХО́БИТИ розм. (підбурювати до бунту). — Док.: підбу́рити, збу́рити, підби́ти, підвести́, спровокува́ти, напра́вити, підгвинти́ти, піддрочи́ти, надрочи́ти, під'юдити, нашпигува́ти, інспірува́ти, обу́рити, наусти́ти, нашти́рити, нацькува́ти, підцькува́ти, настро́їти, підстро́їти, напусти́ти, підстру́нчити, настру́нчити, настре́нчити, збунтува́ти, підбунтува́ти, зворохо́бити. Лук'ян давно вже збирався донести приставові на Гарасима Тарасюка.., що веде між вербівчанами єретичні розмови та підбурює бідноту не гнутись перед багатіями (А. Іщук); — Ну й наробив ти шелесту! "Кобзар" твій збурив публіку, розмежував (Вас. Шевчук); — Ти бунтуєш лісовиків, підбиваєш підписувати акта (М. Стельмах); "Нащо було обдурювати всіх, просячи для слабої неньки?.. А все той Гаврилко: недобрий він хлопець, він мене на все підводив.." (М. Коцюбинський); Гітлерівці намагаються спровокувати кожного на щось таке, що могло б заплямувати людину перед її совістю, спустошити її душу (О. Довженко); Земський загрожував ковалеві Сибіром за те, що направляє заробітчан проти Харитоненка, щоб домагалися своїх прав (К. Гордієнко); — А в неї батько такий лютий, що як розпалиться, то й чоловіка вб'є, а мачуха ще його й піддрочує... (Б. Грінченко); А баби все під'юджують, все наштирують: "Ото нам батьки! Ото нам парубки красні!" (М. Коцюбинський); Почала (Палазя) турляти мене в поле. Чи то баби її нашпигували у полі,.. але життя мені не стало коло неї (В. Кучер); Скажуть: ходжу, щоб громаду проти стражника обурювати (Панас Мирний); Вельможі царство збунтовали, Против царя всіх наущали (І. Котляревський); Ділилися (селяни) на партії, при чім головачі щедро поїли кождий своїх сторонників і цькували їх битися одні з другими (І. Франко); Багатії-казахи нацьковували своїх наймитів на.. переселенські хутори (А. Хорунжий); (Лукія:) Була я у волості, ..доступила аж до самісінького старшини. А все це ти, небого, підцькувала мене (М. Кропивницький); Одного за одним він пробував настроїти проти двора (І. Франко); (Яворський:) Або я нічого не розумію, або ваших "добряків" хтось підстроїв (І. Кочерга); — Неодмінно дружину на нього напусти (І. Сочивець); — Як не кричав Грицько, як не гукав, як не підструнчував громаду, а по його не сталося (Панас Мирний); — Ви їй не дуже вірте, — раптом розкрилися ширше, позлішали у Білограя очі. — Вона й сина наструнчила (Ю. Мушкетик); — Все Васюту настренчує (Зінько), щоб із тебе на вулиці знущався (Б. Грінченко); Заколот несамовитий постане і чернь ворохобить (переклад М. Зерова). — Пор. 1. баламу́тити, підмовля́ти, спонука́ти.

УДАВА́ТИ (ВДАВА́ТИ) кого, якого (поводитися, триматися як хто-небудь, надавати собі якогось вигляду з певною метою), ПРИКИДА́ТИСЯ ким, яким, ВИДАВА́ТИ із сл. себе, за кого, ПІДРОБЛЯ́ТИСЯ (ПІДРО́БЛЮВАТИСЯ) під кого, КО́РЧИТИ перев. із сл. з себе, розм., ПРИБИРА́ТИСЯ під кого, розм., ПРИСТАВЛЯ́ТИ діал., ПРИСТАВЛЯ́ТИСЯ діал.; ПРИДУ́РЮВАТИСЯ розм. (навмисне поводитися як дурна або наївна людина). — Док.: уда́ти (вда́ти), прики́нутися, ви́дати, підроби́тися, приста́вити, ско́рчити, напусти́ти, прибра́тися, придури́тися. Три дні я удавав із себе хворого (Ю. Яновська); Вона голосом силкувалася вдавати тих звірів чи людей, про яких казала (Б. Грінченко); — А ти хто такий? — прикидаючись незнайком, запитав Дорош (Григорій Тютюнник); Мотаючись по світу, Геннадій Курай зробив висновок, що найкраще видавати себе за якусь знаменитість (І. Цюпа); Він таки справді підроблявся під Робінзона, цей нестрижений (Ю. Збанацький); — Товаришу сержант!.. що ви з себе Швейка корчите? (О. Гончар); Прибиратися під Наполеона (П. Панч); Ви думаєте, він грошенят не має? Овва! Він тільки приставляється нещасним (Грицько Григоренко). — Пор. II. 1. надава́ти.

ЦЬКУВА́ТИ (спускати для нападу на когось собак чи якогось звіра), НАЦЬКО́ВУВАТИ, ПІДЦЬКО́ВУВАТИ розм., НАПУСКА́ТИ розм.; ПО́РСЬКАТИ мисл. (на звіра). — Док.: нацькува́ти, підцькува́ти, напусти́ти. Раз іде старець побіля двору в сімряжці, а меншенький панич вихопивсь на вулицю та й давай його цькувать собаками (О. Стороженко); За ним мчала вся собача зграя, а ззаду біг Сашка, дико улюлюкаючи, і хрипко нацьковував з ґанку собак молодий граф (О. Донченко); Дітвора вибігала з хатів і з криком: "доктор, що псує виноградники! доктор!" — підцьковувала собак та шпурляла грудками (М. Коцюбинський); Коли князь вийшов з дружиною на берег, невидимі супротивники визирили, коли злізе він з коня, напустили на Ярослава велетенського ведмедя (П. Загребельний).