одоробло

ВАЙЛО́ розм. (перев. зневажлива й лайлива назва неповороткої, незграбної людини), ТЮХТІ́Й, НЕЗГРА́БА, ЛА́НТУХ, ТЮЛЕ́НЬ, ВЕДМІ́ДЬ, БУРМИ́ЛО, МАМУ́ЛА, БАМБУ́ЛА, ОДОРО́БЛО (ОДОРО́БАЛО) (ДОРО́БАЛО) (ДОРО́БЛО), КЕ́НДЮХ, ОПУ́ДАЛО, ГЕВА́Л, ГЕРГЕ́ПА діал., ТОВПИ́ГА діал.; МАКУ́ХА, КВА́ША, ЛЕМІ́ШКА, РОЗМАЗНЯ́, ТЮ́ТЯ, МАЧУ́ЛА, М'Я́ЛО, ГЛЕВТЯ́К (про незграбну й нерішучу, мляву людину); ТЕ́ЛЕПЕНЬ, ВАХЛА́К, ВАХЛА́Й, ПАТИ́КА, НЕЗДА́РА (про незграбну й малотямущу людину); МАРУ́ДА, МАРУ́ДНИК (про неповоротку й нудну людину); БЕ́ЛБАС (БЕ́ЛЬБАС), БАБА́К, БАЙБА́К, ХОМ'Я́К (про неповоротку й лінькувату людину); МУГИ́Р, МУГИРЯ́КА, ЗАМЛО́ (лайл. — про незграбну й грубу людину). Всі його товариші по роботі рухливі та спритні, один він вайло вайлом (Ю. Збанацький); — Ти не гордий, а тюхтій, — уже не дорікала, а сварила сестра (Є. Гуцало); Віднині Павло вже не буде таким незграбою перед найтоншими пориваннями її молодого серця (В. Кучер); Як це могло статися, що він досі не помічав, яка Ляля вродлива! А той лантух Василь, бач, помітив (П. Загребельний); Бойовита Мар'я останнім часом.. ремствувала на свого вусатого ведмедя (Я. Баш); От таким-то бурмилом у сільській роботі був і наш Іван Лінюх, і се була причина, що його не любили господарі (І. Франко); (Ліна:) Та йдіть-бо ви, мамула! (Я. Мамонтов); Сорокалітній, обважнілий, стягнений корсетом і неохайний бамбула з юхтово лисніючим обличчям (І. Волошин); — Хіба з отаким одороблом щось знайдеш? Тільки на вид велетень, а в ділі.. (Я. Баш); Не прийшов же отой одоробало... отой м'яло, вайло (І. Нечуй-Левицький); (Ледачий:) Ну, який же з мене кендюх? Сама шляхетна постать! (І. Карпенко-Карий); Олена зразу ж обізвала його і гавою,.. і опудалом, і паняком, і кендюхом (М. Стельмах); Щирі дитячі сльози чотирнадцятиріч-ного гевала чимало розважали обозників (Ю. Яновський); (Секлета Семенівна:) Ну за що ти мене образив гергепою? (М. Куліш); А вже товпига і та (Словник Б. Грінченка); Радивон по тім напустився на підлітків, зачав лаяти, ображати, надто старшого хлоп'яка — такий кевель, лентюга, телепень, макуха (К. Гордієнко); (Мотря:) Ну вже ж і парубок: кваша якась, а не парубок (М. Кропивницький); Я сердивсь, нарікав себе мазуном, лемішкою — ні, не помагає (М. Коцюбинський); Ніхто б не назвав її немною (неповороткою) й розмазнею, коли справа торкалася її роботи (Ю. Яновський); Адже кума, хвалити Бога, не тютя якась: в ту ж мить догадалася, що тут щось єсть (Марко Вовчок); (Степан:) Що ж: де жінка голова, там чоловік мачула (М. Кропивницький); — Лежить оце м'яло, оцей лежень, неначе колода!.. — було кричить він (І. Нечуй-Левицький); Коли б зачепитися вручну — то навряд чи цей глевтяк вирвався б з Юхимових жилавих рук (І. Ле); Було власними руками годує (мати) його, а він, телепень, тільки глита (О. Стороженко); Старий Жежеря тільки насміявся з вахлака, який втелющив собі в голову мрію стати його.. зятем (В. Речмедін); П'яне панство танцює хай, святкуючи свою дворянську усобну перемогу над вахлаєм (П. Тичина); Ну, й з тебе, патика, нічого не второпаєш (Словник Б. Грінченка); — Від війська вільний? — Не взяли, як бачите. — Ще би не бачити! Нездара з тебе! (І. Франко); Не облишив їх своєю увагою й куценький ченчик, тихоплав і маруда, отець Зосима (О. Ільченко); — А ти чого, белбас, сидиш в чотирьох стінах? (Панас Мирний); Бельбас, — приказував Сашко, — дурень кудлатий. Чорти тебе випхнули нагору (Ю. Яновський); Хто б сподівавсь, що Турн бабак? (І. Котляревський); Не хотів він уславитися, як простакуватий мугир, і стати знов посміховищем пана Потоцького (З. Тулуб); Він такий замло, поки дочвала, то й сонце зайде (Словник Б. Грінченка).

ВЕ́ЛЕТЕНЬ (людина або істота, що виділяється серед інших дуже великим зростом), ВЕ́ЛЕТ, БОГАТИ́Р, ГІГА́НТ підсил., КОЛО́С підсил., ВЕРСТВА́ (ВЕРСТА́), ДИ́ЛДА фам.; ОДОРО́БЛО розм., ОДОРО́БАЛО розм. (перев. про високу незграбну людину). Всі.. були вони (брати) велетні — в батька, і голови їх було видно понад юрбою (Ю. Смолич); В чистім полі під вербою Поліг велет головою (П. Грабовський); Вусатий богатир (сом).. любить закапелки (О. Донченко); Залізні руки турка гнули залізні перила, коли він настирливо вдивлявся в горизонт, ведучи закованого в панцир гіганта (Ю. Яновський); Се був хлопець величезного росту, плечі як двері, ..правдивий колос (І. Франко); Савка.. такий сухий, високий, верстою дражнили (М. Коцюбинський); То був високий під стелю дилда (М. Шеремет); — Насилу повертається оте одоробало по хаті (І. Нечуй-Левицький). — Пор. II. 1. грома́да.

II. ГРОМА́ДА (предмет, споруда тощо великих розмірів), ГРОМА́ДДЯ перев. збірн., ГРОМА́ДИНА розм., ГРОМА́ДИЩЕ підсил. розм., МАХИ́НА (МАХИ́НЯ) розм., ОДОРО́БЛО розм., ОДОРО́БАЛО розм., ОГРО́М збірн.; ОЗІ́Я́ розм., ОЗІЇ́ЩЕ підсил. розм. (перев. про будівлю). Полями, мов кораблі в морі, пливуть громади хлібозбиральних машин (О. Довженко); Темне громаддя в'язниці.. залишилося позаду (М. Стельмах); Ледве помітною громадиною темнів острів (М. Трублаїні); Назустріч їм з прикриття вирвались наші танки, і сталеві громадища зіткнулися в герці (І. Цюпа); Старовинний годинник у дальньому кутку — невкладиста махина аж до стелі заввишки — одноманітним цоканням відзначав повільні коливання маятника (Ю. Шовкопляс); Незважаючи на те, що церква чимала махиня, а здається легка така, аж вгору зноситься, мовби летіти хоче (А. Свидницький); Спускати із примосту важелезне, незграбне, завдовжки на двадцять метрів і заввишки на кілька метрів одоробло.. було і незручно і небезпечно (Г. Коцюба); Мені тут все чуже — і цих склепінь огроми,.. І важність мес, нещадна і глуха (М. Бажан); Незабаром і вродились, як з землі виросли, великі, рублені палати.. Дивувались піщани, що така озія стоїть серед села (Панас Мирний). — Пор. 1. ве́летень.