парити

ГРІ́ТИ (передавати своє тепло), НАГРІВА́ТИ, ЗІГРІВА́ТИ (ЗОГРІВА́ТИ), ОБІГРІВА́ТИ, ОГРІВА́ТИ, ВИГРІВА́ТИ, ОТЕ́ПЛЮВАТИ рідше, ОТЕПЛЯ́ТИ рідше, ЗАГРІВА́ТИ діал.; ПРИГРІВА́ТИ (злегка); ПРОГРІВА́ТИ (частково); ПРОПІКА́ТИ, ПРОСМА́ЖУВАТИ розм., ПРОЖА́РЮВАТИ розм. (дуже); ПА́РИТИ, ПРОПА́РЮВАТИ (обдавати вологим теплом, спекою). — Док.: нагрі́ти, зігрі́ти (зогрі́ти), обігрі́ти, огрі́ти, ви́гріти, отепли́ти, загрі́ти, пригрі́ти, прогрі́ти, пропекти́, просма́жити, прожа́рити, пропа́рити. Не грій гадюки за пазухою, бо як розігрієш, то вкусить! (прислів'я); Велике сонце, яке нагрівало в цей день далеку трансільванську сопку, гріло своїм щедрим промінням і цю пірамідку свіжої паркої чорноземлі (О. Гончар); Сиділи вони мовчки, зігріваючи тілом одна одну (І. Цюпа); Тепле весняне сонечко зогрівало ниви (О. Маковей); Воли сумирно слухають молитву старої і обігрівають її своїм теплом (М. Стельмах); Місяць глядів на землю, купав її в магічнім сяйві, але не огрівав (О. Кобилянська); Сонце знялося над зеленою халупою, вигрівало землю (К. Гордієнко); Швидко сонце Заблисне й землю отеплить (І. Франко); Сонечко підбилося вже височенько і пригрівало (М. Коцюбинський); День парний, дрімливий, сонечко парить з-за туману (Марко Вовчок). — Пор. 1. пекти́.

ГРІ́ТИ (на вогні й т. ін. — робити теплим, гарячим), НАГРІВА́ТИ, ЗІГРІВА́ТИ (ЗОГРІВА́ТИ), ВИГРІВА́ТИ, ЗАГРІВА́ТИ діал.; ПІДІГРІВА́ТИ, ПРИГРІВА́ТИ (злегка); ПРОГРІВА́ТИ (повністю); РОЗІГРІВА́ТИ (РОЗГРІВА́ТИ) (перев. поступово або заново те, що охололо); ВІДІГРІВА́ТИ (поступово); ПА́РИТИ, ПРОПА́РЮВАТИ (гарячою водою, паром). — Док.: нагрі́ти, зігрі́ти (зогрі́ти), ви́гріти, загрі́ти, підігрі́ти, пригрі́ти, прогрі́ти, розігрі́ти, відігрі́ти, пропа́рити. Ще діточки сповиті спали, Ще купіль гріли матері (Т. Шевченко); Я замислився, нагріваючи руки. Тепер вони мерзнуть мені повсякчас (Ю. Яновський); Розпалила (мати) тріски, зігріла окропу (М. Чабанівський); Порадив (лікар) вигрівати хвору, виписав ліки (М. Олійник); Велика ватра груди загріває (Уляна Кравченко); Я заходився підігрівати чай (О. Гуреїв); Край груби сідає (козак), Плечі свої козацькі пригріває (дума); Помилка Кальниболоцького полягала в тому, що він, не зумівши прогріти наскрізь заліза, спалив його (І. Сенченко); Кухарі розклали здоровецьке багаття.., щоб розігрівать навезені наїдки (І. Нечуй-Левицький); Данько, притулившись до теплого комина і відігріваючи закляклі руки, стежив, як радісно шапарює по хаті Вутанька (О. Гончар); Батько поліз на піч парити поперек (С. Чорнобривець).

ОБВАРИ́ТИ (облити окропом; обпекти окропом, гарячою парою тощо), ОБПА́РИТИ (ОПА́РИТИ рідше), ПОПА́РИТИ, ОБШПА́РИТИ (ОШПА́РИТИ) розм., ПРОШПА́РИТИ рідше, СПА́РИТИ рідше; ЗВАРИ́ТИ рідше (тільки про частини тіла). — Недок.: обва́рювати, обпа́рювати (опарювати), па́рити, обшпа́рювати (ошпа́рювати), шпа́рити, прошпа́рювати. За годину до випікання млинців підготовлену масу обварюють двома склянками молока або води (з популярної літератури); Скорою ходою почимчикував (Яць) до хати другого шваґера, котрому ген-то жінка окропом ноги обварила (І. Франко); Все життя працював (Василь), обпарив руку, а той Хаїм Рамлер, власник фабрики, навіть не хотів дати грошей на ліки (Мирослав Ірчан); (Степан:) Бичем би тебе усовістити, та ще й бича добре попарити, щоб гнучкий був (М. Кропивницький); Вона не відчула, що гарячий чай ошпарив їй руку (Л. Смілянський); Гербата була гаряча, тож парила Петруся в язик (Лесь Мартович); Як би го (його) окропом спарив (М. Номис). — Пор. 1. обпіка́ти.

ШМАГА́ТИ (ударяти, бити чимсь гнучким), ХЛЬО́СКАТИ, ХЛЬО́СТА́ТИ, НАХЛЬО́СТУВАТИ, СТЬОБА́ТИ, НАСТЬО́БУВАТИ, ХЛЯ́СКАТИ розм., ХВИ́СЬКАТИ розм., ЦВЬОХАТИ (ЦЬВО́ХАТИ) розм., ЦЬВО́ХКАТИ (ЦВЬО́ХКАТИ) розм., ШМО́РГАТИ розм., ШЛЬО́ГАТИ діал., ШВЯ́КАТИ діал., ЧВЯ́ХАТИ діал., ЦВИ́ГАТИ (ЦВІ́ГАТИ) діал.; СІКТИ́, ДЕ́РТИ (ДРА́ТИ) розм., ПОРО́ТИ розм., ЧУХРА́ТИ розм., ПА́РИТИ розм., РЕПІ́ЖИТИ розм., ДАВА́ТИ ХЛЬО́РУ (ХЛЬО́СТУ) розм., ОПЕРІ́ЗУВАТИ розм., ОПЕРІ́ЩУВАТИ розм. (карати, б'ючи чимсь гнучким); ПОЛОСУВА́ТИ розм., СПИ́СУВАТИ розм. (залишаючи на тілі сліди ударів); БИЧУВА́ТИ розм. (перев. бичем), БАТО́ЖИТИ (перев. батогом); ХВОРОСТИ́ТИ розм. (перев. хворостиною); СУПО́НИТИ розм. (перев. ременем). — Док.: шмагну́ти, шмагону́ти, хльо́снути, стьобну́ти, хля́снути, хви́сьнути (хвиснути), цвьо́хнути (цьво́хнути), шморгну́ти, шморгону́ти, швя́кнути, чвя́кнути, цвигнути (цві́гнути), сікну́ти, сіконути, опереза́ти, опері́щити, ви́батожити. Ярош бив коня без жалю шворнем, а Лукаш та Патрокл шмагали своїх нагаями (Б. Грінченко); Він,.. хльоскаючи пужалном по намащеній дьогтем халяві, підійшов до Олі (Л. Юхвід); Він поспішав до вулиці.. і йшов швидко, хльостаючи себе стеком по лакованій халяві (Ю. Смолич); Нахльостували гуцулки свою їмостечку (попадю) по плечьох прутєм (Г. Хоткевич); Не стьобай коней, вони теж мають душу (М. Чабанівський); Вони, ..настьобуючи коней, продовжували погоню (Григорій Тютюнник); Явтух озирнувся й хляснув Воронька дубцем (Г. Епік); Олекса стомлено хвиськає віником по чоботях (Ю. Мушкетик); Цвьохає візник загодовану конячину (А. Шиян); Дядько Терешко стояв перед східцями і, цьвохкаючи по землі батогом, зустрічав сміхом та глузуванням трактористів денної зміни (Д. Бедзик); Нагай боляче шморгнув старого Івана по плечах (Ю. Смолич); Соляр щосили швякнув мене батогом по ногах так, що я аж підскочив з болю (І. Франко); Надбіжить маленький його пастушок, чвяхне батіжком, а бугай .. послушно вертається до стайні (Лесь Мартович); Змалечку любив (син) цвігати батогом малих песиків (І. Франко); Ще вчора їх могли топтати І сікти дротом батогів — Раби — сьогодні не раби: Шумлять знамена боротьби! (О. Олесь); Робила (баба) грішним добру шану, Ремнями драла, мов биків (І. Котляревський); Хлопці перемінились, узяли нові пучки і стали пороти (відьму) (Г. Квітка-Основ'яненко); Циган як схопиться, як почне його (сина) чухрати нагаєм (збірник "Україна сміється"); Як її покладали парити, так вона рукою повела та й напустила на усіх, хто тут був, мару (Г. Квітка-Основ'яненко); Он кума Тетяна репіжить Миколку за те, що шапку .. загубив (Остап Вишня); Всім старшинам тут без розбору, Панам, підпанкам і слугам Давали в пеклі добру хльору (І. Котляревський); Розмахнувшись, щосили оперізує він тітку нагаєм по плечах (О. Гончар); — З жалю пуття не буде! — невгавав розлючений дядько Микита і, за кожним словом оперіщуючи Сашка очкуром, кричав (Л. Юхвід); Нагаями з уплетеним у ремінь свинцем полосували (карателі) спини неостережених васютинчан (І. Ле); Наші голі спини раз у раз доглядачі списували нагаями (Б. Грінченко); (Тірца:) Спиніться ви! Дозорець вавілонський з намету вийде і рабам накаже вас бичувати! (Леся Українка); З правого боку скакав навперейми ханові Богдан Хмельницький — безжалісно батожив нагайкою свого білого огиря (Р. Іваничук); (Гаврило:) Догнав (Хведір) його надворі, та за чуба, та як уволік його в сіни, та як почав батогом хворостити... (М. Кропивницький); Супонив, супонив (Кондратович), поки він не зомлів (О. Стороженко). — Пор. 2. би́ти, відшмага́ти.

ЛЕТІ́ТИ (пересуватися в повітрі за допомогою крил); ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, ЛИ́НУТИ поет. (плавно); ЛІТА́ТИ, ПЛА́ВАТИ, БУЯ́ТИ, МА́ЯТИ, ШИРЯ́ТИ, ВИТА́ТИ книжн. (в різних напрямках); РИ́НУТИ поет. (у певному напрямку); ПРОЛІТА́ТИ, ПРОПЛИВА́ТИ (плавно у певному напрямку повз когось, щось); ПІРНА́ТИ, ПІКІ́РУВАТИ (стрімко вниз — перев. про птахів); ПАРИ́ТИ (посуватися в повітрі на нерухомо розпростертих крилах); ШУГА́ТИ, ШМИГА́ТИ розм., ШМИГЛЯ́ТИ розм. (швидко в різних напрямках). Орел летить найвище, а хрін росте найглибше (прислів'я); Орел пливе у чистому небі... (О. Гончар); Білі цуцики гуляють на соломі, Сонце гріє мордочки смішні; Тіні віт дрижать на білім домі; Плине чапля в синій вишині (М. Рильський); Навтішавшись тоді піснями й трудами, Оддихай собі, степе-сподарю, досита, І дивись крізь туман, як ключами-стадами Журавлі линуть в вирій до нового літа (П. Куліш); Ластівки літали понад самою землею мовчки, без щебету (Григорій Тютюнник); Орли клекотіли, велично плаваючи понад глибокими, повними спеки міжгір'ями (О. Гончар); Над підсохлими полями буяв жайворонок (Юліан Опільський); Маяли над ними метелики, маленькі і великі (М. Рильський); Над сусідньою сопкою повільно ширяв величезний орел (О. Донченко); У високості витає коршун (П. Автомонов); Над горами повільно й величаво ринув лелека (Є. Куртяк); Раптом зупинилися три пташки, що пролітали повз нього (О. Іваненко); На недосяжній висоті велично пропливали пелікани (з газети); Над землею в густому пругкому повітрі пірнали ластівки і стрижі (О. Копиленко); Час від часу то одна, то друга пташина каменем пікірувала донизу, хапала щось (Ю. Збанацький); Мов орел, парив Каро у високому небі України (Н. Рибак); Шугали над головою похмурі кажани (Л. Дмитерко); З глиною в дзьобах дрібних шмигають скрізь ластівки (І. Франко). — Пор. 1. полеті́ти.