поважитися

НАВА́ЖИТИСЯ з інфін. (переборюючи вагання і побоювання, набратися рішучості для здійснення якогось учинку), ЗВА́ЖИТИСЯ з інфін. і на що, РІШИ́ТИСЯ з інфін. і на що, розм., ПЕРЕМОГТИ́СЯ перев. без додатка, розм., ПОВА́ЖИТИСЯ з інфін., розм.; ВІДВА́ЖИТИСЯ з інфін. і на що, НАСМІ́ЛИТИСЯ з інфін., ПОСМІ́ТИ з інфін., ОСМІ́ЛИТИСЯ з інфін. і рідше — на що, РИЗИКНУ́ТИ (РИСКНУ́ТИ рідше) з інфін., НАСМІ́ТИ з інфін., розм., ДЕРЗНУ́ТИ з інфін. і на що, уроч., ОБІСМІ́ЛИТИСЯ перев. без додатка, розм. рідше (знайти в собі сміливість на якийсь учинок). — Недок.: нава́жуватися, зва́жуватися, ріша́тися, перемага́тися, ва́житися звичайно з н е відва́жуватися, насмі́люватися, смі́ти, осмі́люватися (осміля́тися), ризикува́ти (рискува́ти), дерза́ти, обісмі́люватися. Ніхто не наважився запитати в гостя, чого він такий невеселий (О. Десняк); Ротний кравець довго вагався, доки.. зважився-таки запропонувати Ясногорській свої послуги (О. Гончар); Грицько стояв з грудкою, не рішаючись кинути (Панас Мирний); Часом шептала "сину!" і зараз боязко мовкла та оглядалась, чи не почув... Нарешті перемоглася. — Сину!.. (М. Коцюбинський); — Не гадаю, щоб хто поважився зачепити дівчину, пов'язану хустиною Володимира (Юліан Опільський); Він хотів відразу й одружитись тут же, у Кривчику, але Марина не відважилась (Л. Дмитерко); Шляхтянки на велику силу ледве насмілювались обзиватись словом до княгині на її усякі запитання (І. Нечуй-Левицький); Як він посмів сюди прийти, та ще й не сам.. (Є. Гуцало); Тепер рідко хто осмілиться заперечити цю істину (М. Рудь); А сто карбованців — гроші немалі. Не всякий може рискнути (А. Шиян); (Єфрем:) Кому признатись, з ким порадитись?.. Батькові не насмів... (М. Кропивницький).

СПОКУСИ́ТИСЯ на що, чим, з інфін. і без додатка (піддатися спокусі, бажанню мати що-небудь, робити щось і т. ін.), ПОКВА́ПИТИСЯ на кого-що, ПОНА́ДИТИСЯ на кого-що, ПОВА́БИТИСЯ на кого-що, ПОЛА́СИТИСЯ на кого-що, розм., ПОЛА́СУВАТИСЯ на кого-що, розм., ПОЛЕСТИ́ТИСЯ на кого-що, розм., ПОВА́ЖИТИСЯ на кого-що, розм., ПОВА́ЖИТИ на кого-що, діал. — Недок.: спокуша́тися, ква́питися, на́дитися, ва́битися, ла́ситися, лести́тися, ва́житися. Спокуситися на багатство; — Ти — непутящий батько, що спокусився жінку в сина одбивати, — не спинялася Горпина (Л. Яновська); (Денис:) Думаєш, що коли б ми не важились на придане, то Конон поквапився б на тебе? (М. Кропивницький); (Хуса:) Я взяв її не за саме багатство, не за самий і рід. (Мелхола:) Та знаю, знаю, — понадився на ту саронську вроду (Леся Українка); — Не такий Катенко.., щоб на вірші повабитися (С. Васильченко); Якийсь посланець обходить тих дядьків, які поласилися на землю своїх односельчан (М. Стельмах); — Крамарюєш на тисячі, а на п'ять рублів бідної дівчини полестився (Панас Мирний); На брови поважився, без приданого взяв (дівчину) (І. Ле).