повеліти

НАКАЗА́ТИ (віддати наказ, дати розпорядження що-небудь зробити), ВЕЛІ́ТИ, ЗВЕЛІ́ТИ, ПОВЕЛІ́ТИ книжн., ПРИКАЗА́ТИ заст.; РОЗПОРЯДИ́ТИСЯ (у менш категоричній формі, перев. усно й окремим особам); СКОМА́НДУВАТИ розм. (коротко й владно); ЗАГАДА́ТИ розм., СКАЗА́ТИ розм. (дати розпорядження, завдання, доручення щось зробити). — Недок.: нака́зувати, велі́ти, повеліва́ти, прика́зувати, розпоряджа́тися, кома́ндувати, зага́дувати, каза́ти. Їздовому, який везтиме Шуру, Вася наказує бути обачним (О. Гончар); Велів (цар) тут зараз прибирати, Світлиці, сіни, двір мести (І. Котляревський); Єремія звелів осідлати коня й поїхав до казарм муштрувати своє військо (І. Нечуй-Левицький); Повелів Ригорович піймати у воді відьму Явдоху, так де! (Г. Квітка-Основ'яненко); Старий не відповів лікареві, тільки зятеві приказав: — Заведи, Іване, коні до стайні..! (О. Маковей); — Ти крути, а я буду наливати, — розпорядилася Лукерка (Григорій Тютюнник); Полковник Чайка розпорядився створити в місті всі умови для максимальної участі жителів у референдумі (В. Собко); Віктор скомандував, щоб дівчата готували чай (О. Копиленко); Олександр загадав своєму загонові зібратися на умовленому місці в лісі (П. Панч); Чіпка не послухав: матері сказав сидіти дома, а сам мерщій почимчикував (Панас Мирний).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

повеліти

Значення в інших словниках