1. Словник синонімів української мови

повірений

ПОВІ́РЕНИЙ ім. (особа, уповноважена іншою особою чи установою, колективом діяти за їх дорученням і від їхнього імені), ПОВІ́РНИК, ВІ́РНИК, ПРОКУРА́ТОР заст. Шкода, що йому, яко повіреному, доводиться більше бігати по усіх усюдах, ніж сидіти дома (Панас Мирний); — Як смієш, рабе поганий, підносити руку на повірника його достойності? (Юліан Опільський); Катруся змовилася з вірником багатого буковинського купця до тютюну (Н. Кобринська); Він ішов з улюбленим прокуратором, відомим крючкодером, що не раз виплутував грізного феодала від різних відповідальностей перед королівським судом (З. Тулуб).

УПОВНОВА́ЖЕНИЙ (ВПОВНОВА́ЖЕНИЙ) ім. (довірена особа для виконання якогось доручення), ПОВІ́РЕНИЙ, ПОВІ́РНИК, ДЕПУТА́Т, ВІДПОРУ́ЧНИК діал. Уповноважені знову поїхали на села вербувати людей (М. Ю. Тарновський); Шкода, що йому, яко повіреному, доводиться більше бігати по усіх усюдах, ніж сидіти дома (Панас Мирний); — Дід мій Іван Петрій був отаманом у Довбушевій банді, перший по Довбушу і єго повірник (І. Франко); Він навіть не дивується, що з-поміж чималого гурту громадян вибрано його депутатом на похорон (М. Коцюбинський).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. повірений — пові́рений дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. повірений — Пові́рений. Ввірений, доручений, даний під опіку. Дорожив він дуже моральним поведенєм молодіжи і доброю славою повіреної собі ґімназії (Б., 1895, 20, 1) // пол. powierzyć — 1) доручити, 2) довірити, powierzyć czyjejś opiece — дати під опіку. Українська літературна мова на Буковині
  3. повірений — -а, -е. 1》 рідко. Дієприкм. пас. мин. ч. до повірити II. || повірено, безос. присудк. сл. 2》 у знач. ім. повірений, -ного, ч., повірена, -ної, ж. Людина, яка користується особливим довір'ям, якій звіряють таємниці, плани і т. ін. 3》 у знач. ім. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. повірений — Уповноважений, довірник, див. адвокат Словник чужослів Павло Штепа
  5. повірений — ПОВІ́РЕНИЙ, а, е. 1. рідко. Дієпр. пас. до пові́рити². Тут доводиться доказати, чого научилися діти, нам повірені (Уляна Кравченко); // пові́рено, безос. пред. Спроваджено з заграниці .. Словник української мови у 20 томах
  6. повірений — ПОВІ́РЕНИЙ, а, е. 1. рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до пові́рити². Тут доводиться доказати, чого научилися діти, нам повірені (У. Кравч., Вибр., 1958, 372); // пові́рено, безос. присудк. сл. Спроваджено з заграниці.. Словник української мови в 11 томах
  7. повірений — рос. поверенный особа, уповноважена здійснювати певні дії від імені і за дорученням інших осіб. Eкономічна енциклопедія