повірений

ПОВІ́РЕНИЙ, а, е.

1. рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до пові́рити².

Тут доводиться доказати, чого научилися діти, нам повірені (У. Кравч., Вибр., 1958, 372);

// пові́рено, безос. присудк. сл.

Спроваджено з заграниці.. освіченого і спосібного артиста драматичного, Еміля Бачинського, котрому повірено заряд і режисерію [режисуру] театру (Фр., XVI, 1955, 97).

2. у знач. ім. пові́рений, ного, ч., пові́рена, ної, ж. Людина, яка користується особливим довір’ям, якій звіряють таємниці, плани і т. ін.

Секретар комсомолу Маслов був його сердечним повіреним (Собко, Граніт, 1937, 149).

3. у знач. ім. пові́рений, ного, ч., пові́рена, ної, ж. Особа, уповноважена іншою особою чи установою, колективом діяти за їх дорученням і від їхнього імені.

Якіїсь злидні ще стояли.. Се все десятські та соцькії, Начальники, п’явки людськії.., Судді і стряпчі безтолкові, Повірені, секретарі (Котл., І, 1952, 128);

— От ми зібрали з трьох сіл одну громаду, поміркувались та й надумали — вибрать повіреного і доходить вже правди по судах (Стор., І, 1957, 230);

Але ось голова суду назвав повіреного рудоуправи (Коцюба, Перед грозою, 1958, 144).

∆ Пові́рений у спра́вах — дипломатичний представник однієї держави в іншій, рангом нижчий від посла.

*Образно. За Цівадісом греблися по снігу Тоська і Госька, його повірені в злодійських справах (Тют., Вир, 1964, 465);

Прися́жний пові́рений — у дореволюційній Росії — офіційне найменування адвоката.

У Самарському суді Володимир Ілліч [Ленін], будучи помічником присяжного повіреного, захищав знедолених селян (Ком. Укр., 12, 1969, 13).