покалічитися

ПОРА́НИТИСЯ (заподіяти собі рану, рани), ПОКАЛІ́ЧИТИСЯ, УШКРЯ́БНУТИСЯ (ВШКРЯ́БНУТИСЯ) (звич. не сильно); УРІ́ЗАТИСЯ (ВРІ́ЗАТИСЯ), ПОРІ́ЗАТИСЯ (чимось гострим); УРУБА́ТИСЯ (ВРУБА́ТИСЯ) (рубаючи). Часто трапляється, що, працюючи на полі, доводиться поранитися (М. Носаль); Як пролазив Митруньо крізь пліт, то з поспіху роздер на собі сорочину й покалічився в личко (Лесь Мартович); — А ваша голова? — запитав Саїд. — Пусте. Я ж надміру важкий і, падаючи, вшкрябнувся об колесо (І. Ле); — Відійди, сонечко, бо можу врізатись. — Обшкрябуйся швидше та їдьмо! — Спершу глянемо, що там у нього, — складаючи бритву, каже Левко Іванович (О. Гончар); Чоловік ногу врубав — ..робив до воза люшню і врубався (Б. Грінченко).

СКАЛІ́ЧИТИСЯ (зазнати каліцтва, стати калікою), ПОКАЛІ́ЧИТИСЯ, СКАЛІЧІ́ТИ, ОКАЛІЧІ́ТИ розм., УКАЛІЧІ́ТИ (ВКАЛІЧІ́ТИ) діал. — Недок.: калі́читися. — Ти що то виробляєш? Хочеш скалічитися? (М. Стельмах); (Гапка:) Одну маєте корівку та й та згине або скалічіє за такою хазяйкою! (М. Кропивницький); Ніхто не розпитував нещасного, в який спосіб скалічів так страшенно (О. Кобилянська).