покарати

КАРА́ТИ кого (накладати кару, здійснювати покарання за щось), РОЗПРАВЛЯ́ТИСЯ з ким, підсил., ПРА́ВИТИСЯ з ким, розм.; ПРОВЧА́ТИ (ПРОУ́ЧУВАТИ) розм., НАВЧА́ТИ (НАУЧА́ТИ) розм., ПОВЧА́ТИ (ПОУЧА́ТИ) розм. (здійснювати покарання для науки комусь); ЛАТА́ТИ розм. (б'ючи); ШОМПОЛУВА́ТИ розм. (б'ючи шомполами). — Док.: покара́ти, скара́ти, укара́ти, розпра́витися, провчи́ти (проучи́ти), навчи́ти (научи́ти), повчи́ти (поучи́ти), полата́ти. Тоді будеш знати, як будуть карати І на руки і на ноги Диби набивати (пісня); Кінні козаки робили облави і вже кількох дезертирів упіймали. Впіймані підлягали воєнно-польовому суду, який дуже суворо розправлявся з дезертирами, посилаючи їх на шибеницю (О. Донченко); — Живемо собі та слухаємо, як гайдамаки правляться з панами (Панас Мирний); (Олекса:) Знаєш, що ти за цяцька! Тобі давно місце на шибениці, давно б пора киями проучить!.. (С. Васильченко); Доведеться йому трохи нагадати ті часи, коли Лук'янові хлопці отаких замудрих дрючками навчали (І. Муратов); Дід вицупив із-за сволока батуру, якою, певно, не раз повчав свого внука Миколку (Григорій Тютюнник); Галушківський, де міг, латав його (мужика) нагаєм (Б. Грінченко); Зараз нас мали шомполувати. Я ніколи не думав, що мене колись хтось може шомполувати (Ю. Смолич).

МУ́ЧИТИ кого (завдавати мук, фізичних або моральних страждань; бути причиною, джерелом страждань), БОЛІ́ТИ кому, кого; КАТУВА́ТИ, ЗАКАТО́ВУВАТИ, МОРДУВА́ТИ, ЗАМОРДО́ВУВАТИ, НІ́ВЕЧИТИ, РОЗПИНА́ТИ (завдавати комусь тяжких фізичних або моральних страждань); КАРА́ТИ (завдавати мук, тортур); ТЕРЗА́ТИ, РОЗТЕ́РЗУВАТИ, РОЗША́РПУВАТИ, РОЗДИРА́ТИ, КРА́ЯТИ, РОЗКРА́ЮВАТИ, РІ́ЗАТИ, СУШИ́ТИ, КРУШИ́ТИ, ГАЙНУВА́ТИ діал. (завдавати сильних моральних страждань); ДОКУЧА́ТИ, ГРИ́ЗТИ розм., ЗГРИЗА́ТИ розм., Ї́СТИ розм., ЖЕ́РТИ розм., ПОЇДА́ТИ розм., ПРОЇДА́ТИ розм., МАРУ́ДИТИ розм. (завдавати смутку, не давати спокою — про думки, почуття тощо); ПЕКТИ́, ПАЛИ́ТИ, СПА́ЛЮВАТИ (дуже хвилювати — про певні відчуття, переживання); МОРИ́ТИ, ЗМО́РЮВАТИ (доводити до виснаження, знемоги); МУ́ЛЯТИ (МУ́ЛИТИ) розм. (не давати спокою); ТИРА́НИТИ, ТИРАНІЗУВА́ТИ (зумисне завдавати моральних мук комусь). — Док.: заму́чити, зму́чити, закатува́ти, замордува́ти, поні́вечити, розіпну́ти, покара́ти, розтерза́ти, розша́рпати, розде́рти (розідра́ти), розкра́яти, ізсуши́ти, доку́чити, згри́зти, з'ї́сти, спекти́, спали́ти, змори́ти. Хлопчика мучили, та він не сказав ні слова (О. Донченко); Болить і йому кривда, що її чинить над посполитими шляхта (П. Панч); Катувала (мати), мордувала, Та не помагало: Як маківка на городі, Ганна розцвітала (Т. Шевченко); — Синочку мій, голубчику мій! Дивися, що з мене зробив твій батько. Бив мене, нівечив мене, за коси волочив, за горло давив (Панас Мирний); (Єпископ:) І се за те нас мучать, розпинають, що ми не хочем ідолам служити (Леся Українка); Дід знав, де в князя боляче, і карав князя словами гірше, ніж князь дошкуляв козакам муками (І. Нечуй-Левицький); — Ми з Герном написали листа в Орськ майору Мєшкову, просили допомогти Шевченкові, а той товстошкірий бовдур, той бурбон нічого не второпав і почав його терзати муштрою. Зовсім замучив бідолаху (З. Тулуб); — Нехай мене засміють, розіпнуть, розтерзають — я ніколи не перестану тебе любити (Г. Квітка-Основ'яненко); — Скрізь, де я не піду, де не поїду, скрізь бачу вбогих людей, бідаків роботящих. От що мою душу розриває! От що моє серце розшарпує! (Марко Вовчок); Скільки турбот роздирає людину, що пристрастям лютим Вся віддалася?! (М. Зеров); Суперечні думки різали Денисову душу (Д. Бедзик); — Не суши мене..; скажи мені щиру правду, чи слати до тебе старостів, чи ні? (І. Нечуй-Левицький); Не діло мене крушило, а туга насердна... (Ганна Барвінок); І не було того дня, щоб не лаяли, не гайнували Солохи (Панас Мирний); Живеться мені тут дуже добре, тільки трохи сумління докучає, бо нічого не роблю (М. Коцюбинський); Гризе мене одна думка: треба оддавати Ганнусю, як тільки люде знайдуться (Ганна Барвінок); Всім душу згризала аматорська слава, Про п'єси розмови велись без кінця (Л. Первомайський); Журба Юрка їла годинами (П. Козланюк); Але яка гризота поїдає її? Може, когось любить, а він не квапиться до неї? (М. Стельмах); Якась.. туга проїдала йому душу в сю хвилину (Г. Хоткевич); Видно, що його то ганяло: або ж горілка марудила, або розмова про давнє не давала спокою (Панас Мирний); Страшні думки вставали в Зіньковій голові.., вони пекли його, палили, що аж розум йому туманів (Б. Грінченко); — Заперли мене не в хату, а в саж.. Згагою морять (Панас Мирний); Сни страшні всю ніч його томили (І. Франко); От ніби й не трапилося нічого особливого, а щось муляє і муляє, і не можна зрозуміти, що ж це таке (В. Собко); Заговорили (опришки) про Дідушка, як він дійшов багатства, як швидко навчився панувати, як тиранив жінку і знущався з наймитів (В. Гжицький).

СТРА́ЧУВАТИ (позбавляти когось життя за вироком, здійснювати покарання), КАРА́ТИ НА СМЕРТЬ, КАРА́ТИ НА ГО́РЛО іст., КАРА́ТИ (вказівку на смерть дає контекст); РОЗСТРІ́ЛЮВАТИ (вогнепальною зброєю); ВІ́ШАТИ (на шибениці); ГІЛЬЙОТИНУВА́ТИ (на гільйотині); ЧЕТВЕРТУВА́ТИ, КОЛЕСУВА́ТИ, РОЗПИНА́ТИ (НА ХРЕСТІ́), САДИ́ТИ НА ПА́ЛЮ (у давні часи — страчувати, застосовуючи тортури); САДИ́ТИ НА ЕЛЕКТРИ́ЧНИЙ СТІЛЕ́ЦЬ (страчувати, застосовуючи електричний струм). — Док.: стра́тити, скара́ти на смерть (покара́ти на смерть), скара́ти на го́рло (покара́ти на го́рло), скара́ти (покара́ти), розстріля́ти, пові́сити, пові́шати (всіх або багатьох) гільйотинува́ти, четвертува́ти, колесувати, розіп'я́ти на хресті́, посади́ти на па́лю, посади́ти на електри́чний стіле́ць. Гітлерівці на майдані страчували героїв підпілля (Ю. Яновський); І скарали (слуги юнака): покотилась Голова його відтята (В. Самійленко); (Настя (витягає ніж з-за пояса):) Пошли мені, Боже, силу цим ножем покарати моїх проклятих ворогів (І. Нечуй-Левицький); — Вчора в трибуналі Івашка розстріляли. За що? За якийсь там золотий портсигар! (О. Довженко); — А якщо зробите не так — Повішаю усіх неначе тих собак (Л. Глібов); Не легше було і товаришам Гонти: і їх четвертували по городах і містечках, а їх голови, руки і ноги розвішували на перехрестях (О. Стороженко); Відьом же тут колесували І всіх шептух і ворожок (І. Котляревський); Як розпинать його вели, Ти на розпутії стояла З малими дітьми (Т. Шевченко); — Стривай, пане, — сказав Хліб. — Не віддавай на ганебну смерть, як пса. Не стріляй.. Звели посадити мене на палю, дай вмерти достойно лицарською смертю (О. Довженко).