помикати

ВА́БИТИ (викликати в когось бажання бути десь, піти, поїхати кудись, робити щось тощо), ПРИВА́БЛЮВАТИ, ЗВА́БЛЮВАТИ, ЗАВА́БЛЮВАТИ рідше, НА́ДИТИ, ПРИНА́ДЖУВАТИ, ЗНА́ДЖУВАТИ, МАНИ́ТИ, ПРИМА́НЮВАТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПРИТЯГА́ТИ, ПРИТЯ́ГУВАТИ, КЛИ́КАТИ, ЗВА́ТИ, ПОРИВА́ТИ, СПОКУША́ТИ, СПОКУ́ШУВАТИ рідше, ПОМИКА́ТИ розм., КОЦЮ́БИТИ фам. — Док.: прива́бити, зва́бити, зава́бити, прина́дити, зна́дити, примани́ти, потягти́, потягну́ти, притягти́, притягну́ти, покли́кати, позва́ти, спокуси́ти. Се тепло, ся немов весняна днина серед зими вабили Дмитрика, тягли його в далечінь (М. Коцюбинський); Він (фронт) зараз вабив її, притягував до себе з магічною силою (О. Гончар); Весняне повітря збуджує уяву.., кличе, манить — куди? Куди вабить і зве? (Є. Гуцало); Мене приваблював порт (Ю. Яновський); — Тільки згадка про тебе зваблювала мене сюди якоюсь таємною принадою!.. (Б. Грінченко); Подекуди вона (трава).. стелеться по землі, заваблює подорожнього (О. Гончар); Надзвичайна людська цікавість якось манить і надить і тягне в ті невідомі краї (І. Нечуй-Левицький); Ой казала мені мати І приказувала, Щоб я хлопців у садочок Не принаджувала (пісня); Твій образ у воді.. Гойдається і знаджує до себе у Глибінь (М. Старицький); Ниви з конюшиною простиралися ген-ген, приманювали кождого до себе (О. Кобилянська); І потягло мене туди, Де шум верстатів не стиха (Л. Забашта); Море! Воно притягало, як казка (І. Микитенко); Мене поривало з дому між люди (Ірина Вільде); — Мене не спокушає ваша пропозиція (І. Кулик); Не видно моєї хати, тільки видно грушу, Туди ж помикає щовечора душу (П. Чубинський); Мене вже так і коцюбить до танців (М. Кропивницький).

ПОМИКА́ТИ (деспотично, свавільно поводитися з ким-небудь), ПОПИХА́ТИ, СО́БКАТИ розм. І челяді нема дома, Й худоби немає, А наймичка задрипана, Та й та помикає Старим паном... (Т. Шевченко); Князівська влада в Галичі була неміцною. І часто траплялося, що князями попихали бояри (А. Хижняк); — Відколи світ стоїть, так ведеться, що багатії, як хотять, так і собкають бідаками (С. Чорнобривець).

ПОСПІША́ТИ (старатися, намагатися якнайшвидше зробити щось, виконати якусь роботу, дію), ПОСПІША́ТИСЯ, СПІШИ́ТИ, СПІШИ́ТИСЯ, КВА́ПИТИСЯ, ПРИСПІ́ШУВАТИ (ПРИСПІША́ТИ), ХАПА́ТИСЯ розм., ШВИДКУВА́ТИ розм., ПОМИКА́ТИ розм., ША́МКАТИ діал., ПОСКОРЯ́ТИСЯ діал., ГАЛИ́ТИСЯ діал.; ГНА́ТИ розм., ГНА́ТИСЯ розм., БІ́ГТИ розм., ТРІПА́ТИ фам. (намагатися скоріше, вчасно прибути кудись). — Док.: поспіши́ти, поспіши́тися, поква́питися, приспіши́ти, похопи́тися, поскори́тися. Умираючи, старий Чумак.. наказав був усіх синів своїх до себе мерщій згукати, телеграму вдарити, щоб мерщій поспішали, поки ще він живий (І. Багряний); Сиві круторогі воли, помахуючи рогатими головами, поспішалися з гори в долину на спочинок (М. Коцюбинський); Патріоти застрягли перед ґратами і дячки й поліцаї не спішили їх пропускати далі (М. Грушевський); Почистивши палітру, її в етюдовий ящичок уклав і .. спішуся із ящиком в руці до Валу (П. Тичина); Васильович іще здалеку побачив дядьків, які, завдавши лопати на плечі, квапилися додому (А. Дімаров); — Майтеся гаразд! — крикнув (Іван) досадливо і приспішив звідси, ніби втікав від своїх слів і своїх думок (А. Крушельницький); Женить сина не спіши, — хапайся дочку віддати! (прислів'я); Бачив Марко, як під його колючим, неприємним поглядом нижче схилялись голови, швидкували руки, переплітаючи гнучкі й пружні лозини (Н. Рибак); Вертаєшся, було, то наче ззаду чорт доганяє, — так помикаєш (А. Свидницький); Мати з старою зняли розмову, а ми, дівчата, у садок поскорилися (Марко Вовчок); Все вешталося, все кишало (кишіло), На бой дивитись всяк галивсь (І. Котляревський); Долом, серед грубої темноти, крутими стежками, через дебрі, чагарі, гнилі ломи і пні, гнала стара, немов вовчиця (І. Франко); — Скажи, коню, до кого це Ви так нагло гнались? (Т. Шевченко); Молодиці квапливо бігли по воду, вимахуючи мідяними побіленими кухвами (М. Коцюбинський); За кавалок кишки тріпай сім миль пішки (М. Номис).