потягти

ВА́БИТИ (викликати в когось бажання бути десь, піти, поїхати кудись, робити щось тощо), ПРИВА́БЛЮВАТИ, ЗВА́БЛЮВАТИ, ЗАВА́БЛЮВАТИ рідше, НА́ДИТИ, ПРИНА́ДЖУВАТИ, ЗНА́ДЖУВАТИ, МАНИ́ТИ, ПРИМА́НЮВАТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПРИТЯГА́ТИ, ПРИТЯ́ГУВАТИ, КЛИ́КАТИ, ЗВА́ТИ, ПОРИВА́ТИ, СПОКУША́ТИ, СПОКУ́ШУВАТИ рідше, ПОМИКА́ТИ розм., КОЦЮ́БИТИ фам. — Док.: прива́бити, зва́бити, зава́бити, прина́дити, зна́дити, примани́ти, потягти́, потягну́ти, притягти́, притягну́ти, покли́кати, позва́ти, спокуси́ти. Се тепло, ся немов весняна днина серед зими вабили Дмитрика, тягли його в далечінь (М. Коцюбинський); Він (фронт) зараз вабив її, притягував до себе з магічною силою (О. Гончар); Весняне повітря збуджує уяву.., кличе, манить — куди? Куди вабить і зве? (Є. Гуцало); Мене приваблював порт (Ю. Яновський); — Тільки згадка про тебе зваблювала мене сюди якоюсь таємною принадою!.. (Б. Грінченко); Подекуди вона (трава).. стелеться по землі, заваблює подорожнього (О. Гончар); Надзвичайна людська цікавість якось манить і надить і тягне в ті невідомі краї (І. Нечуй-Левицький); Ой казала мені мати І приказувала, Щоб я хлопців у садочок Не принаджувала (пісня); Твій образ у воді.. Гойдається і знаджує до себе у Глибінь (М. Старицький); Ниви з конюшиною простиралися ген-ген, приманювали кождого до себе (О. Кобилянська); І потягло мене туди, Де шум верстатів не стиха (Л. Забашта); Море! Воно притягало, як казка (І. Микитенко); Мене поривало з дому між люди (Ірина Вільде); — Мене не спокушає ваша пропозиція (І. Кулик); Не видно моєї хати, тільки видно грушу, Туди ж помикає щовечора душу (П. Чубинський); Мене вже так і коцюбить до танців (М. Кропивницький).

ВА́ЖИТИ (мати певну вагу), ЗАВА́ЖУВАТИ рідше, ТЯГНУ́ТИ розм., ТЯГТИ́ розм. — Док.: зава́жити, потягну́ти, потягти́. Важив (лин) найменше чотири хунти! (М. Коцюбинський); Самець (кенгуру).. нерідко заважує 40 кілограмів (з журналу); — Важив я торік сім пудів, а тепер більше, як три, не заважу (З. Тулуб); Ой сом який! Десь з півпуда потягне!.. (М. Стельмах).

ВДИХА́ТИ (дихаючи, наповнювати легені повітрям, газом, парою тощо), ВДИ́ХУВАТИ рідше; ВБИРА́ТИ (УБИРА́ТИ), ВТЯГА́ТИ (УТЯГА́ТИ), ВТЯ́ГУВАТИ (УТЯ́ГУВАТИ), КОВТА́ТИ, ЛОВИ́ТИ, ХАПА́ТИ, СХО́ПЛЮВАТИ (перев. у спол. із сл. повітря). — Док.: вдихну́ти, ввібра́ти (увібра́ти), втягну́ти (утягну́ти), втягти́ (утягти́), протягну́ти, потягти́ (потягну́ти), ковтну́ти, вхопи́ти (ухопи́ти), схопи́ти. Відпочити сів І вдихаю радісно пахощі полів (Д. Павличко); На повні грудивдихував вологу (Л. Первомайський); Терезка сиділа мовчки, з насолодою вбираючи в себе міцне повітря (М. Томчаній); Повними грудьми втягаючи в себе морозне повітря, подався Семен дорогою ген за село (М. Коцюбинський); Всі троє посідали перед вогнищем і, нервово втягуючи в себе.. пахощі, неспокійно вертять головами (В. Козаченко); Я кинувся до вікна, широко відчинив його, почав жадібно ковтати свіже повітря (Я. Гримайло); Ловив грудьми холодне повітря (М. Коцюбинський); Всміхався в простори й жадно хапав легенями весняне повітря (А. Головко).

ВІ́ЯТИ (про повітря — рухатися), ПОВІВА́ТИ, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ПОДИХА́ТИ, ПОДИ́ХУВАТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОВІВА́ТИ, ПРОВІ́ЮВАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ДМУ́ХАТИ, ЗАВІВА́ТИ, ЗАДУВА́ТИ, ЗАДИМА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), ВІ́ЯТИСЯ рідше, ТХНУ́ТИ рідше, ПРОДИХА́ТИ розм.; СТУДИ́ТИ (про холодний вітер); РВА́ТИ, БУРХА́ТИ, ШУГА́ТИ, ШИБА́ТИ розм. (сильно поривчасто). — Док.: війну́ти, повійну́ти, повіну́ти, пові́яти, поду́ти, ду́нути, поду́нути, подихну́ти, дихну́ти, прові́яти, проду́ти, дмухну́ти, заві́яти, заду́ти, потягну́ти, потягти́, рвону́ти, шугну́ти, шугону́ти, шибну́ти, шибону́ти. Вітер віє і стогне, квилить (Б. Грінченко); Легенький вітерець повівав, неначе подихував од заходу і шелестів листком (І. Нечуй-Левицький); Дме сильний, але теплий вітер (М. Коцюбинський); Падав дрібний сніжок, подував різкий вітер (А. Хижняк); Подув холодний вітер, почалися заморозки (Д. Бедзик); Теплий вітер дихав з-за Дніпра (М. Чабанівський); А там коло дверей так хороше: вітерок легенький провівав (Панас Мирний); Світило сонце, помалу продував запашний степовий вітрець (С. Васильченко); Сей-то вітер.. як дмухнув, так де і хмари подівалися (Г. Квітка-Основ'яненко); Холодний вітер тяг з півночі (Г. Коцюба); З Дніпра потягнув вітрець (Марко Вовчок); Хіба тобі (вітре) немає простору віятися попід небосклоном (Панас Мирний); На його притомлені нерви неначе тхнув свіжий, холодненький вітер (І. Нечуй-Левицький); Вітерець устиг обтрусити росу з віт, приємно продихав крізь дерева (І. Ле); Студив холодний морський вітер (І. Микитенко); Насилу на ґаночок вибралась (дівчина), так рвав вітер (А. Головко); Вітри в очеретах бурхали І Псьол стогнав і клекотав (Л. Боровиковський); Через кілька хвилин весела ватага рушила на гору. Без будь-яких перепон шугав тут вітер (А. Шиян).

ВІ́ЯТИ чим, безос. (про тепло, холод, запах і т. ін. — доноситися, розноситися, ширитися в повітрі), ПОВІВА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), НЕСТИ́, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ТХНУ́ТИ. — Док.: війну́ти, пові́яти, потягти́, потягну́ти, понести́, поду́ти, поду́нути, дихну́ти, проду́ти, тхну́ти, пахну́ти розм. Дав Бог весну, віє теплом, із стріх вода капле (Марко Вовчок); На Івашка війнуло духом сушеної калини (О. Донченко); З лісу тягло хвоєю і гнилим деревом (В. Собко); Цвіли сади, білі-білі стояли; Несло пахощами (А. Тесленко); Повівало ніжними пахощами акацій (Ю. Збанацький); Свіжість потягла з-за будинку (І. Ле); Подувало з моря штормовим вітром (В. Кучер); По хаті продувало різким холодом (І. Франко); Йон зупинивсь. На нього тхнуло теплом з піддашшя (М. Коцюбинський); Передранкова вогкість пахнула мені в лице, коли я розчинив двері надвір (Ю. Смолич).

КРА́СТИ (непомітно брати чуже; займатися злодійством), СКРАДА́ТИ, ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) розм., ЦУ́ПИТИ розм., ПІДЦУ́ПЛЮВАТИ розм., ПІДЦА́ПУВАТИ розм., ХАПА́ТИ розм., КИВА́ТИ діал.; ВИКРАДА́ТИ (забирати потай звідкись); ЗЛОДІЮВА́ТИ розм., ЗЛОДІЯ́ЧИТИ розм. (займатися злодійством); РОЗКРАДА́ТИ, ТЯГА́ТИ розм., РОЗТЯГА́ТИ (РОЗТЯ́ГУВАТИ) розм., РОЗТА́СКУВАТИ розм. (частинами, час від часу). — Док.: укра́сти (вкра́сти), скра́сти, потягти́ (потягну́ти), поцу́пити, зцу́пити, підцу́пити, підца́пати (підца́пити), схопи́ти, кивну́ти, ви́красти, розкра́сти (розікра́сти), розтягти́ (розтягну́ти), розтаска́ти. У злодія вже злодій краде, Та ще й у церкві. Гади! гади! (Т. Шевченко); Бригадир Дорош на буряках сам хитрує.., за могоричі скрадає на одній ланці, на другу передає (К. Гордієнко); У допросі (Левко) признався, що й поперед того не раз до скрині навідувався і тяг відтіля гроші (Г. Квітка-Основ'яненко); Біда, що дехто співчува Тим, що державне цуплять (Д. Білоус); (Бухветчик:) Із столу аж три срібних ложки украдено; звичайно, що це підцупила ота голота — підпанки (М. Кропивницький); Антосьо і вухом не вів; підцапивши гроші, порозпозичав, а після лиш відбирав та гайнував (А. Свидницький); Я не рушив би з (каси) зламаного крейцара! Та й нащо мені теє кивати, коли мені люди самі дадуть за вигоду (Лесь Мартович); Їй треба було.. викрадати бланки посвідчень для працівників підпілля (Ю. Яновський); — Що зробили з артільним добром? — розтягли. Хто що в руки злапав (Григорій Тютюнник); — Вона не вперше це краде. Вона кілька разів у мене тягала (Б. Грінченко); (Мордохай:) А як же риба так стоятиме: надворі у розташованих возах і без догляду?.. Піде дощ — замоче, і хто захоче — візьме, скільки йому треба!.. Досить того, що сьогодня не повезли та ще розтаскають!.. (І. Карпенко-Карий).

СМИ́КАТИ (тягнути рвучкими рухами), ША́РПАТИ, СІ́ПАТИ, ТО́РСАТИ, ТО́РГАТИ, ТОРИГАТИ діал., ТЕРМОСИТИ, ТЯГА́ТИ, СКУ́БТИ, СКУ́БАТИ, ДЕ́РТИ підсил., ДРА́ТИ підсил., РВА́ТИ підсил., МИ́КАТИ діал. (перев. за волосся, вуха — до болю); ВИСМИ́КУВАТИ (з чогось, частинами). — Док.: посми́кати, смикну́ти, смикону́ти підсил. шарпну́ти, шарпону́ти підсил. сіпнути, сіпону́ти підсил. торсону́ти підсил. то́ргнути, торгону́ти підсил. термосну́ти підсил потягну́ти, потягти́, скубну́ти, скубону́ти підсил. ускубну́ти (вскубну́ти), рвону́ти підсил. ви́смикнути. Січкар хватає рукою хвилястий чуб парубчака, смикає і сміється (М. Стельмах); — Но! — гукнув знову Яким, смикнувши сердито за віжки (Панас Мирний); Вітер шарпав поли шинелей (З. Тулуб); Пісковий уже шарпнув дверима, відчинив їх (І. Ле); Старі люди сіпають Бондарівну за рукав, щось шепочуть їй злякано на ухо (С. Васильченко); Чую спросоння, щось дверима торгає (І. Нечуй-Левицький); Вона прокинулася від того, що хтось термосив її за плече (П. Загребельний); Зі мною тут говорили, як з дорослим, і не тільки не тягали за вуха, а й не лаяли за мій вчинок (Л. Смілянський); Сплеснула (мати) руками й стала його лаяти та за вуха скубти (Грицько Григоренко); Випливає з води мати, Сяде по тім боці.. Мовчки дивиться на сей бік, Рве на собі коси (Т. Шевченко); — Гей люди добрі, за що мні так Бог покарав, — плеснув долонями і став микати собі чупер (Марко Черемшина).

СПОНУКА́ТИ (викликати у кого-небудь бажання робити щось), СПОНУ́КУВАТИ, СХИЛЯ́ТИ, ПІДШТО́ВХУВАТИ, ШТОВХА́ТИ, ПІДБИВА́ТИ, ПІДНІМА́ТИ (ПІДІЙМА́ТИ), ПХА́ТИ розм.; ПІДКРУ́ЧУВАТИ розм., ПІДХЛЬО́СКУВАТИ розм., ПІДХЛЬО́СТУВАТИ розм. (сприяти підвищеною активністю); ПОНУ́КУВАТИ, ПОНУКА́ТИ, ПРИНУ́КУВАТИ розм., ПРИНУКА́ТИ розм., ПІДМИВА́ТИ безос. розм., ПОТРУ́ЧУВАТИ діал., ПОТРУЧА́ТИ діал. (бути поштовхом до якої-небудь дії, до вияву чогось); ЗМУ́ШУВАТИ, ПРИМУ́ШУВАТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПРИЗВО́ДИТИ перев. з інфін., ПРИГАНЯ́ТИ розм., ПРИГО́НИТИ розм., ПРИНЕВО́ЛЮВАТИ розм. (створювати необхідність для когось діяти певним чином). — Док.: спону́кати, схили́ти, підштовхну́ти, штовхну́ти, підби́ти, підня́ти (підійня́ти), попхну́ти, підкрути́ти, підхльо́снути, підми́ти, потру́чити, зму́сити, приму́сити, потягти́, потягну́ти, притягну́ти, призвести́, пригна́ти, принево́лити. Він спонукав людей вчитися, ходити в школу для дорослих (Д. Бедзик); Жадоба чогось великого, надзвичайного спонукала нас. Ми квапилися, щоб осягнути більше можливого (І. Ле); Схиляти до відвертості; Молода і вродлива дівчина ще нікого не любила, хоч її серце вже шумувало гарячою кров'ю і штовхало до незвіданого і звабного (М. Чабанівський); Піднімає (голова) на труд Свою дружну артіль І веде на лани (С. Олійник); Самотні і широкі поля, котрі якось тиснули душу самотою.., понукували до розмови (І. Франко); Гостре й пекуче відчуття своєї сили тепер наповнювало її, підмивало на щось таке, чим би вона могла виявити свою волю над цим ненависним для неї кублом (І. Микитенко); Вона потай обурювалася на Бога, але острах перед його силою змушував до покори (Я. Качура); Сам затіє що-небудь, призведе Опанаса й сам разом з ним зробить яку шкоду, а після вивернеться, сухим з води вийде й усе на Опанаса зверне (Грицько Григоренко); Що приневолило її оселитися тут? (Л. Яновська). — Пор. заохо́чувати, підбу́рювати.

ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) (переміщати по поверхні до себе або за собою), ВОЛОЧИ́ТИ, ВОЛОКТИ́ (ВОЛІКТИ́ розм.), ТОЛОЧИ́ТИ, ТАРГА́НИТИ діал.; ЦУ́ПИТИ розм., ЦУРПЕ́ЛИТИ розм., ТИ́РИТИ розм., ПЕ́РТИ фам., ТЕРЕБИ́ТИ діал. (перев. понад силу). — Док.: потягти́ (потягну́ти), поволочи́ти, поволокти́, поцу́пити, попе́рти, потереби́ти. Хлопчик по землі тягне кулемета (В. Сосюра); Юра що є сили волочив товаришів по гальці, весь час надсильно гукаючи: — Ваню! Земля вже, земля! (І. Ле); Листоношу водили (кайзерівці) селом, як злидарське горе, його толочили по дорозі й нівечили чобітьми (Ю. Яновський); В хату вбігає задиханий і переляканий Петро. Поперед себе він тарганить за поперек Степанка (С. Васильченко); Одно — творити язиком, а друге — перти плуга (приказка).

УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) кого, по чому, в що, чим (завдати кому-небудь більшої чи меншої сили удару), БА́ХНУТИ розм., БАБА́ХНУТИ розм., БУ́ХНУТИ розм., БА́ЦНУТИ розм., БЕ́ХНУТИ розм., БЕБЕ́ХНУТИ розм., СТУ́КНУТИ розм., СТУСНУ́ТИ розм., СТУСОНУ́ТИ підсил. розм., ДЗИ́ЗНУТИ (ДЗИ́ҐНУТИ) розм., СВИ́СНУТИ розм., ВІДВА́ЖИТИ розм., ЦЮ́КНУТИ розм., СУНУ́ТИ розм., ДА́ТИ по чому, в що, фам., МАЗНУ́ТИ фам., ЗМА́ЗАТИ фам., ПРИПЕЧА́ТАТИ фам., ГА́КНУТИ розм., ГАГА́КНУТИ розм., ЗАГИЛИ́ТИ розм., ПЕРЕХРЕСТИ́ТИ розм., НАВЕРНУ́ТИ розм., ПРОЇ́ХАТИСЯ розм., ХВИ́СНУТИ розм., ХВИ́СЬНУТИ розм., ХЛИСНУ́ТИ розм., ПРИГОСТИ́ТИ розм., БРЯ́ЗНУТИ розм., ЗАЦІДИ́ТИ вульг., ЗАЇ́ХАТИ вульг., ЗАТОПИ́ТИ вульг., З'ЇЗДИТИ вульг., УДЕ́РТИ (ВДЕ́РТИ) діал., УДРА́ТИ (ВДРА́ТИ) діал., МОЛОСНУ́ТИ діал., ТЕЛЕ́ХНУТИ діал., ВАЛЬНУ́ТИ діал., ГРЯ́НУТИ діал., ШЕМЕНУ́ТИ діал., ФРА́СНУТИ діал., ТРА́ХНУТИ розм., УГАТИ́ТИ (ВГАТИ́ТИ) розм., УЛУПИ́ТИ (ВЛУПИ́ТИ) розм., УШКВА́РИТИ (ВШКВА́РИТИ) розм., УШПА́РИТИ (ВШПА́РИТИ) розм., ШКВАРНУ́ТИ (ШКВА́РКНУТИ) розм., УШКВАРНУ́ТИ (ВШКВАРНУ́ТИ) розм., ШАРНУ́ТИ розм., УЖА́РИТИ (ВЖА́РИТИ) розм., ОГРІ́ТИ розм., УГРІ́ТИ, УРІЗАТИ (ВРІ́ЗАТИ), УЧЕСА́ТИ (ВЧЕСА́ТИ) розм., УЧИ́СТИТИ (ВЧИ́СТИТИ) розм., ЧЕСОНУ́ТИ розм., ДОВБОНУ́ТИ розм., СТРУГНУ́ТИ розм., УДЖИГНУ́ТИ (ВДЖИГНУ́ТИ) розм., МОРСНУ́ТИ розм., ЛУ́СНУТИ фам., ДРИ́ЗНУТИ фам., ДВИГНУ́ТИ (ДВИ́НУТИ) фам., ДВИГОНУ́ТИ фам., ЛИГНУ́ТИ вульг. (з великою силою); ПОТЯГНУ́ТИ (ПОТЯГТИ́) розм., ВИ́ТЯГНУТИ (ВИ́ТЯГТИ) розм., ХРЬО́ПНУТИ розм., ХРЯ́ПНУТИ розм., ХРЯ́СНУТИ розм., ОПЕРЕЗА́ТИ розм., УПЕРЕЗА́ТИ (ВПЕРЕЗА́ТИ) розм., ПОЛОСНУ́ТИ розм., ПОЛОСОНУ́ТИ підсил. розм., ОПЕРІ́ЩИТИ підсил. розм., УПЕРІ́ЩИТИ (ВПЕРІ́ЩИТИ) підсил. розм., УРЕПІ́ЖИТИ (ВРЕПІ́ЖИТИ) підсил. розм. (перев. батогом, різкою, палицею й т. ін., залишаючи довгий слід); ЛЯ́СНУТИ, ПЛЕСНУ́ТИ (долонею, утворюючи ляскіт). Олеся.. легко вдарила Балабуху по плечі: — Та покинь-бо оту люльку та говори зі мною (І. Нечуй-Левицький); Хорунжий люто замахнувся нагаєм на курінного Хліба,.. але Хліб так ударив ланцюгом Хорунжого, що той тільки несамовито зойкнув і упав мертвим (О. Довженко); Думала, що (чоловік) бахне сокирою і воліла, щоби вперед сама загинула (В. Стефаник); Велика дошка впала зверху так близько, що ледве не бабахнула мене по голові (Л. Смілянський); — Ох! ох! ох! — стогнав голова. — Це він! це сатана! як бухнув мене в спину, то в мене з очей так і посипались іскри (І. Нечуй-Левицький); Твердий кулак стукнув Хому просто по зубах і той заїкнувся на півслові (У. Самчук); Двоє малюків теж завелися, мов півники: — Не бризкайся, бо так і дзизну! — Ану дзизни! (О. Гончар); Свиснув нагай по обличчі старого Івана, і зачервоніла кривава рана (Мирослав Ірчан); Пампушка був кинувся до незнайомого, щоб цюкнути його шаблею (О. Ільченко); Випроставши руки, він сунув кулаком у щелепи старшину (С. Васильченко); Підстеріг він мене в темному місці й дав по шиї (Ю. Яновський); Так Турн, Палланта підпустивши, Зо всіх сил келепом мазнув (І. Котляревський); — От я тобі кулаком під дихало змажу, щоб ти не патякав своїм дурним язиком, — насварився хтось із гурту (Григорій Тютюнник); (Тарас:) Як припечатаю, так і спухнеш (І. Микитенко); Звичайно, потурати не слід, — було б таки заїхати по мармизі (А. Головко); — Признаюсь, я з великим би задоволенням зараз з'їздив би вам по пиці (С. Добровольський); Панич якось його чи вскубнув чи вщипнув. А той як виважить руку, як удере його з усього маху по пиці (Панас Мирний); Коли б хто не телехнув із-за вугла по голові (Словник Б. Грінченка); Гринь Воробець хопив за тріпачку, вальнув раз Якима по спині (В. Козаченко); — Отворіт, на милість Бога, отворіт! — закричала стара і з цілим розмахом грянула собою о двері колиби (І. Франко); Та в тій хвилі Осел як не замахне ногою, як не фрасне Вовка копитом у зуби (І. Франко); — Та трахни його, Артеме, щоб знав, як! (А. Головко); Григорій з розгону вгатив його кулаком в обличчя (М. Стельмах); Зірвав (благочинний) з гвіздка кадильницю і, розмахнувши нею до свисту, влупив отця Олександра по голові (І. Микитенко); — Якби таким (києм) хоч один раз ушкварити твого дурного батька, так він би і з місця не піднявся (Г. Квітка-Основ'яненко); Тут лейтенант як вшпарить по гітлерівцях з одного боку, ну, а я з другого (М. Стельмах); Далі огрів (дядько) мене зо всії руки по плечах (Марко Вовчок); — Він як схопиться та як вріже мене у вухо, так, вірите, я аж заточився (Л. Первомайський); — Баран як розженеться, як вчистить у лоб! Вовк — беркиць у яр... (казка); — А може, то такий прийом новий, — Візьмуть і книжкою.. Добряче довбонуть по голові? (В. Еллан); Та як виважить долоню, та як морсне по виду мене (А. Тесленко); Як тільки котрий (наймит) оце розігне спину, то Юруш зараз його лусне нагайкою по спині (І. Нечуй-Левицький); В одну мить, двигнувши ногою одного солдата, вдарив (чоловік) другого навідліг кулаком і кинувся тікати (І. Микитенко); Мов коліном хто у груди двигонув (Г. Хоткевич); Юрко.. лигнув Вітьку ногою і все ж таки заліз у бричку першим (О. Сизоненко); (Настя:) Мартине, відчепись! Бо єй-богу, качалкою по спині потягну (І. Карпенко-Карий); Батько.., не знайшовши різки, Дрючком Хведька разів із шість оперезав! (П. Гулак-Артемовський); — Ніхто не зачепить тебе, ніхто нагайкою не полосне по спині (М. Стельмах); Прибіг Хома.. і, не говорячи ні слова, вперіщив Гната батурою по спині (Григорій Тютюнник); Як я врепіжив його батогом, то він аж скрутився (Словник Б. Грінченка). — Пор. 2. би́ти, 1. штовхну́ти.