пригнічувати

ВРАЖА́ТИ (УРАЖА́ТИ) (завдавати душевного болю), ПРИГНІ́ЧУВАТИ, ПРИГНІТА́ТИ рідше, ОБПА́ЛЮВАТИ, ОБПІКА́ТИ (ОПІКА́ТИ), ПРОПІКА́ТИ, ДОШКУЛЯ́ТИ (ДОШКУ́ЛЮВАТИ), ПІДБИВА́ТИ, ПРИБИВА́ТИ розм., КОРО́БИТИ розм. (викликати неприємне почуття). — Док.: вра́зи́ти (ура́зи́ти), пригніти́ти, обпали́ти, опали́ти, обпекти́ (опекти́), пропекти́, дошку́лити, підби́ти, приби́ти, покоро́бити, полосну́ти (полосону́ти) перев. із сл. слово слова. Ольгу ці фрази били, вражали, пригнічували (П. Дорошко); Це все було.. І вогких уст сердите надування, І усміх, що до серця пропікав (М. Рильський); Потім мені сказали, що ти заміжня. Це повідомлення приголомшило, прибило мене (Ю. Збанацький); Манери і розв'язний тон Козловського дратували і коробили Тараса Григоровича (З. Тулуб).

ГНІТИ́ТИ (діяти гнітюче, викликати важке й болісне почуття), ПРИГНІ́ЧУВАТИ, ПРИГНІТА́ТИ рідше, ЗГНІ́ЧУВАТИ, ДАВИ́ТИ, ПРИДА́ВЛЮВАТИ, РОЗДА́ВЛЮВАТИ підсил., ДУШИ́ТИ, ПРИДУ́ШУВАТИ, ЧАВИ́ТИ, РОЗЧА́ВЛЮВАТИ підсил., ПРИЧА́ВЛЮВАТИ, ТЯЖИ́ТИ, ПРИГНІТА́ТИ рідше, НАГНІ́ЧУВАТИ рідше, ГНОБИ́ТИ рідше, ПРИГНО́БЛЮВАТИ рідше, ЗАГНІ́ЧУВАТИ діал. — Док.: пригніти́ти, згніти́ти, здави́ти, придави́ти, роздави́ти, придуши́ти, розчави́ти, причави́ти, пригноби́ти, загніти́ти. З самого ранку його гнітило якесь неприємне почуття (П. Панч); Її більше, ніж будь-кого, пригнічувала рутина одноманітної лабораторної праці (Ю. Шовкопляс); І підступала, згнічувала серце туга (Н. Тихий); Важка дума, як камінь, давила її серце (І. Нечуй-Левицький); Чуття голоду, самоти та одинокості придавлювало душу (І. Франко); Кривавить серце кволе мого брата лиха негода, роздавлює його до краю кляте ярмо народа... (Уляна Кравченко); — Що час, що день, він від мене — усе дальш; от мене туга й душить (Г. Квітка-Основ'яненко); Страшне лихо придушило його (М. Коцюбинський); Говорив (Макуха) настирливо, невідступно обплітав Сидорчукову душу залізною сіткою, душив її немилосердно, чавив (Ю. Бедзик); Розгуляна стихія.. паралізувала останні сили Маргіт, душила й розчавлювала її (О. Гончар); Години відпочинку вдома, де для нього готували спокій і тишу — були важкі: гнітила тиша, причавлював спокій (С. Скляренко); Лісовий холод, що звичайно так відсвіжує, тепер пригнітав мої груди, як сумнів пригнітає душу (І. Франко); "Дурні питання", на які він не вміє дати відповіді, починають мучити його, заколочувати спокій, гнобити серце й мозок (М. Коцюбинський); Килину найбільше пригноблювало, що Антоніна Петрівна спокійно говорить (Є. Гуцало); В житті я ніколи не був настільки незалежним, щоб мене, коли вже не загнічувала, то хоч не "мулила" чия-небудь натура (Леся Українка).

ГНОБИ́ТИ (не давати вільно жити, розвиватися; завдавати матеріальних і моральних утисків), ПРИГНО́БЛЮВАТИ, ГНІТИ́ТИ, ПРИГНІ́ЧУВАТИ, ПРИГНІТА́ТИ рідше, УТИ́СКУВАТИ, УТИСКА́ТИ, ДУШИ́ТИ, ПРИДУ́ШУВАТИ, ТИ́СНУТИ, ПРИДА́ВЛЮВАТИ, ДАВИ́ТИ рідше, ЖА́ТИ розм., ПРИКРУ́ЧУВАТИ розм., ТІСНИ́ТИ розм. рідше. — Док.: пригноби́ти, пригніти́ти, ути́снути, придуши́ти, придави́ти, прикрути́ти. Нам сталий мир з народами тримати, і щоб ніхто нікого не гнобив! (П. Тичина); Богдан.. жалівся на польських панів, що вони пригноблюють козаків, пооднімали в їх землі, луги, сіножаті (І. Нечуй-Левицький); Нащо, люди, лан орать Для панів, що вас гнітять? (В. Мисик); Бідний робітник, що зазнав змалечку нужду та горе, що бачив, як сильні пригнічують слабших, багаті — бідних і скрізь панує неправда, дививсь на світ, як на загадку (М. Коцюбинський); — Хіба не багатії вас утискають? Хіба не вони тягнуть вас на суди? Хіба не вони зневажають ваше добре ім'я..? (П. Куліш); — Ви бачите, як нас душать, — сказала мати. — Тисячу карбованців податку! (В. Підмогильний); — Князь не дав нам ніякої оборони, а бояри, що тисли нас в часи спокою, зрадили нас у потребі (І. Франко); — Вражий дід.. хотів так придавити у Батурині старшину, щоб і не писнула (П. Куліш); Жалілася (Мотря) на увесь мир — на панів, що давлять мужиків, на мужиків, що пруться в пани... (Панас Мирний); — І почало старшинське панство прикручувати бідний народ (Ф. Бурлака); — Панові, звісно, така річ не полюбилася. Почав нас тіснити, почав давити, — нема життя нашому братові (Панас Мирний). — Пор. експлуатува́ти.

ДАВИ́ТИ на кого-що, кого, що (з силою налягати на когось-щось; налягати своєю вагою), НАДА́ВЛЮВАТИ на кого-що, ТИ́СНУТИ, НАТИСКА́ТИ (НАТИ́СКУВАТИ), НАДУ́ШУВАТИ, ПРИДА́ВЛЮВАТИ кого, що, ПРИДУ́ШУВАТИ кого, що, ПРИГНІ́ЧУВАТИ (ПРИГНІТА́ТИ рідше) кого, що, ГНІТИ́ТИ кого, що, заст.; ЧАВИ́ТИ, ПРИЧА́ВЛЮВАТИ, ПІДМИНА́ТИ, РОЗЧА́ВЛЮВАТИ, РОЗДА́ВЛЮВАТИ, РОЗТО́ВКУВАТИ, ДУШИ́ТИ, РОЗДУ́ШУВАТИ, ЗГНІ́ЧУВАТИ, ПЛЮ́ЩИТИ, РОЗПЛЮ́ЩУВАТИ, РОЗТРО́ЩУВАТИ підсил., ЧАВУ́ЧИТИ розм. (кого, що — придавлюючи, розплющувати, м'яти, знищувати). — Док.: надави́ти, нати́снути, надуши́ти, придави́ти, придуши́ти, пригніти́ти, причави́ти, підім'я́ти, розчави́ти, роздави́ти, розтовкти́, роздуши́ти, згніти́ти, розплю́щити, розтрощи́ти. Приземкуватий Гаврило.. люто давив короткою ногою дошки (Григорій Тютюнник); Заспівали (дружки) сирітських пісень: як дочка ніби розмовляє з небіжкою-матір'ю, .. а мати одказує, що земля надавила їй груди (І. Нечуй-Левицький); І хотіла б (Настя) устати, та якась ласкава потайна рука силоміць очі закриває, надавлює чимсь (С. Васильченко); За плугом.. орач поступає, Тисне чепіги грудьми (І. Франко); З усіх сил натискають хлопці на весла (О. Копиленко); Біля крижаного завалу з потоків збиралася велика вода, натискувала на крижини, розламувала їх на шматки (С. Чорнобривець); Приставлю рушницю до серця й надушу ногою цингель (М. Коцюбинський); Дідка придавили томами з кресленнями й розрахунками (А. Крижанівський); Мій оборонець упав.., боляче придушивши мені ноги (Ю. Яновський); Тюха пригнітив Сивоока до землі (П. Загребельний); Костури наосліп, невпевнено промацують землю, чавлять крихку паморозь (М. Стельмах); Під сосною, причавивши кущ кропиви, лежать два червоні шолома (В. Яворівський); Розмашним кроком рушив він долиною, підминаючи шпичасті будяки (З. Тулуб); Віл наступив хлопчикові на ногу, ратицею розчавив ступню (І. Цюпа); Терентійроздавлює на щоці комара (М. Стельмах); Голос глухий, надтріснутий, немов його щойно щосили здушили за горло (А. Дімаров); Брата Олексу роздушило дерево в лісі (М. Коцюбинський); Берестовець.. плющив чобітьми синювато-білі мушлі оббитого з стін вапна (Л. Первомайський); Сірі масиви сланцю.. ось-ось розтрощать своєю багатотонною вагою невеличкий будинок (О. Донченко); Він не квапився забирати нахабного чобота з в'юнкої голландської травиці, толочив, м'яв, чавучив і душив її (П. Загребельний).