притискати

НАГОЛО́ШУВАТИ що, на чому, на що, зі спол. що (силою голосу або підвищенням тону виділяти слово, звук і т. ін. для підкреслення його важливості; увиразнювати, висувати на перший план у промові, тексті тощо за допомогою яких-небудь засобів найважливіші і найістотніші моменти), АКЦЕНТУВА́ТИ що, ПІДКРЕ́СЛЮВАТИ що, зі спол. щ о, ВИДІЛЯ́ТИ що, НАПИРА́ТИ на що, розм., НАЛЯГА́ТИ на що, розм.; НАТИСКА́ТИ (НАТИ́СКУВАТИ) на що, ПРИТИСКА́ТИ (ПРИТИ́СКУВАТИ) на чому (інтонаційно виділяти слово, звук або іншу частину висловлення для підкреслення їх важливості чи взагалі привернення до них уваги слухача). — Док.: наголоси́ти, акцентува́ти, підкре́слити, ви́ділити, нати́снути, прити́снути. — Я принаймні завжди був проти всякого втручання в мої особисті, — він наголосив це слово, — особисті справи (Ю. Смолич); Наголошувати на вадах твору; Акцентувати увагу на політичному аспекті проблеми; Вона.. з несхованою злістю питає: — Ну, та й чого ти губищі свої надула? — "Губищі" підкреслює (А. Головко); В своїх творах сучасникам своїм Шевченко підкреслював, що вони є діти славних батьків, борців за волю батьківщини — діти Кривоноса, Богуна, Наливайка (П. Тичина); Виділити основні положення статті; Терентій.. напирає на.. те, що в гурті наймит стає стійкішим і дорожчим (М. Стельмах); "Хо" мені менше усього вподобався: дуже вже Ви в ньому налягаєте на все те, що так любо Вашому серцеві (Панас Мирний); — Юра сьогодні не піде в ліс, — твердо натискуючи на кожне слово, проказала Наталя (І. Волошин); — Гаразд. Обов'язково намалюю, — притиснув він на останньому слові (В. Козаченко). — Пор. 1. виділя́ти.

ОБІЙМА́ТИ (обхоплювати руками чи рукою кого-небудь, виражаючи любов, ніжність, приязнь і т. ін.), ОБНІМА́ТИ, ОБГОРТА́ТИ (ОГОРТАТИ), ОБВИВА́ТИ, ОПОВИВА́ТИ, ПОВИВА́ТИ, ОБХО́ПЛЮВАТИ (ОХО́ПЛЮВАТИ), ПРИГОРТА́ТИ (особливо ніжно, ласкаво); ПРИТУЛЯ́ТИ, ПРИТУЛЮВАТИ, ПРИХИЛЯ́ТИ, ПРИТИСКА́ТИ (міцно) зі сл. до себе, серця, грудей і т. ін.; СТИСКА́ТИ (СТИ́СКУВАТИ), ДУШИ́ТИ зі сл. обійми, підсил. — Док.: обійня́ти, обня́ти, обгорну́ти (огорну́ти), обви́ти, опови́ти, пови́ти, обхопи́ти (охопи́ти), обла́пити розм. пригорну́ти, притули́ти, прихили́ти, прити́снути, сти́снути, здуши́ти. Він мене обіймав одною рукою, а другою гладив по лиці (Лесь Мартович); А з Петрусем В гаю (Мар'яна), в лузі Щовечора святого — Розмовляла, Жартувала, Обнімала, мліла (Т. Шевченко); Балабуха не примітив, що одна рука Бонковського обгортала Олесин стан (І. Нечуй-Левицький); Дві теплі руки огорнули шию Семена Петровича (з журналу); Заголосила Марія.. Припала до Матвія і не тямила, що робить. Обвивала його шию руками, то знову падала на стіл (Мирослав Ірчан); Їй хотілося кинутись батькові на груди, оповити руками його міцні плечі і щось сказати (О. Іваненко); Любуша, схлипуючи, повиває його шию руками (І. Кочерга); Він охоплює її, притуляється до неї і забуває сказати свої слова (М. Стельмах); Якусь мить Боженко дивився на Ростислава.. Потім не витримав, незграбно облапив його (Ю. Смолич); Усміхнувся Олекса, рукою пригортаючи дружину, що ця бліда і слабенька зараз жіночка принесла в його оселю стільки світла і радості (П. Кочура); Я поспішав назустріч Марії, притуляв її до себе, навіть не питаючи, чом вона запізнилася (І. Муратов); Коли мати почала душити його в своїх обіймах, згадав (Доря) одразу, що се його день (М. Коцюбинський). — Пор. 1. обхо́плювати.

ПРИТИСКА́ТИ (ПРИТИ́СКУВАТИ) (із зусиллям, налягаючи, щільно прикладати кого-, що-небудь до когось, чогось), ПРИТУЛЯ́ТИ (ПРИТУ́ЛЮВАТИ рідко), ТУЛИ́ТИ, ПРИГОРТА́ТИ, ГОРНУ́ТИ, ПРИПИРА́ТИ, ПРИПИНА́ТИ, ПРИПЛЮ́ЩУВАТИ, ПРИЧА́ВЛЮВАТИ, ПРИЩУ́ЛЮВАТИ, ПРИТИКА́ТИ розм.; УПИРА́ТИ (ВПИРА́ТИ) (одним кінцем, краєм або до якоїсь опори); ПРИТО́ВКУВАТИ розм. (поштовхами); ПРИГОЛУ́БЛЮВАТИ розм. (до себе, ніжно, пестячи). — Док.: прити́снути, притули́ти, пригорну́ти, припе́рти, припну́ти, приплю́щити, приплю́снути, причави́ти, прищу́лити, приткну́ти, упе́рти (впе́рти), притовкти́, приголу́бити. Він притискав до себе ліктем її руку (Леся Українка); Олександра Олексіївна стоїть розгублена, притискуючи до грудей папку (Я. Баш); Де ти, Мавко, гуцулятко, Немовлятко, янголятко В лісі темному знайшла? Пригорнула, притулила, Груди матері відкрила (О. Олесь); Щоки пашуть, я гіллячка молодих берізок в жменю зберу да притулю, щоб прохололи, огортаю собі шию (Ганна Барвінок); Дівчинка тулила до грудей плямисте цуценя, воно скімлило, як дитина (Л. Первомайський); — Відпочинь, дитино, а тоді ще трошки підійдемо.. І ніжно горнула (мати) до себе маленьке тільце (А. Головко); Він віддихався, уймив палицю в обі руці ціпко, припер долішній кінець до землі та й увалив на неї всю ваготу свого тіла (Лесь Мартович); А як припнеш пужалном віжки, ляжеш уздовж гарби, як каната руками вхопишся та й попливеш... (І. Микитенко); Приплющити до хліба кружальце ковбаси; Незвичне все навколо й якесь грізне, ніби прищулило хлопця до землі (І. Ле); Всі один по другім притикали ухо до смереки, а послухавши довшу або коротшу хвилю, потверджували, що "славно бестія грає" (І. Франко); Упер (Піддубний) в боки здоровенні, порослі ріденьким волоссям кулаки (В. Собко); Воєвода з слугою узялися за зброю, З патронташів дістали набої, Одкусили зубами, притовкли шомполами І насипали пороху вдвоє (С. Голованівський); Я хотів було приголубити хлопчика, але він рішуче відіпхнув мою руку (Ю. Збанацький).

ПРИКЛА́СТИ (щось упритул до чого-небудь), ПРИТУЛИ́ТИ, ПРИСТА́ВИТИ, ПРИПАСУВА́ТИ розм., ПРИЛОЖИ́ТИ розм., ПРИТКНУ́ТИ розм.; ПРИТИ́СНУТИ (щільно); ПРИКРИ́ТИ (перев. рукою щось). — Недок.: приклада́ти, притуля́ти (притулювати), приставля́ти, припасо́вувати, притика́ти, притиска́ти (прити́скувати), прикрива́ти. Стояв над нею Прокіп, собі руку приклавши до спітнілого чола (Т. Осьмачка); Вона не договорила і притулила хустку до очей, утираючи сльози (І. Франко); — Дихайте, — сказав Щорс, приставивши лікарську трубку до широкої полковничої спини (О. Довженко); Дістає (конвоїр) з кишені губну гармошку і закоцюблими руками припасовує до рота (О. Гончар); Їй було душно,.. і вона прикладала руку до шибки, щоб, нахолодивши, приложити до лиця (Панас Мирний); Всі один по другім притискали ухо до смереки (І. Франко); Дівчина.. взяла квітку в руки і притиснула її до щоки (Д. Ткач); Вирву я листочок Да прикрию слідочок, Щоб не припав пилочок (пісня).

ТІСНИ́ТИ кого, що і без додатка (примушувати відходити, відступати тощо), ВІДТІСНЯ́ТИ, ТИ́СНУТИ, НАТИСКА́ТИ (НАТИ́СКУВАТИ), НАСІДА́ТИ на кого-що і без додатка, НАЛЯГА́ТИ на кого-що і без додатка, ГЛОТИ́ТИ діал.; ПОТИ́СКУВАТИ (ПОТИСКА́ТИ) розм., НАПИРА́ТИ на кого-що, розм., ПРИТИСКА́ТИ (ПРИТИ́СКУВАТИ) розм. (на ворога, супротивника). — Док.: потісни́ти, відтісни́ти, нати́снути, насі́сти, налягти́, поти́снути, напе́рти, прити́снути. Яничари вихопилися з рову й кинулись на козаків, що дерлись по схилу кавальєра, й почали тіснити чорноморців (С. Добровольський); Крізь вируючий натовп Оля пробивалася до каруселі. Її штовхали, відтісняли (Л. Юхвід); Німець натискає, набили його там, а він лізе, лізе... (Ю. Бедзик); Бійці не знали страху, насідали на ворога (І. Цюпа); Ось уже пішли до бою з вилами, сокирами, а ворог — стіною-муром налягає (Г. Косинка); — Чого ви так глотите? Почекайте трошки (Словник Б. Грінченка); Виступили з-за лиману З турками татари. Із Полісся шляхта лізе, А гетьман-попович Із-за Дніпра напирає (Т. Шевченко); Ломлять донці збиту з поля шляхту, до річки притискують... (Я. Качура).