пророк

ПРОРО́К (той, хто провіщає майбутнє), ПРОВІ́СНИК, ПЕРЕДВІ́СНИК, ПРОВИДЕЦЬ, ОРА́КУЛ книжн., уроч., ірон., ВІЩУ́Н заст.; ВІДУ́Н заст. (у давніх слов'ян). Хто угледів в час безчасся Сонце крізь тумани, Той для люду рідним батьком І пророком стане (О. Олесь); В історичному романі ти виступаєш суддею минулого, речником сучасного і провісником майбутнього (Ю. Смолич); (Долон:) Пророчице, скажи, чи я верну живий з моєї справи? (Кассандра:) Питай в Гелена, та чи мало ж є у нас у Трої віщунів? (Леся Українка).

ПРОПОВІ́ДНИК (той, хто проповідує, виголошує проповідь, поширює якесь віровчення); ПРОМО́ВЕЦЬ церк. (церковний оратор); ПРОРО́К (за релігійними уявленнями — проповідник волі Божої); МІСІОНЕ́Р (той, хто проповідує серед людей іншої віри). Острог став місцем, звідки вийшло чимало вчених, дипломатів, поетів і проповідників (З. Тулуб); (Юда:) Все марилось мені — то райська брама, то золотий престол, а на престолі Месія в образі того промовця, неначе судить він живих і мертвих... (Леся Українка); Голос у неї звучав, як у стародавніх пророків (М. Коцюбинський).

ПРОВІ́СНИК (той або те, що своєю появою, поведінкою тощо віщує якісь зміни, події і т. ін.), ПЕРЕДВІ́СНИК, ВІ́СНИК, ВІСТУ́Н, ВІЩУ́Н поет., ПОСЛАНЕ́ЦЬ поет., ПЕ́РША ЛА́СТІВКА розм., ПРЕДТЕ́ЧА заст., книжн., уроч.; ПРОРО́К книжн., поет., БЛАГОВІ́СНИК заст., БЛАГОВІСТИ́ТЕЛЬ заст. (перев. про людину); ПРОДРО́М мед. (явище, яке попереджує хворобу). Дрібний дощ, провісник осені, ліниво кропив землю (переклад за ред. О. Варкентін); В очах у Генріха народжувалася пустота. Барон знав, що це перший передвісник шаленства (П. Загребельний); Із рук дітей у височінь злетіли З веселим плеском білі голуби. Весни і миру вісники крилаті... (М. Рильський); Пролунало.. веселе, по-весняному радісне бекання повітряного баранчика, одного з перших вістунів весни (В. Гжицький); Подихнув пустотливий вітрець, той віщун світання (М. Коцюбинський); Олов'яне, важке небо трусило над Львовом сніжинки — перших посланців ранньої зими (Р. Іваничук); Волелюбними гуманними ідеями пройнята.. перша ластівка справді народної української літератури на західних землях України "Русалка Дністровая"(з журналу); Коли, з глухим з'єднавшись гулом, Предтеча бурі, грім гримів, Як часто бранець над аулом Нерушно на горі сидів! (переклад В. Сосюри); Ти (Шевченко) з нами йдеш до сонця сходу, Ти, правди й вольності пророк (М. Рильський); Селяни слухали коваля, як благовісника нових, омріяних часів (І. Ле); Тут (у Києві) діяли декабристи, яких Шевченко назвав першими благовістителями свободи (І. Цюпа). — Пор. передві́стя, I. 1. попере́дник.