пізнавати

ВИВЧА́ТИ що (навчаючись, набувати певних знань, відомостей у якій-небудь галузі), ВЧИ́ТИ (УЧИ́ТИ), ОПАНО́ВУВАТИ, ОВОЛОДІВА́ТИ чим, СТУДІЮВА́ТИ книжн., ПРОХО́ДИТИ розм., ШТУРМУВА́ТИ розм., ВГРИЗА́ТИСЯ (УГРИЗА́ТИСЯ) в що, розм. рідко; ПІЗНАВА́ТИ, ВЗНАВА́ТИ (УЗНАВА́ТИ), СПІЗНАВА́ТИ розм. (осягати розумом явища дійсності, діставати істинне уявлення про кого-, що-небудь). — Док.: ви́вчити, опанува́ти, оволоді́ти, ви́студіювати, пройти́, пізна́ти, взна́ти (узна́ти), спізна́ти. В Зубівці є молоді гурток, Який вивчає мову Руставелі (М. Рильський); Вони починають учити європейські мови (Леся Українка); Вона говорила дітям, як вони.. повинні опановувати знання (О. Копиленко); Чудово оволодівши мовою, він з захопленням прочитав поему "Садді Ускендерій" великого Навої (І. Ле); Бачинський з Мартовичем студіювали право на університеті в Чернівцях (В. Стефаник); Тут (у другому класі) хлопці проходять нові шкільні науки (С. Васильченко); Нелегко давалася хлопцям наука.. Вгризалися в абетку все глибше (О. Гончар); Найдосконаліші види матерії й форми її руху не можна пізнати без вивчення тих простих, але загальних елементів, які розкриваються фізикою (з журналу); Колись грузинський письменник Казбегі, щоб добре взнати народ,.. пішов у чабани (П. Тичина); — Ти у світ іди, Милий синочку, Ти усе спізнай (С. Руданський).

ПІЗНАВА́ТИ кого, що (виявляти в комусь, чомусь що-небудь знайоме), УПІЗНАВА́ТИ (ВПІЗНАВА́ТИ), ПРИЗНАВА́ТИ розм., СПІЗНАВА́ТИ розм.; РОЗПІЗНАВА́ТИ, УЗНАВА́ТИ (ВЗНАВА́ТИ) (за якимись ознаками, прикметами); ПРИЗНАВА́ТИСЯ до кого, розм. (виявляти себе знайомим з кимсь). — Док.: пізна́ти, упізна́ти (впізна́ти), призна́ти, спізна́ти, розпізна́ти, узна́ти (взна́ти), призна́тися. Умийся, серденько! Бо мати Он дивиться, й не пізнає Межи дітьми дитя своє (Т. Шевченко); Чепіга.. завмер, дивлячись на жінку, — він упізнав і не впізнав (С. Журахович); Настя дивилась на Гната й не признавала його (М. Коцюбинський); Брат сестри не спізнав (пісня); Я здалека розпізнаю в саду, на полі, на подвір'ї — хіба, мій друже, не твою рухливу постать? (О. Гончар); Мулла-дехкан увійшов до контори поважно і нескоро звернувся до Синявіна: досвід життя привчив уже взнавати, де начальство (І. Ле); (Ардент:) Не признавайся до нього перед людьми (Леся Українка).

ПЕРЕЖИВА́ТИ що (жити під час певних подій, у певних обставинах, відчувати їхній вплив на собі); ЗАЗНАВА́ТИ чого, що, ЗНА́ТИ що, ПІЗНАВА́ТИ що, СПІЗНАВА́ТИ що, УЗНАВА́ТИ (ВЗНАВАТИ) що, ЗВІ́ДУВАТИ що, БА́ЧИТИ що, ЗАЖИВА́ТИ що, чого, ПІЗНАВА́ТИСЯ з чим, рідше, ЗНА́ТИСЯ з чим, розм., ВИДА́ТИ що, розм., ВИ́ДІТИ що, розм., ДІЗНАВА́ТИ (ДОЗНАВА́ТИ) чого, що, розм., ДІЗНАВА́ТИСЯ (ДОЗНАВА́ТИСЯ) чого, розм. (перев. про тяжкі, неприємні події, обставини); ДІЛИ́ТИ що, ПОДІЛЯ́ТИ що (разом з ким-небудь). — Док.: пережи́ти, зазна́ти, пізнати, спізна́ти, узна́ти (взна́ти), зві́дати, поба́чити, зажи́ти, пізна́тися, дізна́ти (дозна́ти), дізна́тися (дозна́тися), поділи́ти. В теплі та в добрі вона згадувала ті лихі години, що їй приходилось переживати, і дивувалась, як вона їх пережила (Панас Мирний); Тільки ж того й свята заживеш, тільки й розкошів зазнаєш, що в тому дівуванні (С. Васильченко); Не знали (солдати і трудівники) розпачу ніколи, хоч знали горе і журбу (В. Сосюра); Він пізнав гіркоту поразок і відступу (С. Журахович); Не спізнавши болю од розлуки, Не спізнаєш радості стрічання (А. Кримський); Багато вже взнали новоприбулі, багато витончених звірств на собі відчули (А. Хижняк); Скільки-то ви горя на своїм віку звідали!.. (Панас Мирний); (Ханенко:) Та я тут ще не за морем, не пізнався ще з жадним горем (І. Франко); Не знавсь ти з мукою гіркою (П. Грабовський); — Ти гіршії біди видав (І. Котляревський); — Хіба ви від нас яку кривду виділи? (Г. Хоткевич); Зостанешся ти сиротою і дізнаєшся горя-біди (М. Старицький); Це та Галя, з якою вони вкупі росли, з якою ділили колись і горе і радість (О. Гончар). — Пор. 1. надиви́тися.