рвати

ВИРИВА́ТИ (смикаючи, витягати, виймати що-небудь звідкись, із чогось), РВА́ТИ, ВИСМИ́КУВАТИ, ВИСМИКА́ТИ, ВИДИРА́ТИ, ВИСКУ́БУВАТИ, ВИША́РПУВАТИ розм.; ВИПРУ́ЧУВАТИ, ВИПРУЧА́ТИ (перев. про руки, ноги); ВИЩИ́ПУВАТИ (перев. про рослини). — Док.: ви́рвати, рвону́ти, ви́смикати, ви́смикнути, ви́скубати, ви́скубти, ви́дерти, ви́драти, ви́шарпнути, ви́пручати, ви́щипати. Йде березняком дівчина,.. Стріне квітку — вириває (Я. Щоголів); Він стогнав, виривав свої руки з цупких Романових рук (Д. Ткач); Докопавшись до корінців, укритих філоксерою, вона рвала їх (М. Коцюбинський); Він висмикував їх (вуса) пальцями (І. Нечуй-Левицький); Треба буде видерти з тину по доброму кілку та й у путь (В. Винниченко); Біля нього стояв вірний кінь і спокійно вискубував придорожню траву (А. Шиян); Не встиг Яцуба схаменутись, як Лукія вишарпнула передавач у нього з рук (О. Гончар); — Лізь! — командував пошепки Санько, випручуючи ногу у товариша з рук (Б. Грінченко); Випручавши тихенько від нього свою руку,.. стала поодаль (Г. Квітка-Основ'яненко); Василь нервово вищипував із корінням зелені травинки (І. Шаповал).

ВІ́ЯТИ (про повітря — рухатися), ПОВІВА́ТИ, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ПОДИХА́ТИ, ПОДИ́ХУВАТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОВІВА́ТИ, ПРОВІ́ЮВАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ДМУ́ХАТИ, ЗАВІВА́ТИ, ЗАДУВА́ТИ, ЗАДИМА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), ВІ́ЯТИСЯ рідше, ТХНУ́ТИ рідше, ПРОДИХА́ТИ розм.; СТУДИ́ТИ (про холодний вітер); РВА́ТИ, БУРХА́ТИ, ШУГА́ТИ, ШИБА́ТИ розм. (сильно поривчасто). — Док.: війну́ти, повійну́ти, повіну́ти, пові́яти, поду́ти, ду́нути, поду́нути, подихну́ти, дихну́ти, прові́яти, проду́ти, дмухну́ти, заві́яти, заду́ти, потягну́ти, потягти́, рвону́ти, шугну́ти, шугону́ти, шибну́ти, шибону́ти. Вітер віє і стогне, квилить (Б. Грінченко); Легенький вітерець повівав, неначе подихував од заходу і шелестів листком (І. Нечуй-Левицький); Дме сильний, але теплий вітер (М. Коцюбинський); Падав дрібний сніжок, подував різкий вітер (А. Хижняк); Подув холодний вітер, почалися заморозки (Д. Бедзик); Теплий вітер дихав з-за Дніпра (М. Чабанівський); А там коло дверей так хороше: вітерок легенький провівав (Панас Мирний); Світило сонце, помалу продував запашний степовий вітрець (С. Васильченко); Сей-то вітер.. як дмухнув, так де і хмари подівалися (Г. Квітка-Основ'яненко); Холодний вітер тяг з півночі (Г. Коцюба); З Дніпра потягнув вітрець (Марко Вовчок); Хіба тобі (вітре) немає простору віятися попід небосклоном (Панас Мирний); На його притомлені нерви неначе тхнув свіжий, холодненький вітер (І. Нечуй-Левицький); Вітерець устиг обтрусити росу з віт, приємно продихав крізь дерева (І. Ле); Студив холодний морський вітер (І. Микитенко); Насилу на ґаночок вибралась (дівчина), так рвав вітер (А. Головко); Вітри в очеретах бурхали І Псьол стогнав і клекотав (Л. Боровиковський); Через кілька хвилин весела ватага рушила на гору. Без будь-яких перепон шугав тут вітер (А. Шиян).

ПІДРИВА́ТИ (руйнувати, знищувати тощо за допомогою вибуху), ЗРИВА́ТИ, РВА́ТИ, ВИСА́ДЖУВАТИ, ПУСКА́ТИ (із сл. у повітря). — Док.: підірва́ти, зірва́ти, ви́садити, пусти́ти. В оточенні довелось самим підривати "катюші", щоб не дісталися ворогові (О. Гончар); З громом зривайте мости, партизани, Штаби ворожі паліть (К. Герасименко); — За що ти б'єшся, отаман, за що руйнуєш нам дороги і рвеш мости? (В. Сосюра); Минали години в гаморі, в праці, у вибухах амоналу, яким висаджували в повітря породу (Д. Ткач); — З кожної роти нашого батальйону зголоситься декілька простих солдатів під командою десятника пустити у повітря панцирний поїзд ворога (переклад С. Масляка).

I. ПОРИВА́ТИ (припиняти стосунки, зв'язки з кимсь, чимсь), ПОРУ́ШУВАТИ (ПОРУША́ТИ), РОЗРИВА́ТИ, РВА́ТИ, ВІДВЕРТА́ТИСЯ від кого-чого. — Док.: порва́ти, пору́шити, розірва́ти, відверну́тися. З дитбудинком вона не поривала зв'язків і тепер. І ніколи не пориватиме, як не поривають ніколи з своїм дитинством (В. Козаченко); Дружби нашої святої єдність нездоланну не порушити нікому ні тепер, ні потім (І. Гончаренко); Ми не можемо і не повинні розривати з своїм великим минулим (М. Рильський); Семен Яремченко народився в Григорівці і з цим селом ніколи не рвав своїх зв'язків (Д. Бедзик); (Матрона:) Чи така я вже послідня, чи заповітрена, щоби ви мусили від мене відвертатися? (І. Франко).

РА́НИТИ (робити комусь рану, рани; перев. рослини — пошкоджувати), ЗРА́НЮВАТИ, УРАЖА́ТИ (ВРАЖА́ТИ), РІ́ЗАТИ, ПІДРІ́ЗУВАТИ (ПІДРІЗА́ТИ) розм., РОЗТИНА́ТИ, РОЗСІКА́ТИ, СІКТИ, ПІДСІКА́ТИ, РОЗРА́НЮВАТИ, РОЗПАНА́ХУВАТИ розм. (зробивши розріз, поріз); ПРОТИНА́ТИ (робити наскрізну рану); РОЗРУ́БУВАТИ (заподіювати рубаної рани); РОЗРИВА́ТИ, РВА́ТИ (заподіювати рваної рани); ПІДСТРІ́ЛЮВАТИ (ПІДСТРЕ́ЛЮВАТИ) (стріляючи); ПІДКО́ЛЮВАТИ (колючи); ПІДРА́НЮВАТИ (злегка); ПРОЇДА́ТИ (завдавати рани, розтираючи, пошкоджуючи шкіру чимось жорстким); РОЗКРИВА́ВЛЮВАТИ, РОЗ'Ю́ШУВАТИ розм. (до крові). — Док.: пора́нити, ра́нити, зра́нити, обра́нити розм. ура́зи́ти (вра́зи́ти), розрі́зати, порі́зати, підрі́зати, урі́зати (врі́зати), розтя́ти (розітну́ти), розсі́кти, посі́кти, підсі́кти, розра́нити, розпана́хати, протну́ти, розруба́ти, розірва́ти, порва́ти, підстрі́лити (підстре́лити), підколо́ти, підра́нити, прої́сти, ушкрябну́ти (вшкрябну́ти) розм. (злегка) розкрива́вити, закрива́вити, покрива́вити, роз'ю́шити, розчерепи́ти розм. (голову). Хвиля збивала їх докупи, крига ранила їм голови (Ю. Яновський); Ратище слабо зранило звіра в передню лопатку (І. Франко); Твердохліб сокирою вражав коней, бив рицарів по ногах (А. Хижняк); Маруся повзла, повзла на колінах до лісу, оглушена, роздавлена, без серця в грудях. І повзла, і падала, і різала руки, лице гострими травами (Г. Хоткевич); Санько коняку підрізав ралом (А. Головко); Уламок снаряда, розітнувши бійцеві руку вище ліктя, утворив дві рвані губи (О. Гончар); Він уявив собі, як мідний гостряк з розмаху розсікає скроню Грінгеля, і гидливо скривився (В. Собко); Сперанському посікло ноги. Шура заходилась тут же на місці перев'язувати (О. Гончар); До ґанку на щастя підкову прибито, без неї буланий розранив копито (П. Воронько); — Якось мені мати наказала врізати хліба, а я палець до кістки розпанахав (Ю. Збанацький); Я сам йому горло зубами протну (М. Старицький); Горленкові стало погано. Шабля Потоцького розрубала йому плече, ключицю і перші ребра (З. Тулуб); Ольга борсалася в колючій шипшині, байдужа до того, що кущі їй розривали тіло — захищала тільки очі (Я. Качура); І сміявся (Тимко).., і жартував з Марком, який підстрелив кота замість зайця (Григорій Тютюнник); — Ви підраните качку, вона від вас сховається в купинах, а ось мій помічник знайде її мені, — і хлопець показав на миршавого собачку (О. Копиленко); Шнури, котрії йому тіло проїли, не пускали його ані до життя, ані до смерті (І. Франко); — Хто поранив? — запитав інженер Данилко в трубку. — А чорт їх розбере! Нашого Мухтарова теж ушкрябнули (І. Ле); Гострий камінь розкривавив щоку Кульжан (З. Тулуб); — Якщо справді мене виключать, то я перш усього роз'юшу.. пику Їрічкові (А. Кримський); — Пан з бородою підійшов до морячка і зацідив йому в морду; А моряк розчерепив йому голову пивною пляшкою (переклад М. Лукаша). — Пор. ушко́джувати.

РВА́ТИ (порушуючи цілісність чогось, різким рухом розділяти його на частини), РОЗРИВА́ТИ, РОЗДИРА́ТИ, ДЕ́РТИ (ДРА́ТИ), РОЗПАНА́ХУВАТИ розм., ПАНА́ХАТИ розм.; ШМАТУВА́ТИ, РОЗШМАТО́ВУВАТИ, ШМАТКУВА́ТИ розм., ШАБАТУВА́ТИ діал. (на шматки); РОЗША́РПУВАТИ, ША́РПАТИ (різко смикаючи); ОБРИВА́ТИ (сильно натягуючи, шарпаючи); РОЗТЕ́РЗУВАТИ (із силою розділяючи на шматки). — Док.: порва́ти, розірва́ти, розде́рти, розідра́ти, поде́рти (подра́ти), розпана́хати, пошматува́ти, розшматува́ти, пошматкува́ти, розша́рпати, обірва́ти, розтерза́ти. Вона поралась, рвала корж і кидала галушки в юшку (І. Нечуй-Левицький); З'явився Шовкун і, опустившись перед Сіверцевим на одне коліно, став швидко розривати бинт (О. Гончар); Давид стенає та ридає, Багряну ризу роздирає І сипле попіл на главу (Т. Шевченко); Як везли, вона все дерла Подарунки царські (П. Куліш); (Роман:) Іди-бо! Зашиєш мені сорочку, геть розпанахав рукав (І. Карпенко-Карий); Тільки й роботи буде в нього, що роздратовано шматувати папір (Ю. Шовкопляс); Взяла вона той мундир, роздерла й розшматувала і позакидала шматки у кущі (І. Нечуй-Левицький); І кинувся (лев) межи стадо, Телицю вбиває; Пазурями шабатує, Шкуру іздирає (С. Руданський); Всі злетілись, наче галич, наче теє хиже птаство на порубаного трупа, щоб розшарпати до краю (Леся Українка); Злі вітрюгани шарпають, рвуть цупке обмерзле гілля (І. Цюпа); — В мене коні через клятих ґедзів упряж обривають (М. Стельмах).

РВА́ТИ (відокремлювати, відділяючи від стебла, кореня), ЗРИВА́ТИ, ОБРИВА́ТИ (кругом, звідусіль, одне за одним); ОБНО́СИТИ розм. (плоди, овочі тощо — беручи без дозволу у великій кількості); ЗНІМА́ТИ (плоди, овочі після достигання); ЗБИРА́ТИ (гриби, ягоди); ЩИПА́ТИ (захоплюючи пальцями). — Док.: зірва́ти, обірва́ти, обнести, зня́ти, зібра́ти, щипну́ти. Одарочка, не знаходячи Івася, почала рвати квіточки (Панас Мирний); Я машинально зриваю цвіт яблуні і прикладаю холодну од роси квітку до лиця (М. Коцюбинський); Молодиця підійшла до зваленої липи, почала було обривати запашний цвіт, та й спинилася (А. Шиян); Чоловіку в чоловіка красти.. не годиться... хіба там овощ усяку, садки — то щоліта обносять, та більше хлопці (Грицько Григоренко); Увечері знімуть (люди) найстигліші яблука і понесуть на вечерю (О. Іваненко); Нагнувшись, нишпорила під деревом жінка.. Збирала гриби (О. Досвітній); Щипала (Тетяна) на обніжку блакитно-огневі черевички, вибирала з них найкращі й механічно тулила в букетики (С. Васильченко).

СМИ́КАТИ (тягнути рвучкими рухами), ША́РПАТИ, СІ́ПАТИ, ТО́РСАТИ, ТО́РГАТИ, ТОРИГАТИ діал., ТЕРМОСИТИ, ТЯГА́ТИ, СКУ́БТИ, СКУ́БАТИ, ДЕ́РТИ підсил., ДРА́ТИ підсил., РВА́ТИ підсил., МИ́КАТИ діал. (перев. за волосся, вуха — до болю); ВИСМИ́КУВАТИ (з чогось, частинами). — Док.: посми́кати, смикну́ти, смикону́ти підсил. шарпну́ти, шарпону́ти підсил. сіпнути, сіпону́ти підсил. торсону́ти підсил. то́ргнути, торгону́ти підсил. термосну́ти підсил потягну́ти, потягти́, скубну́ти, скубону́ти підсил. ускубну́ти (вскубну́ти), рвону́ти підсил. ви́смикнути. Січкар хватає рукою хвилястий чуб парубчака, смикає і сміється (М. Стельмах); — Но! — гукнув знову Яким, смикнувши сердито за віжки (Панас Мирний); Вітер шарпав поли шинелей (З. Тулуб); Пісковий уже шарпнув дверима, відчинив їх (І. Ле); Старі люди сіпають Бондарівну за рукав, щось шепочуть їй злякано на ухо (С. Васильченко); Чую спросоння, щось дверима торгає (І. Нечуй-Левицький); Вона прокинулася від того, що хтось термосив її за плече (П. Загребельний); Зі мною тут говорили, як з дорослим, і не тільки не тягали за вуха, а й не лаяли за мій вчинок (Л. Смілянський); Сплеснула (мати) руками й стала його лаяти та за вуха скубти (Грицько Григоренко); Випливає з води мати, Сяде по тім боці.. Мовчки дивиться на сей бік, Рве на собі коси (Т. Шевченко); — Гей люди добрі, за що мні так Бог покарав, — плеснув долонями і став микати собі чупер (Марко Черемшина).