рвати

РВА́ТИ, рву́, рве́ш і рідше ІРВА́ТИ, ірву́, ірве́ш, недок.

1. перех. Порушуючи цілісність чого-небудь, різким рухом розділяти його на частини.

Оберталося [дитя] до стіни й, держачи ковбасу цупко в руках, рвало її зубами (Март., Тв., 1954, 314);

Кілька разів посилали [до Василя] гінців із записками Оксена,.. щоб.. негайно повертався в село і роздував горно. Василь записки рвав (Тют., Вир, 1964, 134);

Деякі коні полохалися води, комизились, рвали посторонки (Гончар, III, 1959, 82);

*Образно. Над містом дим, колони хмар, їх рвуть вітри, мов клоччя вати (Сос., І, 1957, 419);

За вікнами уже не в жарт бешкетує метелиця: безтямно виє, стелить замети, рве ніч (Логв., Літа.., 1960, 160);

// Робити дірявим, драним.

[Сестра Серахвима:] Ми за нею… аж земля гуде — біжимо, об сучки одежу рвемо та за нею поспішаємо (Мирний, V, 1955, 116);

// Роздираючи на частини, умертвляти (про тварин).

Собака собаки не рве (Номис, 1864, № 7954);

Людей! Незлобних, праведних дітей Жрете, скажені!.. Мов шуліка Хватає в бур’яні курча, Клює і рве його (Шевч., II, 1963, 375);

Ведмідь.. впіймав його зубами та давай смикать та рвати (Н.-Лев., III, 1956, 81);

// Розчленяти, розділяти ціле.

Інтервенти терзали і рвали на шматки територію республіки Рад (До 40-річчя Вел. Жовтн, соц. рев., 1957, 17).

◊ Рва́ти бо́ки (животи́) [сміючи́сь (від (зо, з) смі́ху (з поті́хи)] — те саме, що Кишки́ рва́ти (порва́ти і т. ін.) [зі (зо, від) смі́ху (від ре́готу)] ( див. ки́шка).

Як скаже, як втне [Дунай] — боки рвеш, сміючись… (Мур., Жила.. вдова, 1960, 39);

Люди рвали животи з потіхи, насідали з усіх боків, щоб подивитись на Петра (Хор., Місто.., 1962, 87);

Рва́ти го́рло — те саме, що Де́рти (дра́ти) го́рло ( див. де́рти).

Справник з фаетона захрипів.. до громади зірваним голосом: видко, тепер, кожного дня доводиться рвати горло (Стельмах, І, 1962, 633);

Рва́ти ду́шу (се́рце) — завдавати мук, страждань; мучити.

Спомини минулого коротенького щастя рвали душу (Хотк., II, 1966, 94);

[Анна:] Так чого ж плачеш? Чого рвеш моє серце? (Фр., IX, 1952, 131);

Рва́ти й мета́ти — перебувати в стані великого роздратування.

Армія окупантів не виконувала наказу свого командування.. Генерал д’Ансельм — командуючий окупаційною армією — мав підстави рвати й метати, мав причини вергати громи (Смолич, V, 1959, 617);

Рва́ти кайда́ни (ланцюги́, пу́та) — визволятися з неволі, здобувати волю.

Рве Африка одвічнії кайдани (Сос., Щастя.., 1962, 29);

Сини Міцкевича, Словацького, Шопена, Сини Коперника, заковані сини! Рвіть ланцюги тяжкі! (Рильський, II, 1960, 181);

Рва́ти пові́тря (ти́шу) — гучно лунати (про звуки).

Крики рвали повітря, люди підстрибували, махали руками (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 442);

Рва́ти слова́ — говорити уривчасто.

— Чого ж ти стоїш, Хведоре? — спитала Пріська. — Сідай! Що скажеш доброго? — Та я се до вас… — рвучи слова, несміла почав він (Мирний, III, 1954, 53);

Рва́ти слух (ву́ха) — роздратовувати (про неприємні звуки).

Вереск і гармидер, п’яні співи.. рвали слух (Фр., VII, 1951, 306);

Плач і стогін рвали вуха (Панч, Гомон. Україна, 1954, 366).

2. перед. З силою, різкими рухами смикати, тягнути.

Отець Миколай.., не стукаючись, рве на себе двері в світлицю (Стельмах, І, 1962, 409);

// Тріпати, шарпати що-небудь.

Вітер віти рве вербові (Рильський, III, 1961, 312);

— Люди! — закричав Оксен.. Вітер рвав його чуб, оголюючи залисини (Тют., Вир, 1964, 330);

// З силою, рвучко висмикувати, витягати; виривати.

Рве [вода] каміння з-під ніг, котить кам’яні брили з гори і дуже легко може перевернути віз (Фр., III, 1950, 7);

Вона міцно стискала ручку зонтика, бо вітер надимав його і рвав з рук (Трубл., Шхуна.., 1940, 4);

// Ривками, різкими рухами стягувати, скидати, знімати що-небудь.

Її кидають на ослін, рвуть з неї пальто, жакет, вона лишається в платті (Хижняк, Тамара, 1959, 148);

*Образно. Хуга вила І рвала стріхи з бідних хат (Черн., Поезії, 1959, 93).

Рва́ти зуб (зу́би) — видаляти зуб (зуби) хірургічним способом.

Один зуб навіть випав у мене. Але я задоволений, бо однаково довелось би рвати (Коцюб., III, 1956, 445).

◊ На ходу́ (на бігу́) підме́тки рва́ти див. підме́тка;

Рва́ти воло́сся (ко́си, па́тли, чуб) [на голові́ (на собі́)] — бути в розпачі, впадати у відчай.

Дидона гірко заридала, І з серця аж волосся рвала (Котл., І, 1952, 83);

— Чіпко! — гукнув Лушня. — Чи ти, бува, не збожеволів? Якого ти бісового батька качаєшся та рвеш на голові волосся? (Мирний, І, 1949, 284);

Вона рве на собі коси і стогне, присягаючись, що ні в чому не винна (Тют., Вир, 1964, 122);

Він рвав на голові чуб, що спекулянти так нагло, мов з душі, вирвали худобину (Чорн., Визвол. земля, 1959, 35).

3. перех. Відокремлювати, відділяючи від стебла, кореня; обламувати, ламати стебла; зривати.

— Піду я, мати, зіллячко рвати (Рудан., Вибр., 1949, 40);

Одарочка, не знаходячи Івася, почала рвати квіточки (Мирний, І, 1954, 252);

Рвала собі [Ярина] горіхи мовчки (Л. Укр., III, 1952, 737);

— Хто такий? Чого тут лазиш? — Ожину рву, — промимрив Йонька (Тют., Вир, 1964, 438).

4. перех. Підривати, висаджувати в повітря.

Здалеку було чути грімкі вибухи: то на Дніпрі рвали кригу (Дмит., Розлука, 1957, 251);

Там рвали скелі: розчищали гирло Дніпра (Баш, Вибр., 1948, 64);

Ти ішов тоді до бою, Ще й на Пруті рвать мости (Павл., Бистрина, 1959, 185).

5. перех., перен. Припиняти, розривати (стосунки, зв’язки і т. ін.).

Княгиня Ольга встала з крісла.. Та хіба ж можна рвати ряд з хозарами, укладений ще Ігорем? (Скл., Святослав, 1959, 40);

Семен Яремченко народився в Григорівці і з цим селом ніколи не рвав своїх зв’язків (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 5).

6. перех. і без додатка, перен., фам. Брати, одержувати, захоплювати, перев. нечесно, незаконно, але з вигодою для себе.

— У мене таке правило — рви для себе, скільки можеш, і іншим не давай. Василь слухав це базікання, і його аж острах брав (Хижняк, Невгамовна, 1961, 90).

7. неперех., безос., розм. Завдавати гострого болю, сіпати (при нагниванні).

Христі трохи полегшало: рве, сіпа, горить, та хоч не так болить несамовито (Мирний, III, 1954, 77);

Очерет ріже ноги, п’яту ось пробив [Гнат], бруду набилося, горить, рве, п’ята розбухла, на землю ступить ніяк (Горд., II, 1959, 205).

8. перех., перен. Спонукати до чого-небудь.

Вічний революцьонер Дух, що тіло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю (Фр., X, 1954, 7).

9. неперех. Поривчасто віяти (про вітер), нестримно котитися (про хвилі).

Вночі, як верталась [дівчина] від Бондаренків додому, насилу на ганочок вибралась, так рвав вітер (Головко, II, 1957, 595);

Місце глибоке, хвилі рвуть (Хотк., II, 1966, 382);

Буря рвала, кружляла, свистіла і швидко замітала стежку (Баш, Вибр., 1948, 182).

10. неперех., перен., розм. Працювати на повну силу, потужність.

Мотори [літака] рвуть на повному газу. Бляшанки, паки, ящики.. переповзають з боку в інший бік (Бажан, Політ.., 1964, 11);

Федот сидів у холодку, знявши сорочку, просихав тілом на легенькому вітерці.. — Що? Втомився? — співчутливо глянув на нього Йонька. — А ти дуже не рви, бо тоді й руками не рушиш (Тют., Вир, 1964, 232).

◊ Рва́ти жи́ли (ру́ки, си́лу) [на робо́ті (на пра́ці)] — працювати важко, багато, з усіх сил, з надмірним напруженням.

Поважає вона Пахома Хрисантовича, як небагато кого. З тих він, що жили рвуть на роботі (Гончар, Тронка, 1963, 84);

Блукати по наймах — це.. гірко! Рвати руки на чужій праці, ламати спину, губити здоров’я… (Головко, І, 1957, 223);

Рве [хлопець] силу, аби догодить господареві (Горд., II, 1959, 194).

11. неперех., розм., рідко. Те саме, що рва́тися 6.

*Образно. Вона [доля] тривожна і огниста, Своїми помислами чиста, Клекоче, рве до верховин (Мал., Серце.., 1959, 13).

◊ [Аж] рва́ти [нога́ми (копи́тами)] зе́млю — дуже швидко йти, бігти.

Антін не йде, а рве ногами землю (Чорн., Визвол. земля, 1950, 151);

— Ждіть з перемогою! — крикнув він і оперіщив жеребця нагаєм. Той виніс його на шлях і полетів, рвучи копитами землю (Тют., Вир, 1964, 330).