рвати

РВА́ТИ, рву, рвеш і рідше ІРВА́ТИ, ірву́, ірве́ш, недок.

1. що. Порушуючи цілісність чого-небудь, різким рухом розділяти його на частини.

Оберталося [дитя] до стіни й, держачи ковбасу цупко в руках, рвало її зубами (Л. Мартович);

Кілька разів посилали [до Василя] гінців із записками Оксена, .. щоб .. негайно повертався в село і роздував горно. Василь записки рвав (Григорій Тютюнник);

Деякі коні полохалися води, комизились, рвали посторонки (О. Гончар);

* Образно. Над містом дим, колони хмар, їх рвуть вітри, мов клоччя вати (В. Сосюра);

За вікнами уже не в [на] жарт бешкетує метелиця: безтямно виє, стелить замети, рве ніч (В. Логвиненко);

// Робити дірявим, драним.

[Сестра Серахвима:] Ми за нею... аж земля гуде – біжимо, об сучки одежу рвемо та за нею поспішаємо (Панас Мирний);

// Роздираючи на частини, умертвляти (про тварин).

Собака собаки не рве (Номис);

Людей! Незлобних, праведних дітей Жрете, скажені!.. Мов шуліка Хватає в бур'яні курча, Клює і рве його (Т. Шевченко);

Ведмідь .. впіймав його зубами та давай смикать та рвати (І. Нечуй-Левицький);

// Розчленовувати, розділяти ціле.

Жандарми поперекидали все в хаті, в хатині, на горищі, в коморі. Вони не тільки перекидали, а рвали, нищили, били все, що потрапляло під руку (С. Скляренко).

2. кого, що. З силою, різкими рухами смикати, тягнути.

Отець Миколай.., не стукаючись, рве на себе двері в світлицю (М. Стельмах);

// Тріпати, шарпати що-небудь.

Вітер віти рве вербові (М. Рильський);

– Люди! – закричав Оксен .. Вітер рвав його чуб, оголюючи залисини (Григорій Тютюнник);

// З силою, рвучко висмикувати, витягати; виривати.

Рве [вода] каміння з-під ніг, котить кам'яні брили з гори і дуже легко може перевернути віз (І. Франко);

Вона міцно стискала ручку зонтика, бо вітер надимав його і рвав з рук (М. Трублаїні);

// Ривками, різкими рухами стягувати, скидати, знімати що-небудь.

Її кидають на ослін, рвуть з неї пальто, жакет, вона лишається в платті (А. Хижняк);

* Образно. Хуга вила І рвала стріхи з бідних хат (Микола Чернявський).

3. що. Відокремлювати, відділяючи від стебла, кореня; обламувати, ламати стебла; зривати.

– Піду я, мати, зіллячко рвати (С. Руданський);

Одарочка, не знаходячи Івася, почала рвати квіточки (Панас Мирний);

Рвала собі [Ярина] горіхи мовчки (Леся Українка);

– Хто такий? Чого тут лазиш? – Ожину рву, – промимрив Йонька (Григорій Тютюнник).

4. що. Підривати, висаджувати в повітря.

Здалеку було чути грімкі [гучні] вибухи: то на Дніпрі рвали кригу (Л. Дмитерко);

Там рвали скелі: розчищали гирло Дніпра (Яків Баш);

Ти ішов тоді до бою, Ще й на Пруті рвать мости (Д. Павличко).

5. що, перен. Припиняти, розривати (стосунки, зв'язки і т. ін.).

Княгиня Ольга встала з крісла .. Та хіба ж можна рвати ряд з хозарами, укладений ще Ігорем? (С. Скляренко);

Семен Яремченко народився в Григорівці і з цим селом ніколи не рвав своїх зв'язків (Д. Бедзик).

6. що і без прям. дод., перен., фам. Брати, одержувати, захоплювати, перев. нечесно, незаконно, але з вигодою для себе.

– У мене таке правило – рви для себе, скільки можеш, і іншим не давай. Василь слухав це базікання, і його аж острах брав (А. Хижняк).

7. безос., розм. Завдавати гострого болю, сіпати (при нагниванні).

Христі трохи полегшало: рве, сіпа, горить, та хоч не так болить несамовито (Панас Мирний);

Очерет ріже ноги, п'яту ось пробив [Гнат], бруду набилося, горить, рве, п'ята розбухла, на землю ступить ніяк (К. Гордієнко).

8. кого, що, перен. Спонукати до чого-небудь.

Вічний революцьонер [революціонер] Дух, що тіло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю (І. Франко).

9. Поривчасто віяти (про вітер), нестримно котитися (про хвилі).

Вночі, як верталась [дівчина] від Бондаренків додому, насилу на ґаночок вибралась, так рвав вітер (А. Головко);

Місце глибоке, хвилі рвуть (Г. Хоткевич);

Буря рвала, кружляла, свистіла і швидко замітала стежку (Яків Баш).

10. перен., розм. Працювати на повну силу, потужність.

Мотори [літака] рвуть на повному газу. Бляшанки, паки, ящики .. переповзають з боку в інший бік (М. Бажан);

Федот сидів у холодку, знявши сорочку, просихав тілом на легенькому вітерці .. – Що? Втомився? – співчутливо глянув на нього Йонька. – А ти дуже не рви, бо тоді й руками не рушиш (Григорій Тютюнник).

11. розм., рідко. Те саме, що рва́тися 6.

* Образно. Вона [доля] тривожна і огниста, Своїми помислами чиста, Клекоче, рве до верховин (А. Малишко).

(1) Рва́ти зуб (зу́би) – видаляти зуб (зуби) хірургічним способом.

Один зуб навіть випав у мене. Але я задоволений, бо однаково довелось би рвати (М. Коцюбинський).

◇ (2) [Аж] рва́ти боки́ (животи́) з чого, від чого і без дод.:

а) дуже сміятися, реготати.

Та й заведе якої-небудь такої чудної казки, що діти аж боки рвуть, регочуться (Дніпрова Чайка);

Тепер сміялися всі: .. качалися, рвали боки, душилися (П. Загребельний);

Люди рвали животи з потіхи, насідали з усіх боків, щоб подивитись на Петра (А. Хорунжий);

б) (зі сл. сміючись, регочучись і т. ін.) знемагати, знесилюватися.

Як скаже, як втне [Дунай] – боки рвеш сміючись (І. Муратов);

(3) [Аж (ма́ло не)] рва́ти (де́рти, ску́бти) на собі́ (на голові́) воло́сся (чуб, чу́ба) – впадати у великий відчай, розпач; дуже переживати, побиватися.

А принц аж волосся на собі скубе, чому випустив дівчину й не спитав, де живе (з казки);

Якого ти бісового батька качаєшся та рвеш на голові волосся? (Панас Мирний);

Він аж дер на собі волосся (А. Кримський);

А він виповзне, мов в'юн, й під носом властей позволяє собі такі авантюри, що панове мандатори [власники мандатів] волосся на собі рвуть (Г. Хоткевич);

Він рвав на голові чуб, що спекулянти так нагло, мов з душі, вирвали худобину (С. Чорнобривець);

Стоїть “Кейс” ані руш. Уже й іржею почав братися. А пан чуба рве на собі: великі гроші відвалив за ту машину (В. Речмедін);

Сеспель мало не рвав на собі волосся, адже він експлуатував товариша, безсовісно користувався безмежною добротою друга (Ю. Збанацький);

(4) [Аж] рва́ти [нога́ми (копи́та́ми)] зе́млю:

а) дуже швидко йти, бігти.

Антін не йде, а рве ногами землю (С. Чорнобривець);

– Ждіть з перемогою! – крикнув він і оперіщив жеребця нагаєм. Той виніс його на шлях і полетів, рвучи копитами землю (Григорій Тютюнник);

б) (зі словоспол. таки́й, що.) швидкий, баский (перев. про коней).

– Їздять вони [пани] у таких колясках, що хитає, як у колисці, возять їх такі коні, що аж землю рвуть (Марко Вовчок);

(5) На ходу́ підме́тки рва́ти (зрива́ти) – сміливо, рішуче, відчайдушно діяти; вміло, вправно робити що-небудь.

– Тільки не спи, Жоржику, бо тут вештаються такі художники, що на ходу підметки рвуть (В. Міняйло);

– Я .. знав чимало таких, що в тилу, як то кажуть, на ходу підметки зривали, а тут, перед лицем смерті, ставали жалюгідними боягузами (О. Гончар);

(6) Рва́ти вуди́ла – бути дуже злим, роздратованим кимсь, чимсь.

І зараз він [Заболотний] уже рве вудила, нервується, його діяльну натуру дратує всіма визнаний припис триматись осторонь (О. Гончар);

(7) Рва́ти го́рло (горля́нку) – дуже кричати, галасувати.

Справник з фаетона захрипів .. до громади зірваним голосом: видко, тепер кожного дня доводиться рвати горло (М. Стельмах);

І це ж треба, щоб вона, та, що горло рвала за демократію і свободу, на десятому році цієї демократії і свободи, нарешті зрозуміла, що все це – бридня (Г. Тарасюк);

(8) Рва́ти й мета́ти – бурхливо виявляти своє незадоволення, роздратування (перев. перед підлеглими).

Армія окупантів не виконувала наказу свого командування.. Генерал Д'Апсельм – командуючий окупаційною армією – мав підстави рвати й метати (Ю. Смолич);

(9) Рва́ти о́чі:

а) різко виділятися чим-небудь.

Любив [Зігфрід] красивий, елегантний, але такий, що не рвав очей, одяг (В. Козаченко);

б) (на кого) задивлятися на кого-небудь.

– Не рви очей на чужих дружин, Васю, – повчально промовив він. – Окрім того, ніколи не пробуй закохуватися на весіллях і взагалі на святах (П. Загребельний);

в) (кому) привертати чию-небудь увагу; приваблювати кого-небудь.

Смаглявий красень в генеральських лампасах, рвав очі він чулим до краси селищанським молодицям... (О. Гончар);

(10) Рва́ти пові́тря (ти́шу) чим і без дод.:

а) гучно лунати (про звуки).

Від часу до часу музику переривали громовісні вигуки тисячі голосів, що, зливаючись з нею на мить, рвали повітря переможним зойком (Олесь Досвітній);

б) голосно говорити, кричати.

Маркушевський не дає йому опам'ятатись і рве тишу знервованим лихим голосом: – Ви вдалися до непотрібних експериментів... (Ю. Бедзик);

(11) Рва́ти (роздира́ти) / порва́ти (розде́рти) ду́шу (се́рце) [на шматки́ (по шматка́х)] чию (чиє), кому і без дод. – викликати страждання, душевний біль; завдавати мук; дуже бентежити кого-небудь.

Бодай не діждати своє серце на шматки рвати (прислів'я);

Спомини минулого коротенького щастя рвали душу (Г. Хоткевич);

А душу рве й гнітить нескінчена розмова (Леся Українка);

– Води! – попрохав ранений. Серце Соломії рвала та просьба Остапова (М. Коцюбинський);

[Лицар:] Той порив порвав мені востаннє ржаву душу, її неволя ржею так посіла, а що порвало – героїзм чи розпач, сама ти зваж (Леся Українка);

Залізняк попереду.. А за ним німий Ярема .. Тяжко йому, Тяжко, а не плаче, Ні, не плаче: змія люта.. Серце роздирає (Т. Шевченко);

Степці той спів роздирав душу, навіював щось болісне, тугу наганяв на неї (Ю. Бедзик);

Думки по шматках роздирали сьогодні парубочу душу (М. Стельмах);

(12) Рва́ти / порва́ти жи́ли (ру́ки, си́лу) – дуже важко, багато, з надмірним напруженням, над силу працювати.

Це вони [нинішні пенсіонери], живучи, по суті, в нужді, рвали жили заради “світлого майбутнього”, що й не маячило на горизонті (з газ.);

Блукати по наймах – це добре знає кожен із них: гірко! Рвати руки на чужій праці, ламати спину, губити здоров'я (А. Головко);

Рве [хлопець] силу, аби догодить господареві (К. Гордієнко);

– Ти звідки .. знаєш, що таке земля і чи дорожча вона за кров!? Зароби її перше, порви спершу свої жили на ній (М. Стельмах);

(13) Рва́ти / порва́ти кишки́ [зо (від) смі́ху (від ре́готу)] – дуже, до знемоги, до знесилення сміятися.

А старший боярин, пан Бістряк, рве кишки зо сміху та біга по селу, та збира свій поїзд, щоб швидше на посаг молодих садовити (Г. Квітка-Основ'яненко);

Раз... (О! сміху було! Хлопці аж кишки порвали від реготу) змалював він таки нашого отця Микити кобилу, та як же живо вчистив – так навдивовижу! (Г. Квітка-Основ'яненко);

Хлоп'ята одповідають: “Ох, комік цей Цюпа, просто кишки можна порвати!” (Ю. Яновський);

(14) Рва́ти (розрива́ти, розбива́ти) / порва́ти (розби́ти) кайда́ни (пу́та, ланцюги́):

а) визволятися від гніту.

Рве Африка одвічнії кайдани (В. Сосюра);

Сини Міцкевича, Словацького, Шопена, Сини Коперника, заковані сини! Рвіть ланцюги тяжкі! (М. Рильський);

Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте (Т. Шевченко);

Отож порви, порви всі пута, скинь ярмо, Що так тебе намучило; Насмілься буть щасливим, геть покинь усе, що до землі пригнічує (М. Зеров);

[Неофіт-раб:] Утомлені своїм довічним рабством, вони гадають розірвати пута і скинути ярмо з своєї шиї (Леся Українка);

– Коли на вівтар волі кров пролита, то не марно! Не ми, так інші кайдани розіб'ють! (В. Чемерис);

б) (чого і без дод.) звільнятися від того, що заважає вільно діяти, мислити і т. ін.

Щоб жить – ні в кого права не питаюсь. Щоб жить – я всі кайдани розірву. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу (П. Тичина);

“А справді, чи здатен він що-небудь зрозуміти з того, що сталося? – думав Дорошенко, дивлячись на примовклого, понуреного Яцубу. – Чи знайде в собі силу порвати пута минулого, розкуватись, випростатись?” (О. Гончар);

(15) Рва́ти се́рде́нько – те саме, що Рва́ти / порва́ти ду́шу (се́рце) (див. рва́ти).

Уночі під дощем, Загорнувшись плащем, Я ловлю, я хапаю ті звуки, А вони все ростуть, Моє серденько рвуть І клубочаться в нім, як гадюки!.. (М. Вороний);

(16) Рва́ти слова́ – говорити уривчасто, запинаючись.

– Чого ж ти стоїш, Хведоре? – спитала Пріська. – Сідай! Що скажеш доброго? – Та я се до вас... – рвучи слова, несміливо почав він (Панас Мирний);

Рі́зати (рідше рва́ти, де́рти) / однокр. різону́ти (різну́ти) ву́хо (ву́ха, слух) див. рі́зати;

Розрива́ти (рва́ти і т. ін.) / розірва́ти і т. ін. на шма́ття див. розрива́ти¹;

Розрива́ти (рва́ти) / розірва́ти на шматки́ (на маню́сінькі кусо́чки) див. розрива́ти¹;

(17) Хоч зу́би рви кому, зі сл. п'я́ний. – дуже, у великій мірі.

Дідич такий п'яний, що хоч йому зуби рви, ліг тут же на лавочці й одразу захропів (з казки).