розмовляти

ГОВОРИ́ТИ (володіти власною або іноземною мовою; користуватися іноземною мовою), РОЗМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ розм.; ЛОПОТА́ТИ розм., ЛОПОТІ́ТИ розм. (незрозумілою для слухача мовою); ГЕЛГОТА́ТИ розм., ГЕЛГОТІ́ТИ розм., ГЕРГОТА́ТИ розм., ГЕРГОТІ́ТИ розм., ДЖЕРГОТА́ТИ розм., ДЖЕРГОТІ́ТИ розм., ДЖЕРКОТА́ТИ розм., ДЖЕРКОТІ́ТИ розм., ШВАРГОТА́ТИ розм., ШВАРКОТА́ТИ розм., ШВАРГОТІ́ТИ розм., ШВАРКОТІ́ТИ розм. (іноземною мовою швидко й нерозбірливо); ЦВЕ́НЬКАТИ розм. (мовою, в якій часто чуються звуки "ц" і "дз'"). Іде (Олеся) на панщину, мусить їх кидати, а дітки — одно не говорить, друге не ходить, а третє не вміє сидіти — дрібненькі (Марко Вовчок); Олексі і Меланці здавалося, що син уже все розуміє, дарма що він не розмовляє, але він відчуває, що це про нього балакають (П. Кочура); Народ письменний страх, Бував у всяких школах, Один балакає на сотні язиках (Є. Гребінка); — Ну, а той.. по-своєму лопотів? — Зібер? — Ну да. — По-латині висловлювався... думав — я не розумію (Ю. Збанацький); На шкільному подвір'ї голоси, метушня. Але то ґелґочуть не учні, а іноземні солдати (П. Автомонов); Вперше вона бачила так близько фашистів. Дивляться на неї, як на якесь диво, ґерґочуть щось між собою (Ю. Збанацький); Солдати... щось сердито джерґотіли (П. Панч); Що вони говорять, того не знаємо, бо по-німецьки шваркочуть (І. Франко); — Як прийде (Хоцінський) до мене в гості, в'ється коло моїх дітей,.. цвенькає до їх по-польській (І. Нечуй-Левицький). — Пор. белькота́ти.

РОЗМОВЛЯ́ТИ (усно обмінюватися думками, вести розмову), ГОВОРИ́ТИ, БАЛА́КАТИ, БЕСІ́ДУВАТИ, ГУ́ТО́РИТИ діал.; ПЕРЕГОВО́РЮВАТИСЯ (з ким, між ким); ГОМОНІ́ТИ (тихо, приглушено); ГАЛА́КАТИ (ГАЛА́ЙКАТИ) розм., ГАЛАЙКОТАТИ (ГАЛАЙКОТІТИ) підсил. розм. (голосно); ЩЕБЕТА́ТИ розм. (перев. про жінок і дітей — швидко й жваво). — Док.: порозмовля́ти, поговори́ти, побала́кати, побесі́дувати, погу́то́рити, погомоні́ти. Довго вони ще розмовляли, довго прощались і плакали (П. Куліш); Вони ще довгенько говорили (О. Кундзич); Кайдаш встав і почав балакати з чумаком (І. Нечуй-Левицький); Вчителька пробувала бесідувати з ним наодинці (О. Гончар); По вечері вони з Андрієм довго гуторили (М. Олійник); Народ, що досі переговорювався, зразу замер-затих (Панас Мирний); Стоять вони на цвинтарі, гомонять... (Панас Мирний); До присмерку галакали і плювалися заробітчани біля економії (М. Стельмах); Ще веселіше почали тоді гомоніти. Леся щебетала, як ластівочка (П. Куліш). — Пор. базі́кати.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розмовляти — (усно обмінюватися думками) говорити, балакати, гуторити, бесідувати, (тихо) гомоніти, (про мову дівчат, дітей) щебетати. Словник синонімів Полюги
  2. розмовляти — розмовля́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. розмовляти — БАЛАКАТИ, говорити, вести розмову, перекидатися словами, (- пусте) баляси <�баляндраси> точити, теревені правити; (з ч. не) не спілкуватися, ворогувати; (якоюсь мовою) володіти. Словник синонімів Караванського
  4. розмовляти — див. говорити Словник синонімів Вусика
  5. розмовляти — [розмоўл’атие] -л'айу, -л'айеиш Орфоепічний словник української мови
  6. розмовляти — -яю, -яєш, недок. 1》 Усно обмінюватися думками, вести розмову, бесіду з ким-небудь. || Передавати свої думки, почуття за допомогою міміки, жестів. || перев. із запереч. не, з ким, між ким, розм. Підтримувати стосунки, зв'язки, спілкуватися з ким-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. розмовляти — РОЗМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок. 1. Усно обмінюватися думками, вести розмову, бесіду з ким-небудь. Филін, розмовляючи, ніколи не дивився людям в вічі (І. Нечуй-Левицький); Обоє в затінку сиділи на широкій призьбі, про щось тихо розмовляли (М. Словник української мови у 20 томах
  8. розмовляти — Розмовля́ти, -мовля́ю, -мовля́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. розмовляти — РОЗМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок. 1. Усно обмінюватися думками, вести розмову, бесіду з ким-небудь. Филін, розмовляючи, ніколи не дивився людям в вічі (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  10. розмовляти — Розмовля́ти, -ля́ю, -єш гл. Разговаривать, бесѣдовать. В кого батько, в кого мати, — є з ким розмовляти. Чуб. V. 266. Сестра з братом іздалека розмовляла. Макс. Словник української мови Грінченка