сивина

ДАВНИНА́ (давноминулі часи), СТАРОВИНА́, ДАВНОМИНУ́ЛЕ, ДА́ВНЄ, СТАРОЖИ́ТНІСТЬ, ДА́ВНІСТЬ, СТАРОДЕ́ННЯ поет., ДІДІ́ВЩИНА заст., СТАРОСВІ́ТЩИНА заст.; СИВИНА́ поет., СИВИЗНА́ поет. (перев. із сл. віків, століть); ПРАДАВНИНА́, ПРЕ́ДКІВЩИНА, ПРА́ВІК (ПРА́ВІКИ), ПЕРЕДВІ́К, ПЕРВОВІ́К заст. (стародавні часи). Давня то давнина, а наче вчора діялось (Марко Вовчок); Над містом променіли золотоголові пам'ятники старовини (О. Досвітній); Поема (М. Бажана) "Данило Галицький".. не відносить нашу увагу в давноминуле, а по суті перекликається з днями великої битви проти фашизму (А. Малишко); Почав я, старий, те давнє згадувати (Марко Вовчок); Дві культурні течії живили творчість Анатолія Петрицького — романтика старожитності і раціоналізм сучасності (з журналу); Режисер віддаляє нас у сиву давність, коли й життя текло помалу, і степ та земля були у нас безлюдні (Ю. Яновський); Відомий звичай стародення: несуть на блюдечках варення (переклад М. Рильського); Свідок слави дідівщини З вітром розмовляє (Т. Шевченко); Так велося у ту старосвітщину, що рада була старша одгетьмана (П. Куліш); Сивина віків створювала найкращі пісні про кохання (М. Стельмах); Виринають з сивизни століть і проходять гордою ходою перед нашими воїнами славні прадіди — Байда-Вишневецький, Дорошенко, Нечай, Богун і Богдан (О. Довженко); У прадавнину било (тут) хвилями море (з газети); Кажуть, архітектурні форми предківщини полягають у розумному наслідуванні природи (М. Рудь); На холодній стромині повитої в хмари гори.. Льодовик невідомий і грізний лежав із правіку (Л. Первомайський); Втратити ватру на полонині — се така сама трагедія, як і в передвіках утратити вогонь взагалі (Г. Хоткевич); З первовіку не було гір, лише вода... (М. Коцюбинський). — Пор. 1. мину́ле.

СИВИНА́ (сиве волосся), СРІ́БЛО, І́НІЙ, ПРОСИВИНА́ діал., ПРО́СИВІНЬ діал. Ольга поцілувала його (діда) в сніжнобілу сивину (А. Хижняк); (Джонатан:) Ще б не пора тим рокам стільки срібла На чорні кучері твої покласти (Леся Українка); — Дарма, що ото голова інеєм взялась, — додала Корніїха, — а на Центральній недавно так розбушувався, що дружинники й такого хотіли остригти (О. Гончар).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сивина — сивина́ іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. сивина — Сивий волос <�волосся>; (- колір) сіруватобілий колір; П. старість; (віків) ІД. давнина, давні часи. Словник синонімів Караванського
  3. сивина — Сивизна і сивизна, сивинка, сивінь, промивина, просивінь Фразеологічні синоніми: перша сивина; сиве волосся; срібна павутина в волоссі Приповідки: Сивина в голову, а чорт у бороду. Волосся сивіє, а голова шаліє Словник синонімів Вусика
  4. сивина — [сиевиена] -ни, д. і м. -н'і Орфоепічний словник української мови
  5. сивина — -и, ж. 1》 Сиве волосся. || Сивий колір (волосся). || перен. Про старість. 2》 перен. Сірувато-біле забарвлення чого-небудь, сірувато-білий наліт на чомусь. 3》 перен. Далекі часи; давнина. З сивини віків — з дуже давніх часів, з давніх-давен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. сивина — СИВИНА́, и́, ж. 1. Сиве волосся. Косми чорного волосся, подекуди з білими нитками сивини, просто спадали на плечі (М. Коцюбинський); Перша сивина заблищала сріблом на скронях (З. Тулуб); Сивина приємно пасувала його бадьорій рухливості (Я. Словник української мови у 20 томах
  7. сивина — до пе́ршої сивини́. До старості, до немолодих років. Скажіть, як можуть влаштувати свій дім 20 мільйонів людей, котрі часто-густо до першої сивини живуть у гуртожитках! (З журналу). до си́вого (бі́лого) во́лосу (во́лоса, воло́сся, до сивини́), перев. Фразеологічний словник української мови
  8. сивина — Сивина́ і сивизна́, -ни́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. сивина — СИВИНА́, и́, ж. 1. Сиве волосся. Косми чорного волосся, подекуди з білими нитками сивини, просто спадали на плечі (Коцюб., І, 1955, 56); Перша сивина заблищала сріблом на скронях (Тулуб, В степу.. Словник української мови в 11 томах
  10. сивина — Сивина, -ни ж. = сивизна. Грин. III. 651. Не сивина на світі правду творить. К. Іов. 70. Словник української мови Грінченка