споконвіку

ЗДА́ВНА (з давніх часів), ВІДДА́ВНА, СПРАДА́ВНА підсил., З ДА́ВНІХ-ДАВЕ́Н підсил., З ДА́ВНЬОГО-ДА́ВНА підсил., ЗДАВЕ́Н розм., ЗРО́ДУ підсил. розм., ЗРО́ДУ-ВІ́КУ (ЗРО́ДУ-ЗВІ́КУ) підсил. розм., ЗДАВЕ́Н-ДА́ВНА діал., ЗДА́ВНУ діал., СПОЗАДА́ВНА (СПОЗАДА́ВНЯ) рідко. Очеретом тут здавна вкривають хати, з очерету господар ставить довкола садиби лісу-загорожу (О. Гончар); З давніх-давен через село Медвин пролягає лебединий шлях (М. Стельмах); Був собі дід та баба. З давнього-давна, у гаї над ставом, Удвох собі на хуторі жили (Т. Шевченко); Здавен було марю: коли б мені сила, то я б у той храм таємничий вступила, де світять крізь пітьму науки дива (Леся Українка); Так здобув народ свободу, що про неї мріяв зроду (Л. Первомайський); Здавен-давна він привик, що його серце стискається при в'їзді в руське село (І. Франко); Хіба ж ти не помітив по ній, що вона й здавну навіжена була? (Марко Вовчок); Був у нас мальований глечик для води, спозадавня був (С. Васильченко). — Пор. 2. давно́, споконві́ку.

СПОКОНВІ́КУ (з найдавніших часів), СПОКОНВІ́К, СПОКОНВІКІ́В, ВІДВІ́КУ (ОДВІ́КУ), ЗВІ́КУ, СПРА́ВІКУ, СПРАДА́ВНА, СПРАДА́ВЕН, ЗВІ́КУ-ПРА́ВІКУ, З ПЕРЕДВІ́КУ, З ПЕРЕДВІКІ́В, СПЕРЕДВІ́КУ рідше. Легенди й казки споконвіку мають звичай змінюватися до невпізнання (Є. Гуцало); Споконвіків природа завмирає, щоб знов у руті буйно зацвісти (Д. Луценко); Небо, наче море, Землю обхопило: Сонце плине й гріє, Як одвіку гріло (Я. Щоголів); Може, звіку не сходились на сих полях такії два рубаки (П. Куліш); — Пасовисько наше звіку-правіку, пощо єго розмірювати (І. Франко); Завжди терновий вінець буде кращим, ніж царська корона, так з передвіку було і так воно буде довіку (Леся Українка). — Пор. зда́вна.