стриміти

СТИРЧА́ТИ (різко виділятися на поверхні чогось, стояти сторч), СТРИМІ́ТИ (СТРЕМІ́ТИ), ТИРЧА́ТИ діал.; ПЕ́РТИ фам. (про буйне волосся, рослинність). По всій висоті стирчав із землі перем'ятий, знівечений метал (О. Гончар); Біля Данилка крутилася худенька дівчинка з білими косичками, що стриміли в різні боки (П. Панч); У широких пробоях тих бійниць тирчали горлаті жерла пушок (Панас Мирний); Високий, тонкий (Тимко), з-під картуза чорні кучері пруть, очі гарячі (Григорій Тютюнник).

СТОВБИ́ЧИТИ розм. (стояти, бути на ногах; бути присутнім, перебувати де-небудь — недоречно, небажано, без діла і т. ін.), СТИРЧА́ТИ розм., СТОВБЕНІ́ТИ розм., СТРИМІ́ТИ (СТРЕМІ́ТИ) розм., МАНЯЧИ́ТИ (МАНЯЧІ́ТИ) розм.; ТОПТА́ТИСЯ розм., ТОВКТИ́СЯ розм., ТУПЦЮВА́ТИ розм., ТУ́ПЦЯТИ розм. (переступаючи з ноги на ногу, з місця на місце). Де-не-де стовбичать вартові (О. Гончар); (Одарка:) Геть і ти з моїх очей, не стовбич передо мною (Панас Мирний); — Нехай пані радше скажуть нам, що то за панич стирчав тут сьогодні на вулиці перед нашими вікнами (І. Франко); Тепер трави підсихали не кошені, похмурі легіні й чоловіки стовбеніли біля хат (П. Козланюк); (Дрейсігер:) День у день в шинку стремлять (лежебоки), та до останнього пфенінга пропиваються (Леся Українка); — Прошу вийти й не стриміти мені під дверима (Ірина Вільде); — Лягай спати — чого манячиш, як привид? (С. Васильченко); — Не звик я в чотирьох стінах топтатись та хатніх клопотів слухати, — казав дід Улас Марині (Панас Мирний).

ХОТІ́ТИ чого, з інфін., із спол. щоб і без додатка (мати бажання, охоту до чогось, відчувати потребу в чомусь), БАЖА́ТИ, ВОЛІ́ТИ, ТЯГТИ́СЯ до чого, ТЯГНУ́ТИСЯ до чого, ХТІ́ТИ розм., ОХО́ТИТИСЯ до чого і з інфін., розм., ВО́ЛИТИ заст., уроч., РА́ЧИТИ заст., БА́ГНУТИ діал.; ЖАДА́ТИ чого, підсил., ПРА́ГНУТИ з інфін., до чого і чого, підсил., ПОРИВА́ТИСЯ з інфін., до чого, підсил., ГНА́ТИСЯ за чим, розм. підсил., ГОНИ́ТИСЯ за чим, розм. підсил., ГАНЯ́ТИСЯ за чим, розм. підсил., СТРИМІ́ТИ до чого, розм. підсил., РЕ́ГНУТИ з інфін., діал. підсил., ЗМАГА́ТИ до чого, діал. підсил. (мати нестримне бажання до чогось, рішучість до дій). — Коли слабкіший спілкується з сильним, то він теж хоче бути сильним, прагне бути схожим на свого товариша (Є. Гуцало); Вчитися! О, цього бажала вся душа його, до цього поривалася вся істота його! (Б. Грінченко); Юрко вже волів не снідати, лиш аби до хати не йти (Лесь Мартович); Уже пекучий день настав.. Робилось душно, — я жадав, Щоб де під деревом спочити (Я. Щоголів); — Я пригадую, як ми, селянські хлопці й дівчата, тяглися до освіти (І. Цюпа); О, хтів би я всі мови знать, Усі країни облітать (М. Рильський); Та (дівчина) не плила б такою павою: не охотилась іти за Василя (Ганна Барвінок); Діти, про вас перед смертю своєю Думав отець ваш і волив тоді Порівну вас наділити землею (Д. Павличко); Аж регне заміж, та ніхто не свата (прислів'я). — Пор. 1. захоті́ти.