ступати

ВХО́ДИТИ (УХО́ДИТИ), ВВІХО́ДИТИ (УВІХО́ДИТИ) (ідучи, проникати в межі чого-небудь), ЗАХО́ДИТИ, ВСТУПА́ТИ (УСТУПА́ТИ), ПЕРЕСТУПА́ТИ ПОРІ́Г, СТУПА́ТИ розм., ЗАСТУПА́ТИ розм.; ВПЛИВА́ТИ (УПЛИВА́ТИ) (плавно, повільно); ВВА́ЛЮВАТИСЯ (УВА́ЛЮВАТИСЯ), ВВА́ЛЮВАТИ розм. (важкою ходою, незграбно); ВДИРА́ТИСЯ (УДИРА́ТИСЯ), ВРИВА́ТИСЯ (УРИВА́ТИСЯ) (швидко, з шумом або силоміць); ПРОСО́ВУВАТИСЯ, ПРОСУВА́ТИСЯ, ВПИХА́ТИСЯ (УПИХА́ТИСЯ) розм. (протискуючись між кимсь). — Док.: ввійти́ (увійти́), зайти́, вступи́ти (уступи́ти), переступи́ти порі́г, ступи́ти, заступи́ти, впливти́ (упливти́), ввали́тися (ували́тися), ввали́ти, вде́ртися (уде́ртися), урва́тися, ввірва́тися (увірва́тися), вти́ритися (ути́ритися) фам. просу́нутися, впхну́тися (увіпхну́тися) (упхну́тися), впха́тися (увіпха́тися) (упха́тися). Погиба входить до майстерні (М. Стельмах); Увіходжу в сіни — справді чутно бучу.. Уходжу в хату.. Буча зразу стихла (Панас Мирний); Чаювати Купріян любив сам у своєму кабінеті, куди не мав права ніхто заходити (Григорій Тютюнник); Одкриваються сіни й видко, як у них вступає знадвору Публій (Леся Українка); Уступаю у другу світлицю — за столом сидить молодиця (Марко Вовчок); Бояри, городські старці, мужі ліпші й нарочиті, статечно впливали в церкву (П. Загребельний); Ось і лізе Черевань, сопучи, через поріг. Уваливсь у хату (П. Куліш); Крізь раптом відчинені двері до кімнати вдерлося четверо людей (О. Досвітній); До спальні вривається заплаканий Ігор (В. Кучер); У двері просовується якась дивовижна фігура (Г. Хоткевич).

ІТИ́ (ЙТИ) (роблячи кроки, пересуватися в просторі), ПРОСТУВА́ТИ, ПРЯМУВА́ТИ, СТУПА́ТИ, МАНДРУВА́ТИ розм., ТО́ПАТИ розм., ТУПЦЮВА́ТИ розм., ТУ́ПЦЯТИ розм., ТУ́ПАТИ розм., ГРЯСТИ́ уроч., поет., ПОСТУПА́ТИСЯ розм., ПОСТУПА́ТИ заст.; КРОКУВА́ТИ, МАРШИРУВА́ТИ (МАРШУВА́ТИ) розм. (перев. широким, розміреним кроком); ВИСТУПА́ТИ (поважно, з гідністю); ПЛИВТИ́ (ПЛИ́СТИ), ПЛИ́НУТИ (плавно або суцільною масою); БРА́ТИСЯ розм. (перев. через силу); МАХА́ТИ розм., ШУРУВА́ТИ розм. (перев. у наказ. способі — швидко, енергійно); ЧИМЧИКУВА́ТИ розм. (часто ступаючи); РУБА́ТИ розм. (енергійно, ступаючи твердо, чітко); ТЕЛІПА́ТИСЯ розм., ТЕЛЮ́ЩИТИСЯ розм., ТАСКА́ТИСЯ розм. (далеко або неохоче); ПЕ́РТИ фам., ПЕ́РТИСЯ фам., ТАРАБА́НИТИСЯ фам. (на велику відстань). Вона йшла день, ішла два і не бачила ні одного села, ні одного хутора (І. Нечуй-Левицький); Простували (люди) дорогою, потім звернули в занесений і неходжений степ (В. Барка); Дівчата купками прямували вулицею (М. Коцюбинський); Поруч коня ступав босий хлопчак (П. Козланюк); Сахно з якимсь моторошним почуттям мандрувала через анфіладу порожніх покоїв (Ю. Смолич); — Хто йде?.. А — ти? Утік? Ну, топай же в яр. Наші там (А. Головко); Голова ставить прапор біля хвіртки і по-качачому тупцює до хати (В. Яворівський); Батько бадьоро тупав по сходах (Л. Смілянський); Мезентій наперед Тирренський Пред страшним воїнством гряде (І. Котляревський); Окине (Пилип) оком через плече — поступаються слідом ще чотирнадцять косарів (з газети); За возиком поступав, пхаючи його наперед себе, молодий парубчак (І. Франко); Надя швидко крокує попереду (І. Рябокляч); Я живу на околиці міста і до центру люблю марширувати пішки (О. Ковінька); Йдуть ковалівці на роботу в поле. Одні виступають поважно і не швидкуються, інші поспішають (В. Кучер); Юрба пливла до церкви з трьох боків (І. Микитенко); Не йде (Андрій) уже, а плине — Згорда стрельне з-під брови (Д. Білоус); Чорно-рябі каченята, крякаючи, у двір слідком беруться (Марко Вовчок); Василино, а ти що дома? Ти не знаєш, що в мене робота? Махай на лан (Лесь Мартович); Не встиг скинути комбінезон, як його покликали: — Студент, шуруй до механіка! (М. Зарудний); Ясь тим часом чимчикував толокою, поки не сховався у сутінках (Р. Іванчук); — Питаю, чи не хочеш ти отак пішака рубати до самого Києва? (В. Кучер); — Піти б до Петра та до Якима, — подумав він. — Так же не близький світ: треба аж на Побиванку теліпатись... (Панас Мирний); Або з чим ще можна зрівняти таку дурість: поїхати на свої негусті гроші на Камчатку і телющитися за сотні верст від одного житла до другого, щоб описати життя.. тубільців (М. Стельмах); А козаки роздирають його на шматки своїми скаргами й примушують таскатися в погоду й непогоду чортзна-де (З. Тулуб); (Христина:) А звідки ти, хлопчику? (Хлопчик:) Я з Головчинців. (Христина:) Бідне — такий світ перло проти ночі (С. Васильченко); — Чого тобі тарабанитись до тієї розхристаної оселі аж на край села? (М. Стельмах). — Пор. 1. брести́, 1. дріботі́ти, 1. перехо́дити.

СТУПА́ТИ (спрямувати ногу на що-небудь, кудись, робити крок), СТАВА́ТИ, ПОСТУПА́ТИ заст., ПОСТУПА́ТИСЯ заст. — Док.: ступи́ти, ста́ти, поступи́ти, поступи́тися. Він непевно якось ступав ногами, наче не просто собі йшов, а намагаючись обов'язково попадати ногами в протоптані сліди Сахновського (А. Головко); — Не діжде він, щоб я ступила на його поріг! (М. Коцюбинський); Коли на кладку стає дівчина, вона, лякаючись, хоче її скоріше перебігти (М. Стельмах); Біжать, поступаючи злегка, Газелі стрункі, сторожкі (Леся Українка); Микита злякався й поступився назад (Л. Яновська).