тіло

ПОКІ́ЙНИК (чоловік, який помер), ПОКІ́ЙНИЙ, НЕБІ́ЖЧИК, МЕ́РТВИЙ, ПОМЕ́РЛИЙ, УМЕ́РЛИЙ (ВМЕ́РЛИЙ), МЕ́РЛИЙ розм.; МРЕЦЬ, МЕРТВЯ́К, МЕРТВЕ́ЦЬ рідше, ТІ́ЛО, ПО́РОХ, ПРАХ заст., книжн. (останки померлої людини). Замість науки дяк заставляв Тараса носити воду, рубати дрова, топити піч, а то ще часто й густо посилав його читати псалтиря над покійниками (Панас Мирний); Треба було спалити солому, на якій лежав Ант, ставити на вогонь корчаги з м'ясом, готуватись до тризни по покійному (С. Скляренко); З боку сільського керівництва була спроба переконати Щусів, щоб вони не тримали небіжчика аж дев'ять днів, а поховали на другий, ну хай на третій день (П. Загребельний); Коли б мертвий чув, як вона баляси точить, то й той би розреготався, не то вже живий (Г. Квітка-Основ'яненко); Наділи шапки товариші. Зглянулись між собою. Кладуть померлого на лафет, прив'язують вірьовками (О. Довженко); Об умерлім добре говори, а ні, то мовчи (прислів'я); Заплакали, заголосили молодиці, мов мерлого з хати виносять (Г. Хоткевич); Єремія став блідий, потім став жовтий, неначе мрець (І. Нечуй-Левицький); — Заберіть мертвяка... — залепетав Азік нервово, розгублено. — Мертвяк в камері!.. (І. Багряний); Оболонками старими, Мов мертвець очима Зеленими, позирає (церква) (Т. Шевченко); — Хай тіло твоє лежатиме непохованим і вітер хай розвіє порох проклятого сина! (В. Підмогильний); І ворон мені викопе могилу, І вихор з плачем мій засипле прах (М. Вінграновський).

ТІ́ЛО (організм людини або тварини в цілому), ТІЛЕСА́ мн., заст., ПРАХ книжн., заст.; ПЛОТЬ (на противагу психіці, духовному началу). Дощ застав мене в цім малиняку і зросив мене до голого тіла (М. Грушевський); Так, чистий суфіє! я п'ю. Не дорікай мені: Мій прах создатель замісив На чистому вині (А. Кримський); Прометею, Прометею! Одлетів твій коршак хижий, Не допив живої крові, Плоть живу не доклював (М. Рильський).

ТУ́ЛУБ (тіло людини або тварини без голови й кінцівок), КО́РПУС, ТОРС, ТІ́ЛО, СТАН (людини). Чорний приношений кожух охляп звисав на його кремезному й дужому тулубі (Г. Косинка); Костецький засміявся несподівано дзвінко, одхиляючись усім корпусом назад (Л. Первомайський); Орлюк стояв.. з забинтованим голим торсом (О. Довженко); Швачка встала, випростала свій зігнутий стан (Леся Українка).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. тіло — ті́ло іменник середнього роду * Але: два, три, чотири ті́ла Орфографічний словник української мови
  2. тіло — Ті́ло, перен. 1. Орган, установа, що виконує певні функції в державно-адміністративному управлінні. Справа охорони дітий імолодіжи єсть також поважним суспільно-політичним проблємом і дасть законодатному тілу в многих напрямах багато роботи (Б. Українська літературна мова на Буковині
  3. тіло — (геометричне) фігура; (небесне) плянета, зірка, комета; (грішне) плоть; (мертве) труп; (дуба) стовбур; (тварини) туша; (судна) корпус; (гармати) люфа, о. хобот, сов. ствол; (єдине) ІД. моноліт; п! ТУЛУБ. Словник синонімів Караванського
  4. тіло — [т’іло] -ла, м. (на) -л'і, мн. т'іла, т'іл два т'іла Орфоепічний словник української мови
  5. тіло — ТІ́ЛО, а, с. 1. Матерія, речовина, що так чи інакше обмежена в просторі; окремий предмет у просторі. Шановний доктор має в собі щось подібне до наелектризованої палички лаку: зразу притягне до себе деяке легеньке тіло, а потім зараз відіпхне (І. Словник української мови у 20 томах
  6. тіло — Голим тілом світить. Обдертий, що аж тіло видно з під одежі. Маєш тіло чогось хотіло. Сам лиха напитав. Тіло блудить, ще й душу губить. Гріх тіла опоганює й душу і стягає кару. Тіло грішить, а душа терпить. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. тіло — А, с. П'яна людина. Відправте це тіло додому, бо він ледве на ногах стоїть. Словник сучасного українського сленгу
  8. тіло — (-а) с. Словник жарґонної лексики української мови
  9. тіло — -а, с. 1》 Матерія, речовина, що так чи інакше обмежена в просторі; окремий предмет у просторі. || мат. Частина простору, обмежена з усіх боків; те, що має довжину, ширину і глибину. Геометричне тіло. Великий тлумачний словник сучасної мови
  10. тіло — (аж) мура́шки бі́гають (пробіга́ють, лі́зуть і т. ін.) / побі́гли (пробі́гли, забі́гали, полі́зли і т. ін.) по спи́ні (по ті́лу, за плечи́ма і т. ін.) чиїй (чиєму, чиїми), у кого, кому і без додатка. Фразеологічний словник української мови
  11. тіло — ТІЛО (тілесність) — філософський концепт, що визначає чуттєвий характер людського буття як його невід'ємну онтологічну ознаку. Звернення до проблематики Т. є одним із головних проявів онтологічного повороту філософської думки XX ст. Філософський енциклопедичний словник
  12. тіло — Ті́ло, -ла, -лу; тіла́, тіл Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. тіло — ТІ́ЛО, а, с. 1. Матерія, речовина, що так чи інакше обмежена в просторі; окремий предмет у просторі. Шановний доктор має в собі щось подібне до наелектризованої палички лаку: зразу притягне до себе деяке легеньке тіло, а потім зараз відіпхне (Фр. Словник української мови в 11 томах
  14. тіло — Тіло, -ла с. 1) Тѣло. У поганому тілі погана душа. Ном. № 8509. узяти тіло. Пополнѣть. Отяглись (худі коні), узяли тіло, стали коні хоч куди. Мнж. 22. спасти з тіла. Похудѣть. 2) Трупъ. Коби тіло з хати взяли, я би оженився. Гол. II. 469. 3) боже тіло. Словник української мови Грінченка