тінь

ПРИ́ВИД (дух перев. померлого, який привиджується людям забобонним або з хворобливою уявою), ПРИВИ́ДДЯ рідше, ПРИМА́РА, МАРА́, МАНА́, ТІНЬ, ПОТОРО́ЧА розм., ПРИЧУ́ДА розм., ФАНТО́М книжн., ВІ́ЗІЯ книжн., МРІ́Я заст., ОБМА́РА діал., МАНІЯ́ діал.; ЧМАРА́ діал., ЧМАНА́ діал.; ПОЧВА́РА (звичайно страхітливий). Лечу в якімсь диму-тумані, Навколо привиди страшні, Краї пустельні і незнані ... (О. Олесь); — Скрізь мені маряться привиддя покійників (переклад М. Лукаша); Люди бояться вночі кладовища, жаских казок і непевних примар (Леся Українка); Хвора слабо повернулася, а очі її вперлися в Ядзю, наче перед нею стояла якась мара (Н. Кобринська); Біля ставу в Яблунівці .. у старовину, кажуть, поторочі заточувалися, відьми з чортами відьмачились (Є. Гуцало); Уся в білому і облита місячним білим світлом, вона, наче причуда, колихалась поміж високими кущами квіток, мов у бажанні переконатись, чи бачила вона справді колишнього адоратора свого, чи з'явився, може, якийсь фантом перед її очима (О. Кобилянська); — Та невже ж ви вірите у візії? Ну, приснилося вам, приверзлося (І. Кулик); Не встигли Улас та Юрко добре роздивитися на ту мрію, вона щезла (І. Нечуй-Левицький); — Та не бійтеся. Я — людина, а не якась обмара (С. Васильченко); (Оксана:) Не полохайтесь! Це не манія, а я живесенька... (М. Кропивницький); Його жінка має бути почварою, упирем, що висисає людську кров (І. Франко).

ТІНЬ (темний відбиток від предмета, освітленого з протилежного боку); ВІДБИ́ТОК, ДІД перев. мн., розм., ТІ́НЯВА розм., ОТІ́НЕННЯ розм. По сріблястій землі лягли довгі чорні тіні (М. Коцюбинський); Враз блиснула кулисто висока лампа на вартівні й на стелі задрижав гострий відбиток ґрат решітчастих (П. Козланюк); Сутінки лягли на ярмарковий майдан. Підвелись діди (Н. Рибак); Зонтик кидав таке чудове отінення на її ніжне лице, що воно.. видалося мені кращим, як коли-небудь іншим разом (О. Кобилянська).

ТІНЬ (тінисте, затінене місце), ЗА́ТІНОК, ПРИ́ТІНОК, ЗАТІ́ННЯ розм., ТІ́НЯВА розм., ТІННИ́К розм.; ХОЛОДО́К (місце, закрите від променів сонця); ПІВТІ́НЬ (слабка). Передихнувши в тіні, Сахно знову побігла (Ю. Смолич); Під вишнею розлогою струмочок гомонить. Він кличе нас дорогою у затінку спочить (М. Терещенко); З каштанів будуть деревця — людині втіха й затіння (Л. Забашта); В тіняві тих дерев в місячні ночі юні студенти зізнавались одне одному в коханні... (І. Цюпа); Вони сіли поруч на лавці в затишку та в холодку під густим волоським горіхом (І. Нечуй-Левицький); Світло від маленької акумуляторної лампочки падало тільки на стіл, а двері залишалися у півтіні (В. Собко).

ТЕ́МРЯВА (відсутність світла, освітлення), ПІ́ТЬМА́, ТЕМНОТА́, МО́РОК, ТЬМА, ТІНЬ, ЧОРНОТА́, ТЕ́МІНЬ розм., ПО́ТЕМКИ мн., розм., ПО́ТЕМОК розм., ПО́МЕРКИ мн., розм., ПО́МЕРК розм., ТІ́НЯВА розм., СУТЕ́МРЯВА заст.; МЛА (ІМЛА́) (неосвітлений простір). Непроглядна темрява огортає нас з усіх боків (Л. Дмитерко); Вона хотіла подивитись, як зникатиме постать Жака в чорній пітьмі підземелля (Ю. Смолич); В темноті Нічний Дніпро зітхав крізь сон старечий (М. Рильський); Коли б вона хоч могла бачити його рану, його обличчя, їй, здається, не так би важко було. А то ця пітьма, цей чорний, клятий морок (М. Коцюбинський); Небо непомітно темніло разом із дощем, поки сірість не перейшла в тьму (Г. Хоткевич); Зразу померкло, тінь прикрила усе (Панас Мирний); Крижано-холодний місяць висів, як приклеєний, на сизуватій чорноті неба (В. Собко); Капітан стояв на верхньому містку близько будки керманича і видивлював очі в густу темінь, що насувала звідусіль (Мирослав Ірчан); В тиші потемків байдуже тринькав цвіркун (П. Козланюк); (Олекса:) Надворі такий потемок, що хіба вгледиш... (Л. Смілянський); Нічні померки розлилися кругом (Панас Мирний); Уже напливла сутемрява, коли Едіс Хеко в'їхав у долину ріки (М. Рудь); Скільки тут, на землі, У нічній темній млі, ..Плаче юних сердець (М. Рильський).