увага

ПОВА́ГА (почуття, ставлення до когось, чогось, яке ґрунтується на визнанні його заслуг, позитивних якостей тощо; вияв такого почуття), ПОВАЖА́ННЯ, ПОША́НА, ША́НА, ШАНУВА́ННЯ, УШАНУВА́ННЯ (ВШАНУВА́ННЯ), ШАНО́БА, ПРИЗНА́ННЯ, РЕСПЕ́КТ (РЕШПЕ́КТ) заст., ПОШАНУВА́ННЯ (ПОШАНОВАННЯ) заст., ПОШАНО́ВОК (ПОШАНІ́ВОК) заст., ПОШАНО́БА заст., ЗГЛЯДЬ діал.; БЛАГОГОВІ́ННЯ книжн., ПІЄТЕ́Т книжн., ПОКЛОНІ́ННЯ книжн., ПРЕКЛОНІ́ННЯ заст., книжн. (глибока повага); ДАНИ́НА, УВА́ГА заст. (вияв такого почуття). Насторогу в одних, щиру повагу й захоплення в інших викликає батькове ім'я. Знають його по всіх довколишніх селах, відоме воно по Пслу і по Хоролу (О. Гончар); Хоч не маю приємності знати Вас особисто, проте відчуваю живу симпатію до Вас і правдиве поважання до людини, що свій час, свої сили і своє здоров'я оддає для спільного і дорогого нам діла (М. Коцюбинський); Він завжди мав якусь таку внутрішню пошану до книжок і до тих, хто вміє ті книжки читати. Йому це здавалося верхом людської премудрості (Г. Хоткевич); До Андрія Платоновича Серьога ставився з особливою шаною. — Всяких я бачив секретарів, а цей, Лебединець, не такий, як усі (І. Цюпа); В старі галереї, схожі На кафедральні собори, Входять новоприбулі — Древньої Гани майстри. І з мовчазним шануванням Їм воротар відчиняє Ґратчасті високі двері Й низький віддає уклін (В. Мисик); Дівчина, котру вона раз на все бажала зігнорувати в своїм житті, тішилася, мов наперекір, де б вона й не поступила, щирою симпатією й ушануванням (О. Кобилянська); (Аецій Панса:) Тебе, Руфіне, слава, шаноба людська вабить (Леся Українка); Звільна здобув він собі признання і пошану у селян (І. Франко); Вже не мали яничари респекту перед великим візиром (Р. Іваничук); (Василь:) Високоповажні панове! Дуже велике пошанування робите ви мені, називаючи мене батьком нової літературної школи (В. Самійленко); (Чопорій:) Правда й тому, що якби не я, то і моєму Іванові не було б такого пошановку та поважання! (М. Кропивницький); Шануй кожного, то будуть люде зглядь мати (Словник Б. Грінченка); Так сидять вони в півтемряві, дівчина біля ніг жінки, на яку вона дивиться з благоговінням (І. Кочерга); Я виріс в оточенні, де з безмежним пієтетом промовлялися імена Пушкіна, Лермонтова (М. Рильський); Попервах Маріїне ставлення до Лепажа — це поклоніння кумиру (М. Слабошпицький); Обеліск, який гордо піднявся над площею Перемоги (у Києві), — це данина пам'яті величного подвигу захисників і визволителів Києва (з газети); В сім'ї Кільчевських Сірко був бажаним гостем. Особливу увагу йому приділяла Євдокія Іванівна (І. Сенченко).

ТУРБО́ТА (дбання про чиїсь потреби), ПІКЛУВА́ННЯ, ОПІ́КА, ОПІКУ́НСТВО, ОПІКУВА́ННЯ, УВА́ГА, ПОБИВА́ННЯ розм.; УБОЛІВА́ННЯ (ВБОЛІВА́ННЯ) (з переживаннями, тривогою). Листи від Гриця приходили тепер із фронту і були повні турботи за матір'ю (П. Панч); — Мені справді важко, — відповів він, — і твоє піклування мене зворушує, спасибі тобі, Юлю (О. Донченко); Степка весь час відчувала на собі турботливу опіку Павла (Ю. Бедзик); На такий подвиг — їхати на будівництво — Майя зважилась тільки завдяки Ларионовому опікунству (О. Гуреїв); Згадаймо.. любовне опікування молодим Павлом Тичиною, яке виявив Коцюбинський (М. Рильський); Бачили (вартові), як вся сім'я оточила Устмана увагою, як сам господар, всадовивши майбутнього зятя за стіл, частував його якоюсь наливкою (О. Гончар); Один тільки раз він відгукнувся на її побивання (Ю. Мушкетик); В його синіх очах Даша бачила тривогу і вболівання, готовність зробити все, що велить сумління (С. Журахович).

ПІСЛЯМО́ВА (заключне роз'яснення автора, видавця тощо наприкінці твору, книги), ПІСЛЯСЛО́ВО, УВА́ГИ. Післямова — це була звичайна річ у перших книжках. В ній розповідалося, де, коли та як виготовлена книга (О. Іваненко); В статті-післяслові до перекладу книги Дікштейна "Хто з чого жиє" Леся Українка закликає робітників до єднання (з підручника).