ховатися

ЗАХО́ДИТИ (про небесні світила — спускатися за лінію обрію), ЗАКО́ЧУВАТИСЯ, СІДА́ТИ, ОСІДА́ТИ, ПА́ДАТИ, ХОВА́ТИСЯ, ЗАПАДА́ТИ розм. — Док.: зайти́, закоти́тися, сі́сти, осі́сти, схова́тися, запа́сти. Із-за гаю сонце сходить, За гай і заходить (Т. Шевченко); Сидів він суворий і тихий, дивився на сонце, що закочувалось за дахи боярських будинків (С. Скляренко); Тихе сонце сідає над рудими черепичними дахами низьких будиночків, заллявши вулицю й засмучені клени сумирним світлом (Є. Гуцало); За морем сонце осіда, Затьмарене, руде (М. Нагнибіда); І хочеться знати, куди падає сонце, кортить дійти рівним степом до краю землі (Ю. Яновський); За гори вже сонце ховалось (М. Рильський); Сонце западало, у повітрі робилося свіжіше; роса виступала на траві, де пройшла вечірня тінь (Панас Мирний).

ПРИХО́ВУВАТИ що (не виявляти, не показувати, тримати в таємниці), ХОВА́ТИ, ХОВА́ТИСЯ з чим, ПРИХО́ВУВАТИСЯ з чим, ЗАХО́ВУВАТИ, ТАЇ́ТИ, ТАЇ́ТИСЯ з чим, УТА́ЮВАТИ (ВТА́ЮВАТИ), ПРИТА́ЮВАТИ рідше, УКРИВА́ТИ (ВКРИВА́ТИ), ПРИКРИВА́ТИ, МАСКУВА́ТИ, КРИ́ТИСЯ з чим, СКРИВА́ТИ розм., КРИ́ТИ розм., ПІДФАРБО́ВУВАТИ розм., ПІДЛАКО́ВУВАТИ розм.; ЗАМО́ВЧУВАТИ, ЗМО́ВЧУВАТИ що, про що, ПРОМО́ВЧУВАТИ що, про що, ПОМО́ВКУВАТИ про що, ПОМО́ВЧУВАТИ про що, ПРИМО́ВЧУВАТИ що, про що, розм., ЗАТИРА́ТИ розм. (навмисне не говорити про щось); ДУШИ́ТИ розм., ПРИДУ́ШУВАТИ розм. (надмірно приховувати, перев. свої почуття); ПОКРИВА́ТИ кого, що, розм. (чийсь поганий вчинок); ПРИКРИВА́ТИСЯ чим (приховувати свої справжні вчинки, наміри тощо). — Док.: прихова́ти, схова́ти, прихова́тися, захова́ти, потаїти, затаї́ти, потаї́тися, затаї́тися, утаї́ти (втаї́ти), притаї́ти, укри́ти (вкри́ти), прикри́ти, замаскува́ти, покри́тися діал. скри́ти, підлакува́ти, підфарбува́ти, замо́вчати, змо́вчати, промо́вчати, примо́вчати, зате́рти, придуши́ти, покри́ти, прикри́тися. — Де моя мама? Де? — закричав він, здогадавшись, очевидно, що тітонька Ніна приховує від нього якусь страшну вість (А. Шиян); Ні, Давид не бреше. Так, як брешуть або ховають щось, не дивляться ясно (А. Головко); Триста різних сортів (винограду) було в нього в колекції і з-поміж них — "чорна брила", дуже рідкісний сорт, що його тільки вводили та все з ним ховались, оберігали... (О. Гончар); Заховуючи зрадливі сльози, що наверталися їй на очі, вона ступила до кухні (Г. Коцюба); Кажуть, люди жили табунами.. Говорили, що знали і вміли, Не таїли своїх думок (В. Симоненко); Очима поводить (Ковбанівна) — наче душу з тебе виймає: все б їй розказав, не потаїв би й гріха перед нею (П. Куліш); Вже ж тепер він, не таючись, сказав, що у нього щось є на думці (Г. Квітка-Основ'яненко); Не було в мене нічого такого, з чим би я затаїлася перед своєю Мартою (Панас Мирний); (Конон:) В наших товариських умовах сказано ясно:.. нічого не втаювати, щирість і одвертість — наш принцип! (М. Кропивницький); — Так,- бадьорим тоном промовив приятель, певно, намагаючись притаїти своє хвилювання (О. Досвітній); Кожний раз їй здавалось, немов панни укривають або зміняють розмову, як вона увійде (Леся Українка); Він все повертає на жарти, про що не спитай, і одбріхується, й прикриває правду, наче якоюсь мрякою з жартів (І. Нечуй-Левицький); У Михайла знову проривається сміх, він маскує сміх кашлем (Ю. Яновський); Вона крилася з тим добром від усіх і рада була, що ніхто її не чіпає (Панас Мирний); І пішов, Мене лишивши в почуттю гіркому, що скриває щось там він, Чого не важиться сказать нікому (І. Франко); Крий, ховай погане, а воно таки гляне! (прислів'я); Він завжди цінив Павлюка. Але тепер, аналізуючи свої підозри, він щораз більше схилявся до думки, що той замовчує якусь таємницю (М. Трублаїні); Він не хотів сваритися, але він не мав права змовчувати те, що підказувало йому сумління (Д. Бедзик); Михайлина промовчала про те, що Наталя втекла з дому, навіть не пообідавши, що її книжки самотньо лежать на покуті (Ю. Збанацький); А ще він, Клим,- звісно, простак та дурень: не то, щоб примовчати та схитрувати, як то вміють інші люди,- взяв та так зразу й ляпнув (С. Васильченко); (Жураківський:) Тут уже справу затерти не можна було, і вона пішла до слідчого (С. Васильченко); Просив, молив (Олексій), щоб вона виплакала своє горе, що після того їй легше буде, щоб не душила своєї журби (Г. Квітка-Основ'яненко); — Чого це ти його так захищаєш? — Бо я справедливість люблю.. — А хіба справедливість у тому, щоб покривати запроданця? (Є. Гуцало).

ТАЇ́ТИСЯ (бути непомітним, не виявлятися зовні, існувати в прихованому вигляді), КРИ́ТИСЯ, ПРИХО́ВУВАТИСЯ, ХОВА́ТИСЯ, ЧАЇ́ТИСЯ розм. — Док.: затаї́тися, прихова́тися, зачаї́тися. Яка могутня сила таїться в слові, мовленому крізь біль душі (Вас. Шевчук); На Романенка з безмежним довір'ям дивилися широко відкриті очі, в глибинах яких крилися важкі, невиплакані сльози (С. Журахович); Знову повторюю: перекладів без жертв не буває. "Точно"! За цим словом приховується небезпека буквальності, або, як кажуть у нас, буквалізму (М. Рильський); Вона догадалась, що її свекруха недобра і що під її солодкими словами ховається гіркий полин (І. Нечуй-Левицький); Її брови звисали чорними грозами над самими повіками. Під ними мигтіли очі, як вода перед бурею, ждучи блискавок, що чаїлися в хмарах (С. Тудор).

ХОВА́ТИ що, кого (поміщати що-небудь у таємному місці, надавати комусь таємний притулок), ЗАХО́ВУВАТИ рідше; ПРИХО́ВУВАТИ (перев. предмети); ПЕРЕХО́ВУВАТИ, ВИХО́ВУВАТИ рідше, СХОРОНЯ́ТИ, УКРИВА́ТИ, СКРИВА́ТИ розм., ХОРОНИ́ТИ розм. (протягом якогось часу); ХОВА́ТИСЯ з чим (класти щось так, щоб інші не знайшли). — Док.: схова́ти, захова́ти, прихова́ти, перехова́ти, ви́ховати, схорони́ти, укри́ти, скри́ти, захорони́ти. Сестра зжалилась, вийняла з скрині тридцять карбованців, останні гроші, які вона про чорний день ховала від свого недбалого чоловіка, оддала братові (Панас Мирний); (Віганд (розлютивсь):) А ти краще від поліції знаєш, котрий ткач злодій, та по скільки починків вовни щотижня приховує (Леся Українка); Його мати, вдовиця, славна була з того, що сидячи зовсім на одшибі, в хатинці під лісом, уміла дуже зручно переховувати товаришів свого сина в критичну хвилину (Г. Хоткевич); Моя матінко..! Де тебе виховати з зими да на літечко? (Ганна Барвінок); Тихо-тихо. Тільки булькає десь перепел, немов поливає пшениці, що дали йому прибуток і схоронили гніздо із його перепілкою та перепелятами (О. Сизоненко); В гущині непроглядній, в западині скель прямовисних Судна свої укриває (Еней) (переклад М. Зерова); Всі кинулись до своїх хат аби хоронити своє добро в ліси (І. Франко); — Іди, іди, мій сину. Ліс тебе більше захоронить, як я (А. Турчинська); У хвилини просвітлення Черниш потай узяв її (гранату).. і заховав під себе. Він ховався з нею, як злодій, щоб не побачив Блаженко (О. Гончар).

ХОВА́ТИСЯ (поміщатися де-небудь так, щоб інші не могли помітити або знайти), ЗАХО́ВУВАТИСЯ рідше, КРИ́ТИСЯ, УКРИВА́ТИСЯ, СХОРОНЯ́ТИСЯ, ХОРОНИ́ТИСЯ розм., ПРИХО́ВУВАТИСЯ розм.; ЗАТА́ЮВАТИСЯ, ТАЇ́ТИСЯ, ЧАЇ́ТИСЯ розм. (перев. зберігаючи непорушність, тишу); ПЕРЕХО́ВУВАТИСЯ, ВИХО́ВУВАТИСЯ розм. (протягом тривалого часу або в різних місцях); ЗАБИВА́ТИСЯ (перев. залазячи кудись). — Док.: схова́тися, захова́тися, скри́тися, схорони́тися, приховатися, укри́тися, затаї́тися, потаї́тися, зачаї́тися, перехова́тися, ви́ховатися, заби́тися. Два дні і дві ночі сиділи вони тут у вогкості і пітьмі, ховаючись від козачих пікетів (М. Коцюбинський); (Печариця (сам):) Хе-хе-хе! Де б тільки його заховатись?.. А ось: у курінь залізти, в одежу дідову заритись... І не далеко, і не видно, і все чути (Панас Мирний); Після того бою.. старий Мороз із сином По комишах крився (П. Куліш); Наче в твердині якій, я на хуторі в горах укрився (М. Зеров); — Нехай веде нас на те місце, де схоронилися Ворони (І. Франко); Татари їхали швидко, без лементу і гамору. Вдень вони хоронились у вибалках і очеретах (Н. Рибак); З концтабору хлопцеві якось пощастило вислизнути (І. Волошин); Вони злодійкувато прищухли, затаїлись у виноградних кущах за зоною табору (О. Гончар); Під стріхами, в гіллі, в траві таяться птиці (переклад М. Рильського); Підійшов (Фарлаф) якраз до цієї хати, під якою чаївся Мстислав, і відкинув засуву (Ю. Опільський); Три дні Іванко переховувався в лісі за оселищем (А. Хижняк); — Давай тікати. Якщо виховаємося одну ніч — Довбуш піде собі в свої гори й небезпека мине (Г. Хоткевич); Юрко забивається аж під курні вінки цибулі в кутку на жердці (П. Козланюк).