цілком

ВЩЕНТ (УЩЕ́НТ) (остаточно, без залишку), ДОТЛА́, ВНІВЕ́ЦЬ (УНІВЕ́ЦЬ), ЗО́ВСІМ, ЦІЛКО́М, ВПЕНЬ (УПЕ́НЬ), ГЕТЬ ЧИ́СТО. Шосе було забите кіньми і рознесеними вщент возами (О. Гончар); Він (Богдан Хмельницький) розбив ущент польське військо під Жовтими Водами (О. Довженко); Шопа згоріла дотла (О. Ковінька); Скільки тута, на землі.. Плаче юних сердець, Що розбились внівець Тим коханням, палким і огнистим! (М. Рильський); — Оце мені лишенько! — думаю я, — розламають зовсім двері (І. Нечуй-Левицький); Турки яничари Стали всі впень порубані (дума); Пшеницю геть чисто вибив град.

ПО́ВНІСТЮ (у повному обсязі, об'ємі, складі), СПОВНА, ПОВНОТО́Ю рідше, ЦІЛКО́М, УЩЕ́РТЬ (ВЩЕРТЬ). Ця молодь, хіба вона може повністю уявити всю складність, всю жорстоку реальність того життя, коли за одне необачне слово людину кидали до в'язниці (О. Гончар); Кожен платить на війні сповна (А. Малишко); Що гетьман знущається, мстить їй — це вона повнотою відчула (І. Ле); Дубок похитувався серед гавані на якорі. Він був цілком безлюдний (Ю. Яновський); Там були високі, чорні дерева, а між ними синіло небо, як глибокі блакитні озера, ущерть повні води (М. Коцюбинський).

ЦІЛКО́М присл. (до кінця; повною мірою), ПО́ВНІСТЮ, АБСОЛЮ́ТНО, ЗО́ВСІМ, ЦІЛКОВИ́ТО, ОСТАТО́ЧНО, СПОВНА́, ТО́ЧНО, ПО́СПІЛЬ, ПРИ́ТЬМОМ розм., ГЕТЬ розм., ГЕТЬ-ЧИ́СТО розм., КРУГО́М розм., НА́СКРІЗЬ розм.; ЗГО́ЛА́ діал.; ДОЩЕ́НТУ, ДОТЛА́, ДО́ЧИ́СТА розм., ЧИ́СТО розм., НА́ЧИСТО розм. (нічого не залишаючи). (Бережний:) Словом — одне нам тільки зовсім ясно, Гордію, що наш договір поки що цілком виправдовує себе (Є. Кротевич); — Я своє відсидів, — хрипкувато мовив Мусій. — Свою вину спокутував повністю (Є. Гуцало); Темрява створювала враження абсолютно здичавілої пустелі (М. Трублаїні); Качковська пішла спати, зовсім заспокоєна про долю своєї небоги (Леся Українка); Бугай ходив навколо нього пританцьовуючи. Зробивши кілька таких кругів, він цілковито присмирнів, і Павло спокійно відвів його до волярні (Григорій Тютюнник); Ніна.. думала, що хлопець остаточно виправився (О. Донченко); — Не помру я, Яремо, доки сповна не сплачу панам за їхні здирства (П. Кочура); Гостійці своїй я сказувала те, об чім вона питала мене, що вже нас не зовсім, справді, ведмеді з'їли, не поспіль же нас, справді, й простота посягає... (Марко Вовчок); Тільки ж вони непустили нас від себе, поки я притьмом не одужав (Д. Мордовець); А клуню вже всю геть обійняло полум'ям (А. Головко); Чобітки, плахти, намисто, — Все однакове геть-чисто! (Л. Первомайський); Кругом щаслива ти людина: Не залякаєшся грози (П. Грабовський); Наскрізь гуманний, чоловічний — Франко оддає своє серце і всі свої симпатії тим, хто "в поті чола" добуває хліб не тільки собі, але й другим (М. Коцюбинський); Ти згинув, але твоя кров Натхнула до брата любов — І в серце, прибите згола, Відвагу і силу влила (М. Старицький); Вони поїли все дощенту (М. Коцюбинський); Від самого спуску і до церкви — третини села як не було; вигоріло дотла (О. Довженко); Хіба самому написать Таки посланіє до себе Та все дочиста розказать, Усе, що треба, що й не треба (Т. Шевченко); — Ну й чоботи... чисто потрухли... (А. Тесленко); Всі п'ять пальців правої Дмитрової руки були начисто відрубані (В. Козаченко).