шар

ВЕРСТВА́ (частина суспільного класу, соціальна група), ПРО́ШАРОК, ШАР рідше; СТАН заст. (із закріпленими законом спадкоємними правами та обов'язками); КО́ЛА мн. (певна група населення чи суспільні угруповання). В них (у творах Нечуя-Левицького) ми бачимо.. життя й побут різних верств та прошарків суспільства — селянства, заробітчан-бурлак, жебраків, поміщицтва,.. інтелігенції, міщанства, чиновництва (з посібника); — Ми.. боронимо інтереси того шару (селян), який.. всі кривдять (І. Франко); Челядники.. указували кожному гостеві місце за станом і за багатством його (З. Тулуб); Мічурін ..став, нарешті, відомий широким народним колам (О. Довженко).

ШАР (суцільна маса однорідної речовини, що покриває щось або простягається між іншими подібними), ПЛАСТ, ВЕРСТВА́, ТОВЩА, СТА́ЛКА (СТА́ЛЬКА) розм., ПЛАТО́К діал.; ПРО́ШАРОК, ПРОЖИ́ЛОК, ПРОЖИ́ЛКА, ПРО́ВЕРСТОК геол., ЛІ́НЗА геол. (між іншими такими ж); НАШАРУВА́ННЯ, НАПЛАСТУВА́ННЯ геол. (осадове утворення); ПРО́РІСТЬ (тонкий прошарок жиру в м'ясі або м'яса в салі); ПЛІ́ВКА, ПОВОЛО́КА (тонкий, на поверхні чогось); ПІ́НКА (на поверхні молока, вершків, сиропу тощо при нагріванні, кип'ятінні). Верхній шар ґрунту вибухами розкидають, знімають, а під ним відкривається пласт морського каменю (О. Гончар); Змерзле болото вкривалося пластами білого снігу, що злегка укладався в грубу верству (Н. Кобринська); По мілководді скрізь розляглося широколисте латаття, вкрило воду листом в три сталки (І. Нечуй-Левицький); Укопану глину беруть платками (Словник Б. Грінченка); Мис був високий, увесь білий, місцями білувато-сірий від вапняку і крейдяних мезозойських прошарків (З. Тулуб); Проверстки карбонатних порід у товщі глин; Лінза бурого вугілля; Діти з цікавістю розглядають нашарування глини й піску, на крутому урвистому березі річки темно-зеленими прожилками виступає глей (І. Цюпа); Це було неясне народження пісні про тяжку, але всеперемагаючу працю цих людей глибоко під землею, під гнітючим склепінням напластувань породи й вугілля (О. Донченко); З'явилися (на столі) рожева, з прорістю почеревина, брунатне кільце свіжої ковбаси (М. Стельмах); Озерце вкрилося тонкою крижаною плівкою (Л. Смілянський); Окрай шляху народів стоїть Та криниця глибока, Не заносить її в непогідь Пилюги поволока (Д. Павличко); — Щось хочете сказати? — Хочу, — відповіла мати, здіймаючи з країв мідного тазу рожеву, тремтливу від кипіння пінку (А. Шиян).