шерхнути

ШЕЛЕСТІ́ТИ (видавати, утворювати, викликати шелест), ШАРУДІ́ТИ, ШУ́РХАТИ, ШУРХОТА́ТИ (ШУРХОТІ́ТИ), ШЕ́МРАТИ (ШЕ́МРІТИ рідше), ШЕ́РХАТИ розм., ШЕРХОТА́ТИ (ШЕРХОТІ́ТИ) розм., ШЕРЕХТІ́ТИ розм., ШАМОТІ́ТИ розм., ШУШУ́КАТИ розм., ШУШУ́КАТИСЯ розм., ШАМКОТІ́ТИ розм., ША́ВКАТИ розм., ШАВКОТІ́ТИ розм., ШУРЧА́ТИ (ШУРША́ТИ) розм., ШИКАТИ розм., ШУРСТІ́ТИ розм., ШАМРАТИ (ША́МРИТИ) діал., ШАМТІ́ТИ діал., ША́МАТИ діал., ШЕЛЕ́ПАТИ діал., ШЕЛЕПОТІ́ТИ діал., ШУСТІ́ТИ діал.; ША́РХАТИ, ША́РКАТИ, ШО́РХАТИ, ШВА́РКАТИ розм., ШВАРКОТІ́ТИ (ШВАРКОТА́ТИ) розм., ШВАРҐОТІ́ТИ (ШВАРҐОТА́ТИ) розм., ХА́КАТИ розм., ЛОПОТА́ТИ (ЛОПОТІ́ТИ) розм. (про більш уривчасті звуки такого роду). — Док.: прошелесті́ти, шеле́снути, шелехнути, прошаруді́ти, шу́рхнути, шурхону́ти, прошурхота́ти (прошурхотіти), проше́мрати, проше́мріти, ше́рхнути, прошерхота́ти (прошерхоті́ти), прошерехті́ти, шере́хнути, прошамотати (прошамотіти), ша́вкнути, прошавкоті́ти, ши́кнути, шеле́пнути, ша́рхнути, ша́ркнути, шо́рхнути, шва́ркнути, шваркону́ти, ха́кнути, пролопота́ти (пролопоті́ти), шебе́рхнути (шеберну́ти) розм. шиши́рхнути розм. Берегами трава шелестить, лист пожовклий роняє береза... (І. Гончаренко); У траві шарудять комахи, цокочуть коники й цвіркуни (Т. Масенко); Під чобітьми на широких.. сходах шурхав вичовганий камінь, кроки звучали глухо й тихо (Л. Первомайський); Легенька хвиля лише набігала на берег,.. ледь-ледь шурхочучи дрібним пісочком (М. Трублаїні); Мабуть, досі зваблива шурхотить змія під скелею, на спечнім сонці (В. Стус); Шемрали хвилі невтомимо кождої ночі й лизали жалібно берег (О. Кобилянська); Раптом звідкись зітхання далеке до Мандрівника донеслось... Чи то шемріють, може, смереки? (Л. Костенко); Натовп увесь аж дух затаїв — чути, як шерхало листя вгорі (А. Головко); Рушив (Журило) через пшеницю, прислухаючись, як шерхотять од його ходи м'які стебла (Є. Гуцало); Шерехтить торішнє листя по алеях парку (Н. Рибак); Забрався (Василько) на піч, вигрівається у теплому просі, яке шамотить і тече, немов жива золотиста комашня (І. Цюпа); Шушукає льон спокійно Обабіч доріг далеких... (Я. Шпорта); За тином чорнів садок, у ньому тихо, по-весняному шушукалося чорне гілля (Григір Тютюнник); Сухе жилаве листя шамкотить під ногами (І. Ле); Далеко внизу шавкає об пісок, налітаючи, море (Ю. Яновський); Чутно, як шавкотять чув'яки по засміченому дріб'язком бетону (І. Ле); Чутно тільки, як карти слались, падаючи на стіл, та шуршали на зеленому сукнові (Панас Мирний); Коса тьохкала, то шикала, то видзвонювала (Є. Гуцало); На схресті вулиць, біля обертових Щитів афішних, свіжими шовками Шурстять стрункі дівчата (І. Вирган); Тихо шамрали розбуджені хвилею верболози (О. Гуреїв); Люди так і ворушаться, зодіж так і шамтить на їх (А. Тесленко); Шелепають шати (С. Руданський); Цвітучі липи та акації під вікном шелепотять та зазирають своїми запахущими гілками до кімнати (І. Франко); Білий пісок розсипався, шустів під ступнями (І. Чендей); Коси шархали тут-там у хлібах (А. Головко); Пилка була як жива. Вона то шаркала, то співала (О. Донченко); Її м'які капці на повстяних підошвах ледве шорхали по ковзькому асфальту долівки (Ю. Смолич); Вчувається йому, як шваркають кулі по піску (Григорій Тютюнник); Бистрі гемблі Шваркочуть під руками (М. Рильський); В житі вже хакала дідова коса (Ю. Мушкетик); Лопоче, Виє, шумить листопад (В. Бичко); Гарячково дочитувала (Марія) книжку, і в тиші лопотіли сторінки (М. Коцюбинський); Він так пройшов низом поза хатами і попід муром, що ніщо й не шеберхнуло (В. Козаченко); На землю злізла ніч... Нігде ані шиширхне (П. Гулак-Артемовський).

ЗАМЕРЗА́ТИ (про воду, річку і т. ін. — покриватися, затягатися льодом), ЗАСТИГА́ТИ, СТИ́ГНУТИ, ЛЕДЕНІ́ТИ, КРИЖАНІ́ТИ, КРИ́ГНУТИ діал.; ПІДМЕРЗА́ТИ, ПРИМЕРЗА́ТИ, ЗАШЕРХА́ТИ, ШЕ́РХНУТИ, ПРИШЕРХА́ТИ, ПРИМОРО́ЖУВАТИСЯ, ПРИХО́ПЛЮВАТИСЯ (трохи, не повністю); СТАВА́ТИ (про річку — повністю покриватися льодом). — Док.: заме́рзнути, заме́рзти, засти́гнути, засти́гти, заледені́ти, зледені́ти, скрижані́ти, скри́гнути, підме́рзнути, приме́рзнути, приме́рзти, заше́рхнути, заше́рхти, прише́рхнути, прише́рхти, приморо́зитися, ста́ти. Тільки взимку, коли на короткий час.. замерзало море, відстоювались ми в Ростові або в Керчі (С. Скляренко); Стигнуть води сизуваті І синіють шиби у вікні (М. Рильський); Тимко схопив кайло і подався униз, де леденів Дон (Григорій Тютюнник); Голова молодиці нерухомо лежала на підігнутім лікті, і тільки сніжинки, набиваючись під повіки, ворушили її довгі вії, на яких крижаніла сльоза (М. Стельмах); Ранки були вже холодні й у річці над берегом вода зашерхала кригою (С. Чорнобривець); Вода шерхла в калюжах по дорозі (В. Кучер); Ще можна ходити по снігу, бо вночі він пришерхає від гостренького морозцю (О. Копиленко); Намочений, він (пісок) приморожувався, твердий, побережанський (І. Ле).

ПЕРЕСИХА́ТИ (про губи, язик, горло тощо — утрачати нормальну вологість), ЗАШЕРХА́ТИ, ШЕ́РХНУТИ, СМА́ГНУТИ, ЗАСМАГА́ТИ, ПРИСМАГА́ТИ, ЗАПІКА́ТИСЯ (про губи — укриватися плівкою). — Док.: пересо́хнути, заше́рхнути (заше́рхти), поше́рхнути, посма́гнути, засма́гнути, присма́гнути, запекти́ся. В Андрія шумить в голові від напруженої роботи, пересихає в горлі (О. Гуреїв); — Се він, добродійко, говорить, аби горло не зашерхало.. Бо він старший од усіх нас, а старі люди говіркі (Ганна Барвінок); Од вітру почали шерхнути губи (П. Автомонов); І хай смагне, облазить тут обличчя, хай смагнуть губи, але тут ти невіддільна від тих, кому трудно (О. Гончар); Очі одразу пригасли, губи зблідли й ніби присмагли (І. Нечуй-Левицький); Ніс загострився, губи запеклися, а очі на змученому виду стали ще більшими (В. Козаченко).

СО́ХНУТИ (СХНУ́ТИ рідше) (про те, що мокре, вологе — ставати сухішим, сухим), ВИСИХА́ТИ, ПРОСИХА́ТИ, ПІДСИХА́ТИ, ПРОТРЯХА́ТИ, ТРЯХНУТИ (частково); ШЕ́РХНУТИ (звичайно на поверхні). — Док.: ви́сохнути, ви́сохти, ви́схнути рідше просо́хнути (просо́хти), підсо́хнути, протря́хнути, підше́рхнути. Дітки.. покажуть, що їх сорочечки сохнуть он отамечки на березі (Марко Вовчок); Біла фарба ще не встигла гаразд висохнути (О. Донченко); На стежках уже підсихав ґрунт (С. Чорнобривець); Перед Великоднем почало протряхати поле і забажало праці і поту (У. Самчук); Од вітру почали шерхнути губи (П. Автомонов).

ШЕ́РХНУТИ (ставати шорстким), ШЕРША́ВІТИ, ШКАРУ́БНУТИ, ДЕБЕЛІ́ТИ розм.; ПРИШЕРХА́ТИ (трохи, з поверхні). Від спеки скручувалось прив'яле листя на деревах, шерхла земля (Л. Дмитерко); Шкарубне сорочка від солі (М. Стельмах); Ще можна ходити по снігу, бо вночі він пришерхає від гостренького морозцю (О. Копиленко).