червоніти

(від хвилювання) червоніти (шаріти) як (мов, наче і т. ін. ) калина (мак, буряк, жар, кармазин, рак); (від збудження, захоплення, сорому) кров (рум’янець, сором і т. ін. ) заливає (залила, залив, залляв і т. ін. ) обличчя (лице і т. ін. ) кому; заливатися (обливатися, заходитися, розм., закраситися і т. ін. ) рум’янцем; заливатися (наливатися) кармазином (фарбою, розм. краскою); краска [сорому] заливає обличчя (лице) чиє, кому, розм., рідко; обличчя (лице) покривається краскою чиє, у кого, розм., рідко; наливатися жаром (вогнем); пашить вогнем [з лиця] хто; пекти раків (раки); (від злості, напруження) наливатися кров’ю.

Думала одну тінь свою побачити, а глянула, то мало не заплакала: все лице, мов на лихо, шаріло, як калина (Васильченко, 1, 1959, с. 220); Маруся, вийшовши із кімнати, засоромилась – …почервоніла, що твій мак (Квітка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 330); Молодиця почервоніла, наче буряк, гнівні іскорки заграли у запалих очах (Панас Мирний, 3, 1954, с. 309); Далі бачу, що вона [пані] вже червоніє, як жар найчервоніший (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 76); Олена …почервоніла, як кармазин (Квітка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 192); – Але ж парубок який! – весело відповів Каленик Романович. – З шибки вирізав круг, як під циркуль! Від такої рекомендації Рубін почервонів як рак і опустив голову (Сенченко, Оповідання, 1959, с. 18); Навіть при місяці помітно було, як кров залила Марині лице (Головко, Літа молодії, 1956, с. 147); Рум’янець розповзається до скронь і підборіддя, заливає повне обличчя (Стельмах, Хліб і сіль, 1959, с. 321); Параскіца зашарілась вся. Сором гарячою хвилею залляв їй лице (Коцюбинський, 1, 1955, с. 271); – Добридень, – несміливо привіталася Василина, ховаючи під звабливі вії великі сірі очі й заливаючись рум’янцем (Куртяк, Бескиди, 1983, с. 106); Читаючи його [лист] я чула, що вся обливаюся рум’янцем, то знов блідну (Франко, 3, 1950, с. 104); – Що ж ти здавала? – Твір… – І писала його, мабуть, азбукою Морзе? – весело зауважив брат. Тоня зайшлася рум’янцем. – Ти вгадав (Гончар, 5, 1979, с. 56); Вона рум’янцем уся закрасилася, як те слово почула (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 204); Чорнявий хлопець, здіймаючи бриля, питає приємним баритоном: – Чи вільно сполохати задуму вашу, панно? – Ярина жахається, блідне, щоб зараз заллятися кармазином (Коцюбинський, 1, 1955, с. 161); Тимко залився фарбою, опустив очі (Тютюнник, Вир, 1964, с. 212); – Я думала, ти хотів мені щось сказати. Так поспішав… з висоти на землю… – І скажу, – наливається фарбою Омелько (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, с. 130); Непокірна краска залила обличчя до самої хмари чорних кучерів (Леся Українка, 3, 1952, с. 682); Краска сорому залила обличчя (Збанацький, 1, 1963, с. 231); При тій думці покрилося моє лице краскою і в нутрі моїм скипіло (Кобилянська, 1, 1962, с. 301); – Так ви ненавидите панів? – Оторопіло помітив [Лісовський], як мінився, наливаючись жаром, тонкий вид молодиці (Стельмах, 1, 1982, с. 32); Поперед усіх Марина! Чорні очі зайнялися, так і горять, так і блищать! З лиця пашить вогнем! (Нечуй-Левицький, 1, 1977, с. 38); Припухлі гарячі губи, дотик яких ще кілька хвилин тому Юрко відчував на своїх щоках, пашіли вогнем, чутливі ніздрі нервово здригались, а в глибоких темних очах – і радість якась, і туга (Цюпа, Через терни до зірок, 1986, с. 13); Він оповідає, а я печу раків від сорому (Збанацький, 1, 1974, с. 379); – Ти бачила, Оленко, як Сава раки пік? На знав, куди очі діти (Копиленко, Сусіди, 1955, с. 65): Лице її мінилося: раз наливалося кров’ю, мов буряк, то знов блідло, мов полотно (Франко, 5, 1951, с. 386). Пор.: соромитися.