починати

Братися (до чого), дебютувати, закладати, започатковувати, запроваджувати, засновувати, заспівувати (в чому), затівати, заходжуватися, заходитися (біля чого), зачинати, збиратися, зорганізовувати, ладнати, ладнувати, організовувати, підступати (до чого), підступатися, породжувати, приступати, прокладати, приступатися, розпочинати, розчинати, спромогатися

Фразеологічні синоніми: брати початок; братися до роботи; братися за роботу; бути засновником (чого); бути першим; бути родоначальником; бути першопрохідником; бути першопроходцем; верстати шлях; відкривати шлях; готувати грунт; давати поштовх; забивати перший кілочок; закладати перший камінь; закладати підвалини; закладати фундамент; зрушувати з мертвої точки; іти попереду; класти початок; питатись броду; показувати шлях; починати від Дцама і Єви; починати з азів; починати з нуля; починати з першого кілочка; починати з чистої сторінки; починати спочатку; пробивати шлях грудьми; прокладати лижню; прокладати першу борозну; прокладати шлях; пробувати щастя; ставати до роботи; ставати до справи; стояти біля витоків; стояти біля колиски; стояти на порозі (чого); танцювати від печі (жарт.); торувати шлях; указувати шлях; ходити біля колиски

Джерело: Словник синонімів української мови Вусика на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

починати — почина́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
починати — Розпочинати, зачинати, класти <�робити> початок, робити перший крок, п. стартувати; (розмову) заводити, (пісню) заспівувати; (працю) ставати до чого; (своєї) співати; (родовід) виводити; (діло) започатковувати; (на сцені) дебютувати... Словник синонімів Караванського
починати — -аю, -аєш, недок., почати, -чну, -чнеш; мин. ч. почав, -чала, -чало; док. 1》 перех. і без додатка, також з інфін. Приступати до якої-небудь дії, братися за якусь справу. || Заводити якусь розмову, розповідь, спів. 2》 неперех., з інфін. Великий тлумачний словник сучасної мови
починати — ПОЧИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОЧА́ТИ, чну́, чне́ш; мин. ч. поча́в, чала́, ло́; док. 1. що і без дод., також з інфін. Приступати до якої-небудь дії, братися за якусь справу. Словник української мови у 20 томах
починати — Умієш починати, умій і кінчати. Доводь до кінця розпочату справу. Приповідки або українсько-народня філософія
починати — (аж) о́чі ро́гом лі́зуть / полі́зли, перев. у кого, кому, чиї. 1. Хтось виявляє здивування, дуже вражений чим-небудь. У дядька Барака очі лізуть рогом.— Молодих коней на м’ясо? Та вони що, почманіли? (Ю. Фразеологічний словник української мови
починати — ЗАСНО́ВУВАТИ (будуючи щось, поселяючись десь, класти початок існуванню чого-небудь), ЗАКЛАДА́ТИ, ФУНДУВА́ТИ, ПОЧИНА́ТИ рідше, ОСНО́ВУВАТИ заст., ОСА́ДЖУВАТИ перев. док., заст. — Док.: заснува́ти, закла́сти, поча́ти, оснува́ти, осади́ти. Словник синонімів української мови
починати — Почина́ти, -на́ю, -на́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
починати — ПОЧИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОЧА́ТИ, чну́, чне́ш; мин. ч. поча́в, чала́, ло́; док. 1. перех. і без додатка, також з інфін. Приступати до якої-небудь дії, братися за якусь справу. Словник української мови в 11 томах
починати — Почина́ти, -на́ю, -єш сов. в. почати, -чну, -не́ш, гл. 1) Начинать, начать. Я не знаю, що мені робити, що мені почати. Тогді козаки як діти не гаразд починали, по дві штуки гармат набірали. Макс. 2) = починатися. КС. 1882. XII. 487. Словник української мови Грінченка