1. Фразеологічний словник української мови

починати

(аж) о́чі ро́гом лі́зуть / полі́зли, перев. у кого, кому, чиї. 1. Хтось виявляє здивування, дуже вражений чим-небудь. У дядька Барака очі лізуть рогом.— Молодих коней на м’ясо? Та вони що, почманіли? (Ю. Збанацький); Очі їй полізли рогом від здивування: “Куди ти, молодице? Що ти надумала?” (О. Гончар); В мене аж очі рогом полізли від несподіванки, аж дух перехопило, коли я вдихнув незрівнянний запах лісових полуниць (Ю. Збанацький). й о́чі ро́гом ста́ли. — У розпал веселощів дістає томик Гегеля.., примощується в кутку, читає. У мене й очі рогом стали (В. Дрозд); // Комусь дуже подобається хто-, що-небудь. Як глянув на неї (дівчину) дід, аж очі йому рогом лізуть — така гарна (О. Стороженко); Тут, братця, такого треба на тую виставку приставити, щоб у всіх очі рогом полізли (Остап Вишня). 2. Хтось надмірно натужується, через силу робить що-небудь; дуже важко комусь. Дерево ломиться, все, що йде-їде дорогою, стає осторонь: то значить Харук з Якіб’юком женуть! Але як!.. Очі рогом у коней лізуть (Г. Хоткевич); Грабарювали, аж очі рогом лізли, возили землю, за три роки й завод виріс (А. Хижняк); — Кермо кріпше! “Кріпше”!? Коли воно (море) вириває, вибиває, висмикує?! Держу, аж очі рогом лізуть! (Остап Вишня). 3. Стає погано, неприємно, моторошно і т. ін. комусь. Вона так наїдалася того незносного чаду, що очі рогом лізли. Але зате, як привчилася трохи, дивувала усіх своїми писанками (Г. Хоткевич); — А сльози так і заливають! Аж очі рогом лізуть!.. Ох, лишенько!.. (Г. Квітка-Основ’яненко). о́чі почина́ють лі́зти ро́гом. — Тільки-но розмова з нею наблизиться до висновків,— і своїм, і стороннім очі починають лізти рогом (Ю. Шовкопляс).

почина́ти / поча́ти зда́лека (здаля́). Не розкривати одразу своїх думок, намірів; говорити натяками. — Да (так), кожного з нас щось жде у житті,— здалека і загадково починає Терентій і цим одразу насторожує допитливі очі Омеляна (М. Стельмах); Михайло Гнатович хотів почати здаля, спочатку вивідати, чи не запропонував хто якогось кращого способу (В. Собко).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. починати — почина́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. починати — Розпочинати, зачинати, класти <�робити> початок, робити перший крок, п. стартувати; (розмову) заводити, (пісню) заспівувати; (працю) ставати до чого; (своєї) співати; (родовід) виводити; (діло) започатковувати; (на сцені) дебютувати... Словник синонімів Караванського
  3. починати — Братися (до чого), дебютувати, закладати, започатковувати, запроваджувати, засновувати, заспівувати (в чому), затівати, заходжуватися, заходитися (біля чого), зачинати, збиратися, зорганізовувати, ладнати, ладнувати, організовувати... Словник синонімів Вусика
  4. починати — -аю, -аєш, недок., почати, -чну, -чнеш; мин. ч. почав, -чала, -чало; док. 1》 перех. і без додатка, також з інфін. Приступати до якої-небудь дії, братися за якусь справу. || Заводити якусь розмову, розповідь, спів. 2》 неперех., з інфін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. починати — ПОЧИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОЧА́ТИ, чну́, чне́ш; мин. ч. поча́в, чала́, ло́; док. 1. що і без дод., також з інфін. Приступати до якої-небудь дії, братися за якусь справу. Словник української мови у 20 томах
  6. починати — Умієш починати, умій і кінчати. Доводь до кінця розпочату справу. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. починати — ЗАСНО́ВУВАТИ (будуючи щось, поселяючись десь, класти початок існуванню чого-небудь), ЗАКЛАДА́ТИ, ФУНДУВА́ТИ, ПОЧИНА́ТИ рідше, ОСНО́ВУВАТИ заст., ОСА́ДЖУВАТИ перев. док., заст. — Док.: заснува́ти, закла́сти, поча́ти, оснува́ти, осади́ти. Словник синонімів української мови
  8. починати — Почина́ти, -на́ю, -на́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. починати — ПОЧИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОЧА́ТИ, чну́, чне́ш; мин. ч. поча́в, чала́, ло́; док. 1. перех. і без додатка, також з інфін. Приступати до якої-небудь дії, братися за якусь справу. Словник української мови в 11 томах
  10. починати — Почина́ти, -на́ю, -єш сов. в. почати, -чну, -не́ш, гл. 1) Начинать, начать. Я не знаю, що мені робити, що мені почати. Тогді козаки як діти не гаразд починали, по дві штуки гармат набірали. Макс. 2) = починатися. КС. 1882. XII. 487. Словник української мови Грінченка