1. Словник синонімів Вусика

спільник

Напарник, єдиноборець, єдиновірець, компанійон, однобаландник, одноборець, одновірець, однодумець, однодумний, однокашник, однокласник, однокурсник, однофамілець, пайовик, підлигач, полигач, поплічник, прибічний, прибічник, причетник, співбесідник, співзасновник, співпрацівник, співпричетник, співробітник, співрозмовник, співучасник, супружник, супрягач, супряжич, супряжник, учасник

Джерело: Словник синонімів української мови Вусика на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. спільник — спі́льник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. спільник — (у діях) співучасник, р. спілець; (ідейний) прибічник, прихильник, однодумець; ФР. помічник; (у війні) союзник, альянт; (ворога) ПОПЛІЧНИК. Словник синонімів Караванського
  3. спільник — [сп’іл'ниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
  4. спільник — -а, ч. 1》 Той, хто бере участь у чому-небудь спільно з кимсь. || Той, хто поділяє чиї-небудь думки, погляди, смаки; прибічник, однодумець. || перен. Те, що сприяє, допомагає кому-, чому-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. спільник — СПІ́ЛЬНИК, а, ч. 1. Той, хто бере участь у чому-небудь спільно з кимсь. – Не знаю, чи однодумці ми з вами, але спільника в мені ви, здається, матимете (Ю. Шовкопляс); В кукурудзі сидів Сабуров з своїми спільниками і стежив за всім (А. Шиян); * Образно. Словник української мови у 20 томах
  6. спільник — СОРА́ТНИК (людина, ідейно зв'язана з іншими людьми у спільній справі, боротьбі), ТОВА́РИШ, БРАТ, ПОБРАТИ́М, ПОМІЧНИ́К, СПОДВИ́ЖНИК книжн., СПОБО́РНИК книжн. Бойові соратники; (Руфін:) Я думав, .. Словник синонімів української мови
  7. спільник — Спі́льник, -ка, -кові, -ку! -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. спільник — СПІ́ЛЬНИК, а, ч. 1. Той, хто бере участь у чому-небудь спільно з кимсь. — Не знаю, чи однодумці ми з вами, але спільника в мені ви, здається, матимете (Шовк. Словник української мови в 11 томах
  9. спільник — Спільник, -ка м. 1) Членъ товарищества, общества, артели, компаньонъ. Левч. 59. 2) Соучастникъ, сообщникъ, сотоварищъ. Страх 2 напав на синів Заведеєвих, що були спільниками Симонові. Єв. Л. V. 10. 3) Берущій землю съ половины. Спільники садили капусту з половини. Екатер. у. Словник української мови Грінченка