бароко

Напрямок в європ. культурі XVII — 1 полов. XVIII ст., започаткований в Італії у 2-й полов. XVI ст.; розвивався в опозиції до ідейних та мистецьких основ Ренесансу, в атмосфері релігійних, теологічних і філософських суперечок; осн. риси: відхід від сприйняття гармонії світу і життя, зацікавлення людиною як особистістю, котра відчуває метафізичний страх, скерованою до Бога й вічності; до розвитку б. спричинились також світські інституції (магнатські й королівські двори); б. має відмінний характер у різних національних культурах. У літературі для б. характерні прагнення захопити читача незвичайним стилем розповіді (вишукані метафори, різкі контрасти); бурхливий розвиток лірики (Дж. Маріно, Л. де Ґонґора), драми (предтеча — В. Шекспір, Лопе де Веґа, П. Кальдерон де ла Барка). У музиці панує техніка бассо контінуо; нові форми (опера, ораторія, кантата, кончерто ґроссо, сольний концерт); розквіт самобутньої інструментальної музики (фуґа, сюїта, соната); гол. представники: К. Монтеверді, Г. Пурцель, А. і Д. Скарлатті, А. Кореллі, А. Вівальді, Й.С. Бах, Ґ.Ф. Гендель. Гол. риси мистецтва б.: монументалізм, динамізм, мальовничість, багатство декорацій, світлотінь, розвиток архітектури (Дж.Л. Берніні, Ф. Борроміні, Ж. Ардуїн-Мансар), живопису (Караваджо, П.П. Рубенс, Рембрандт). В Україні б. особливо яскраво виявилося в архітектурі (спорудження храмів), у творчості зодчих Й. Шеделя, С. Ковніра, Б. Растреллі, Б. Меретина, художників Й. Кондзелевича, І. Рутковича, скульптора Пінзеля; представники б. в укр. музиці: М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель; в літературі, агіографії та історіографії: І. Величковський, Д. Тупталенко, Г. Граб'янка, С. Величко.