полковник
полко́вник
-а, ч.
1》 Військове звання старшого офіцерського складу.
2》 Офіцерське звання або чин в армії, на ранг нижчий від генерал-майора чи бригадного генерала.
|| Особа, яка має це звання.
3》 Командир полку.
4》 На Україні в 17-18 ст. очолював адміністративно-територіальну і військову одиницю – полк.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- полковник — полко́вник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- полковник — ПОЛКО́ВНИК, а, ч. 1. Офіцерське звання або чин в армії на ранг нижчий від генерал-майора. [Горлов:] Почав воювати [Огнєв] полковником. За три місяці генерал-майора одержав, а зараз командуючий армією (О. Корнійчук); // Особа, яка носить це звання. Словник української мови у 20 томах
- полковник — Або полковник, або покойник. Або виграти, або програти. Приповідки або українсько-народня філософія
- полковник — Полко́вник, -ка, -кові, -нику! -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- полковник — ПОЛКО́ВНИК, а, ч. 1. Офіцерське звання або чин в армії на ранг нижчий від генерал-майора. [Горлов:] Почав воювати [Огнєв] полковником. За три місяці генерал-майора одержав, а зараз командуючий армією (Корн., II, 1955, 13); // Особа, яка носить це звання. Словник української мови в 11 томах
- полковник — Полковник, -ка м. Полковникъ, начальникъ полка въ одномъ или обоихъ значеніяхъ. Кому, красо, достанешся, чи сотнику, чи полковнику? Чуб. V. 495. ум. полковничок. Грин. III. 666. Словник української мови Грінченка