почин

Значення в інших словниках

1. почин — почи́н іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
2. почин — ПОЧИН – ПОЧИНАННЯ – ЗАЧИН Почин, -у. 1. Починання, ініціатива: за почином, з почином. 2. Перші моменти вияву якоїсь дії; початок: брати почин, давати почин, зробити почин, для почину. Починання, р. мн. -ань. Літературне слововживання
3. почин — Починання, ініціятива, перше слово; пор. ПОЧАТОК. Словник синонімів Караванського
4. почин — див. початок Словник синонімів Вусика
5. почин — ПОЧИ́Н, у, ч. 1. Починання, ініціатива. За його почином і головно на його акціях повстала велика дестилярня біля Дрогобича (І. Франко); Рудокопи організовували ударні бригади, а юнацтво, захоплене почином старших, виявляло .. Словник української мови у 20 томах
6. почин — ПОЧА́ТОК (перший момент, перша фаза вияву якоїсь дії, явища, процесу тощо), ПОЧИ́Н, ЗА́В'ЯЗОК, ЗА́ЧИН розм., КО́РІНЬ розм., ПОРІ́Г розм., ДЕБЮ́Т книжн., УВЕРТЮ́РА книжн., ПОЧИ́НОК діал. Словник синонімів української мови
7. почин — Почи́н, -ну; -чи́ни, -нів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. почин — ПОЧИ́Н, у, ч. 1. Починання, ініціатива. «Комуністичні суботники» саме тому мають величезне історичне значення, що вони показують нам свідомий і добровільний почин робітників у розвитку продуктивності праці, у переході до нової трудової дисципліни... Словник української мови в 11 томах
9. почин — Почин, -ну м. Начало. З почину були самовидцями. Єв. Л. І. 2. Як небо блакитне — нема йому краю, так душі почину і краю немає. Шевч. 122. Дайте нам на почин. Грин. III. 455. Словник української мови Грінченка