слово

сло́во

-а, с.

1》 Мовна одиниця, що являє собою звукове вираження поняття про предмет або явище об'єктивного світу.

|| Заклинання, що, за марновірним уявленням, має магічну силу.

|| В обчислювальній техніці – послідовність символів ("літер") для позначення виду даних, повідомлення і т. ін.

Вказівне слово грам. — вказівний займенник або прислівник, який накреслює в головному реченні значення, що конкретизується підрядним реченням.

Гостре слово — сповнений дотепу, влучний, дошкульний вислів або одне слово.

Зарезервоване слово — у мовах програмування – ключове слово, що не може використовуватися як ідентифікатор.

Ключове слово — у мовах програмування – а) слово, яке в певних контекстах описує мовну конструкцію; б) слово або словосполучення природної мови, яке вибирається з тексту документа та використовується для його індексування.

Машинне слово — у системах обробки інформації – послідовність символів, яка займає одну комірку пам'яті машини; може бути командою, числом, літеро-числовою послідовністю.

Модальне слово грам. — слово, що виражає відношення змісту мовлення до дійсності.

Слово в слово — абсолютно точно, відповідно до якогось тексту, розмови тощо; дослівно.

Слово за словом — повільно, поступово.

Солоне слово — грубий, непристойний вислів.

Сполучне слово грам. — повнозначна частина мови (перев. займенник або займенниковий прислівник), що виступає в ролі підрядного сполучника.

2》 тільки одн. Мова, мовлення. Друковане слово.

3》 Висловлювання, фраза.

|| розм. Відповідь, розповідь.

|| у формі оруд. в. мн. словами кого, чиїми. Уживається у знач. як говорив (писав, учив і т. ін.) хто-небудь.

Закидати слово кому, за кого, про кого — звертатися до когось із клопотанням про кого-небудь.

За словами кого, чиїми у знач. вставн. сл. — як було сказано ким-небудь.

На словах — а) усно; б) тільки у розмові, а не в дійсності.

Одним словом у знач. вставн. сл. — уживається як узагальнення сказаного перед цим; коротко кажучи.

У в двох (кількох) словах — дуже коротко, стисло.

Узяти свої слова назад — відмовитися від сказаного раніше.

4》 Обіцянка виконати що-небудь.

|| Згода на шлюб. Дотримати [свого] слова.

5》 тільки одн. Прилюдний виступ, промова де-небудь. Брати слово. Позбавляти слова.

Вітальне слово — промова, якою вітають кого-небудь.

Вступне слово — промова, яку виголошують на початку зборів, конференцій і т. ін.

Напутнє слово — поради, побажання, що висловлюються кому-небудь у дорогу; напуття.

Останнє слово — а) (чиє, кого) категоричне, остаточне рішення про кого-, що-небудь; б) (чого) досягнення науки, техніки і т. ін.; в) виступ підсудного перед винесенням вироку.

Утрачати право слова — бути позбавленим можливості висловитися.

6》 тільки одн. Жанр літературного твору у формі ораторської розповіді.

7》 тільки мн. Літературний текст до вокального твору. Класти на музику слова.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. слово — дотримувати чи дотримуватися слова? Часом ці дієслова, яких ужито в переносному значенні, плутають. А розрізнити їх неважко. Дотримувати (синонім додержувати) – точно, без відхилень виконувати, здійснювати що-небудь обіцяне, згадане, потрібне і т. ін. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. слово — сло́во іменник середнього роду * Але: два, три, чотири сло́ва Орфографічний словник української мови
  3. слово — В лексичній стилістиці основний засіб вираження стилістичних значень і створення стилістичних ефектів залежно від семантики, додаткових значень, сфери і умов вживання. Словник стилістичних термінів
  4. слово — (спеціяльне) термін; (крилате) вислів, вираз, п! АФОРИЗМ; (чиєсь) висловлювання, думка, рішення; (наше) мова; ФР. відповідь; (тверде) обіцянка; (на вічу) виступ, промова; (напутнє) НАПУЧЕННЯ; (вуличне) ІД. вульгаризм; ЛІНҐ. Словник синонімів Караванського
  5. слово — див. клятва Словник синонімів Вусика
  6. слово — [слово] -ва, м. (ў) -в'і, мн. слова, с'л'іў два слова Орфоепічний словник української мови
  7. Слово — Пошук Істини, досвід і життєві досягнення, усе, що веде нас до ліпшого життя. Словник вільномулярських назв, термінів і знаків
  8. слово — СЛО́ВО, а, с. 1. Мовна одиниця, що являє собою звукове вираження поняття про предмет або явище об'єктивного світу. Він бачив, як з літер складалися слова, і дивувався дуже (Панас Мирний); Майор говорив не голосно, а майже шелестів, як те листя. Словник української мови у 20 томах
  9. слово — слово : ◊ губи́ти слова́ від хвилювання, надміру емоцій говорити уривчасто; не знаходити потрібних слів для розмови (ср, ст): Макольондра, що зустрів мене у Вайса, аж губив слова (Нижанківський) ◊ слово гонору слово честі (ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  10. слово — Ангельські слова, а чортівська душа. Про облесного, але зрадливого чоловіка. Ані слова не писне. Мовчить. Беру вас за слово. Ваше слово є запорукою. Волівби був тим словом дихати. Шкода було до нього говорити, він доброї ради не приняв. Приповідки або українсько-народня філософія
  11. слово — Ряд морфем, об'єднаних згідно з граматичними правилами певної мови і співвідносних з певним елементом позамовної реальності (поняттям, ознакою, відношенням). Універсальний словник-енциклопедія
  12. слово — (а́ні) ні сло́ва. Нічого не розказувати нікому, не промовляти нічого. Потім зібгав мокру хусточку і загорнув її в газету. — Навіщо? Пошепки спитала Наталка. — А щоб дехто не бачив,— моргнув він і насварив пальцем.— Дивись мені, ані слова (С. Фразеологічний словник української мови
  13. слово — СЛОВО — структурно-семантична одиниця мовної свідомості, що характеризує фрагменти людського досвіду, результати засвоєння навколишньої дійсності й має провідну опорну функцію в утворенні речення. Як одиниця мови... Філософський енциклопедичний словник
  14. слово — МО́ВА (здатність людини говорити, висловлювати свої думки; система звукових і словесно-граматичних засобів, які закріплюють наслідки роботи мислення і є знаряддям спілкування людей; манера говорити), ЯЗИ́К заст., РІЧ розм., СЛО́ВО розм., ГЛАГО́Л ц.-с. Словник синонімів української мови
  15. слово — Сло́во, -ва, -ву, в -ві; слова́, слів. Дво́є слів або два сло́ва чи дві сло́ві Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  16. слово — СЛО́ВО, а, с. 1. Мовна одиниця, що являє собою звукове вираження поняття про предмет або явище об’єктивного світу. Він бачив, як з літер складалися слова, і дивувався дуже (Мирний, II, 1954, 130); Майор говорив не голосно, а майже шелестів, як те листя. Словник української мови в 11 томах