слово

СЛОВО — структурно-семантична одиниця мовної свідомості, що характеризує фрагменти людського досвіду, результати засвоєння навколишньої дійсності й має провідну опорну функцію в утворенні речення. Як одиниця мови, С. виступає єдністю значущого знака (фонетичний склад) та позначуваного (значення, денотат, смисл), але в кожному окремому випадку ця єдність не є жорстко закріпленою. У процесі розвитку мови С. здатне змінювати своє основне значення, надавати інших відтінків смислу, а те, що означувалось цим С., може позначатись іншим. Тому поряд із фонетичним складом С. (зовнішня форма) виділяють його внутрішню форму, що, на відміну від позначуваного, виступає як схема функціювання С. у системі мовної свідомості і "дає напрям думки" (Потебня). С., що має точне, фіксоване значення, визначається як термін. Як феномен культури С. виконує репрезентативну, онтологічну, ейдетико-логічну (художню) та інші функції у моделюванні смислових відношень.

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. Слово — Пошук Істини, досвід і життєві досягнення, усе, що веде нас до ліпшого життя. Словник вільномулярських назв, термінів і знаків
  2. слово — СЛО́ВО, а, с. 1. Мовна одиниця, що являє собою звукове вираження поняття про предмет або явище об'єктивного світу. Він бачив, як з літер складалися слова, і дивувався дуже (Панас Мирний); Майор говорив не голосно, а майже шелестів, як те листя. Словник української мови у 20 томах
  3. слово — слово : ◊ губи́ти слова́ від хвилювання, надміру емоцій говорити уривчасто; не знаходити потрібних слів для розмови (ср, ст): Макольондра, що зустрів мене у Вайса, аж губив слова (Нижанківський) ◊ слово гонору слово честі (ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  4. слово — дотримувати чи дотримуватися слова? Часом ці дієслова, яких ужито в переносному значенні, плутають. А розрізнити їх неважко. Дотримувати (синонім додержувати) – точно, без відхилень виконувати, здійснювати що-небудь обіцяне, згадане, потрібне і т. ін. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  5. слово — Сло́во, -ва, -ву, в -ві; слова́, слів. Дво́є слів або два сло́ва чи дві сло́ві Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. слово — Ангельські слова, а чортівська душа. Про облесного, але зрадливого чоловіка. Ані слова не писне. Мовчить. Беру вас за слово. Ваше слово є запорукою. Волівби був тим словом дихати. Шкода було до нього говорити, він доброї ради не приняв. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. слово — МО́ВА (здатність людини говорити, висловлювати свої думки; система звукових і словесно-граматичних засобів, які закріплюють наслідки роботи мислення і є знаряддям спілкування людей; манера говорити), ЯЗИ́К заст., РІЧ розм., СЛО́ВО розм., ГЛАГО́Л ц.-с. Словник синонімів української мови
  8. слово — (а́ні) ні сло́ва. Нічого не розказувати нікому, не промовляти нічого. Потім зібгав мокру хусточку і загорнув її в газету. — Навіщо? Пошепки спитала Наталка. — А щоб дехто не бачив,— моргнув він і насварив пальцем.— Дивись мені, ані слова (С. Фразеологічний словник української мови
  9. слово — (спеціяльне) термін; (крилате) вислів, вираз, п! АФОРИЗМ; (чиєсь) висловлювання, думка, рішення; (наше) мова; ФР. відповідь; (тверде) обіцянка; (на вічу) виступ, промова; (напутнє) НАПУЧЕННЯ; (вуличне) ІД. вульгаризм; ЛІНҐ. Словник синонімів Караванського
  10. слово — Ряд морфем, об'єднаних згідно з граматичними правилами певної мови і співвідносних з певним елементом позамовної реальності (поняттям, ознакою, відношенням). Універсальний словник-енциклопедія
  11. слово — сло́во іменник середнього роду * Але: два, три, чотири сло́ва Орфографічний словник української мови
  12. слово — [слово] -ва, м. (ў) -в'і, мн. слова, с'л'іў два слова Орфоепічний словник української мови
  13. слово — див. клятва Словник синонімів Вусика
  14. слово — -а, с. 1》 Мовна одиниця, що являє собою звукове вираження поняття про предмет або явище об'єктивного світу. || Заклинання, що, за марновірним уявленням, має магічну силу. Великий тлумачний словник сучасної мови
  15. слово — СЛО́ВО, а, с. 1. Мовна одиниця, що являє собою звукове вираження поняття про предмет або явище об’єктивного світу. Він бачив, як з літер складалися слова, і дивувався дуже (Мирний, II, 1954, 130); Майор говорив не голосно, а майже шелестів, як те листя. Словник української мови в 11 томах
  16. слово — В лексичній стилістиці основний засіб вираження стилістичних значень і створення стилістичних ефектів залежно від семантики, додаткових значень, сфери і умов вживання. Словник стилістичних термінів