слово

СЛО́ВО, а, с.

1. Мовна одиниця, що являє собою звукове вираження поняття про предмет або явище об'єктивного світу.

Він бачив, як з літер складалися слова, і дивувався дуже (Панас Мирний);

Майор говорив не голосно, а майже шелестів, як те листя. Проте всі чули кожне його слово (О. Гончар);

Коли надійшла його черга відповідати.., він зблід і довго не міг сказати першого слова (Григорій Тютюнник);

Слово – важлива одиниця мовної комунікації. Воно є засобом як найточнішого логічного викладу думки, так і її естетичного оформлення (з наук. літ.);

* Образно. Він [ліс] співа то грізно, то шовково, Як морська безсмертна глибина, – Не одно ж там розцвілося слово, Запалала пісня не одна (М. Рильський);

* У порівн. Мене ще й досі владно кличе моїх степів свята трава, така і рідна і пахуча, немов коханої слова (В. Сосюра);

// Заклинання, що, за марновірним уявленням, має магічну силу.

[Бабуся:] Та вони [ворожбити] вже слово такеє знають. Туману пустили і здиміли (Леся Українка).

2. тільки одн. Мова, мовлення.

Возвеличу Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово (Т. Шевченко);

Читаю Шекспіра. Що за сила слова, Що за глибина думки! (Панас Мирний);

Всі акини давно вважали, що голос і слово людське незрівнянно виразніші за музичний інструмент (Т. Масенко);

Головним інструментом у хірурга є скальпель, у муляра – кельма, у художника – пензель, у викладача головною зброєю є слово (з газ.);

Людське слово;

Культура слова.

3. Висловлювання, фраза.

Що б не сказав він, його слово закон (Панас Мирний);

– Не вихоплюйся, синку, з нерозумним словом, бо назад ніяково вертатися (М. Коцюбинський);

Він був фанатик-церковник, він з жахом слухав на сході слова про закриття церкви (О. Донченко);

Мудре слово;

Перекидатися словами;

У кількох словах;

// розм. Відповідь, розповідь.

Хлопчик дивиться на неї .. – Се ваші книжки? – вона пита в його. Нема одказу. – Чи ви любите книжки читати? – Знов нема слова (Марко Вовчок);

– Розкажіть, як ви жили? Чи були ви щасливі? – Капітан деякий час садить мовчки, обличчя його хмарніє. Як він жив? Чи був він щасливий? Не так просто, видно, на це відповісти. Чекаючи його слова, старшокласники уважно дивляться на нього (О. Гончар);

// оруд. в. мн. слова́ми, кого, чиїми. Уживається у знач. “як говорив (писав, учив і т. ін.) хто-небудь”.

Що ж до моєї фотографії і біографії, то я якось раз одписував уже одному галичанину словами Лермонтова: “Поэт! что в имени твоем?!” (Панас Мирний);

– Ой, нащо він [півкарбованець] мені, Васильку! – А може, й знадобиться вам у хазяйстві, – відповів [онук] словами батька, ще не розуміючи, що вже ніякого хазяйства не має їхня родина (М. Стельмах).

4. Обіцянка і зобов'язання.

– З буланим, мабуть, нічого не станеться. Я запевняю. – Ні?! Слово? – Слово! (М. Коцюбинський);

– Чи слова свого давнього не забули? – допитуються і Сердюк, і Сердючиха (М. Стельмах);

Він таки дотримав свого слова (О. Гуреїв);

// Згода на шлюб.

– Дільце в нас є невеличке. Ви, дядьку, хочте сердіться, хочте ні – а Орисі я нікому не віддам. І якщо ваше слово, то й женився б (Григорій Тютюнник).

5. тільки мн., зневажл. Пусті балачки, розмови.

6. тільки одн. Прилюдний виступ, промова де-небудь.

7. тільки одн. Літературний текст у формі ораторської проповіді чи послання; розповідь, оповідання взагалі.

Слово о полку Ігоревім.

8. тільки мн. Літературний текст до вокального твору.

Без слів була та пісня, та люба, привітна така (Панас Мирний);

Відомі такі поєднання: слова народні, музика композитора такого-то, слова поета такого-то, музика народна (М. Рильський);

Слова А. Малишка, музика П. Майбороди.

(1) Баритоно́ване сло́во:

а) у грецькій граматиці – слово, останній склад якого має важкий (тупий) наголос (гравіс);

б) у праслов'янській (і в давньоруській) акцентології – наголос у словах з баритонованою акцентною парадигмою;

в) слова з нерухомим наголосом на основ; Вибача́й (дару́й, пробача́й) / ви́бач (подару́й, проба́ч) на [цьо́му (цім)] сло́ві <�Вибача́йте (дару́йте, пробача́йте) / ви́бачте (подару́йте, проба́чте) на [цьо́му (цім)] сло́ві> див. вибача́ти;

Вимальо́вувати (змальо́вувати) / ви́малювати (змалюва́ти) слова́ми див. вимальо́вувати;

Відступа́тися / відступи́тися від свого́ сло́ва див. відступа́тися;

Ві́рте / пові́рте [моє́му] сло́ву див. ві́рити;

(2) Віта́льне сло́во – промова, якою вітають кого-небудь.

Валерій Іванович голосно поздоровляє переможців праці, і капітан із шефів звертається до них з вітальним словом: закликає бути трудолюбами і щоб були мужні та чесні... (О. Гончар);

(3) Вступне́ сло́во:

а) невелика промова, якою головуючий відкриває збори, конференцію, симпозіум і т. ін.

Коротке вступне слово, і тоді починається наш виступ (Б. Антоненко-Давидович);

Вступним словом збори відкриває поет П. Г. Тичина (з газ.);

б) передмова до якого-небудь друкованого видання.

За свідченням автора вступного слова до першої публікації спогадів О. Кучерука, виготовивши кілька примірників машинопису, Антоненко-Давидович роздав їх на зберігання найдовіренішим знайомим (з мемуарної літ.);

Дар мо́ви (сло́ва) див. дар;

(4) Друко́ване сло́во – те, що надруковане, опубліковане.

Друкованим словом ще не вичерпуються всі ділянки застосування української літературної мови: до писемної літературної мови слід ще долучити живу усну літературну мову (з наук. літ.);

Записа́тися на сло́во див. запи́суватися;

Захлина́тися слова́ми (від слів) див. захлина́тися;

Зга́дувати / згада́ти ли́хом (лихи́м сло́вом) див. зга́дувати;

Зга́дувати / згада́ти недо́брою па́м'яттю (недо́брим сло́вом) див. зга́дувати;

Зга́дувати / згада́ти (рідше спогада́ти) до́брим сло́вом див. зга́дувати;

Здобува́тися / здобу́тися на сло́во (на го́лос, на ві́дповідь і т. ін.) див. здобува́тися;

Зра́джувати / зра́дити своє́ сло́во (рідко своє́му сло́ву) див. зра́джувати;

Зрони́ти сло́во див. зрони́ти;

(5) І́ншими слова́ми – інакше кажучи;

(6) Кра́сне сло́во <�Кра́сні слова́> – влучний, виразний вислів.

Хто б то мав таке слово пишне да красне, щоб так, як на картині, змалював той монастир Печерський? (П. Куліш);

Красні слова самі лилися з уст (В. Минко);

Ма́йстер сло́ва див. ма́йстер;

Ма́ти сло́во див. ма́ти²;

Надава́ти / нада́ти сло́во див. надава́ти²;

Не зрони́ти ні (ані́,

й) сло́ва (слове́чка, зву́ку) див. зрони́ти;

Не промовля́ти / не промо́вити [і] сло́ва (слове́чка, слівця́) див. промовля́ти;

Обду́мувати (проду́мувати) / обду́мати (проду́мати) ко́жне сло́во (зміст ко́жного сло́ва) див. обду́мувати;

Оберта́ти сло́во (річ і т. ін.) див. оберта́ти;

Оберта́тися / оберну́тися зі слова́ми (зі сло́вом, з розмо́вою і т. ін.) див. оберта́тися;

Оброни́ти сло́во (фра́зу) див. обро́нювати;

Па́ру слів (фраз) написа́ти (сказа́ти і т. ін.) див. написа́ти;

[Перехо́дити / перейти́] від слів до ді́ла (від сло́ва до ді́ла) див. перехо́дити;

Порозуміва́тися / порозумі́тися без слів (мо́вчки) див. порозуміва́тися;

Поті́к слів (че́мностей і т. ін.) див. поті́к;

Прибира́ти / прибра́ти слова́ (порівня́ння і т. ін.) див. прибира́ти;

Приє́днуватися до слів див. приє́днуватися;

Присі́куватися до ко́жного сло́ва див. присі́куватися;

Пристава́ти / приста́ти до ду́мки (на ду́мку, рідше на сло́во і т. ін.) див. пристава́ти;

Проси́ти сло́ва див. проси́ти;

Прости́ (прості́ть) / проща́йте на [цьо́му (цім)] сло́ві див. проща́ти;

(7) Рі́дне сло́во – те саме, що Рі́дна мо́ва (див. мо́ва).

Взагалі, коли зможете, пишіть до мене, бо я все ж на чужині і потребую рідного слова (М. Коцюбинський);

(8) Різке́ сло́во – що-небудь сказане категорично або грубо.

Святослав зненацька міг сказати різке слово, вихопитись із власною думкою поперед старших, зробити щось всупереч, на своє (С. Скляренко);

(9) Різкува́те сло́во – що-небудь сказане дещо категорично або грубувато.

– Я добре знаю твій характер, Маріє Іванівно, – відповів Ляшенко, – тому й дозволяю собі сказати ці, може, трохи різкуваті слова (В. Собко);

Розко́вувати / розкува́ти сло́во (мо́ву) див. розко́вувати;

Розставля́ти / розста́вити слова́ див. розставля́ти;

(10) Си́льні слова́ – різкі, дошкульні слова.

Батька не на жарт стривожила ця мова дочки, бо він знав, що в неї не було звички розкидатися сильними словами (А. Головко);

Ски́нутися по сло́ву див. скида́тися;

Скупува́тий на слова́ (на сло́во, на мо́ву, у мо́ві) див. скупува́тий;

(11) Слова́ проща́ння – слова, які вимовляються перед розлукою, розставанням.

Біля вагонів заметушилися. Останні стискання рук, останні слова прощання (І. Кириленко);

(12) Сло́вом і ді́лом, зі сл. допомагати, сприяти і т. ін. – подавати конкретну допомогу.

Вернувшись “на тихі води”, сподіваюсь застати молодий гурт в розцвіті сили й енергії, тоді й сама з охотою поможу їм і словом і ділом (Леся Українка);

Натан вельми ввічливо спитав у нього [Мітрідана], хто він такий і з якою метою сюди прибув, обіцяючи допомогти йому, якщо зможе, словом і ділом (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);

Директор заводу завжди сприяв своїм землякам словом і ділом (із журн.);

(13) Сло́во (слова́) приві́ту – словесний вияв доброзичливого ставлення, дружніх почуттів.

Його ніхто не втішав; тепле слово привіту не виривалося з уст його товариства (Панас Мирний);

Ви чуєте, товариші живі, Як гомонить весна по всьому світу? У Києві, у Харкові, в Москві Прийміть слова великого привіту! (М. Рильський);

Вони, понахилявшись, стали розглядати Віталіїв передавач, .. кустарну штуку в грубій коробці, що, однак, давала змогу господареві посилати слова привіту та музику в степ отій, недосяжній для інших дівчині Тоні (О. Гончар);

Спевни́ти [своє́] сло́во див. спевни́ти;

Спо́внювати (сповня́ти) / спо́вни́ти [своє́] сло́во див. спо́внювати²;

(14) Тро́нне сло́во – промова, яку виголошує монарх в урочистих випадках.

– Я, – мимрить Бен, – стою здаля Від їхніх [джентльменів] дивних справ, Та тронне слово короля, Здається, янкі склав (М. Бажан);

У (в) широ́кому розумі́нні [цього́] сло́ва див. розумі́ння;

У кра́щому розумі́нні [цього́] сло́ва див. розумі́ння;

У прямо́му (звича́йному, буква́льному і т. ін.) розумі́нні [цього́ сло́ва] <�У прямо́му се́нсі> див. розумі́ння;

(15) Худо́жнє сло́во:

а) мова художнього твору.

Гнучка ритміка і досконала музикальність вірша, могутність і краса художнього слова взагалі, – все це не може не цінитися сучасним читачем (з публіц. літ.);

б) твори художньої літератури.

Художнє слово українського народу привертає до себе увагу на всіх континентах земної кулі (з газ.);

Худо́жник сло́ва див. худо́жник;

(16) Цифрове́ сло́во, спец. – слово, яке складається з цифр і яке може містити знаки пробілу й спеціальні знаки.○ До сло́ва ка́жучи див. каза́ти.△ Абсолюти́вне вжива́ння слів див. ужива́ння;

(17) Вказівне́ сло́во, лінгв. – вказівний займенник або прислівник, який накреслює в головному реченні значення, що конкретизується підрядним реченням.

Вказівні слова завжди знаходяться в головному реченні і тут ніби намічають те значення, яке виражене підрядним реченням (з наук. літ.);

(18) Вставне́ сло́во, лінгв. – відокремлене і незалежне, граматично не пов'язане з речення слово, що виражає ставлення мовця до висловлюваної ним думки.

Основна маса вставних слів формується з уламків вставних речень, але можуть вони формуватися і з прислівників (з наук. літ.);

Зна́чення сло́ва див. зна́чення;

(19) Ключові́ слова́; Крила́тий ви́слів <�Крила́ті сло́ва> див. ви́слів;

(20) Крила́ті слова́ <�Крила́та фра́за> – влучне словосполучення, влучний вислів літературного походження, що стисло й образно передає думку й стало загальновживаним.

Крилаті слова – “Людина вище ситості!” – чомусь найчастіше звучать на бенкетах (А. Крижанівський);

Крилата фраза “Порятунок потопаючих справа рук самих потопаючих” – актуальна і в сучасних життєвих реаліях (з газ.);

(21) Мода́льне сло́во, лінгв. – слово, що виражає відношення змісту мовлення до дійсності.

У складі речення модальні слова виступають у функції вставних слів, супровідних членів речення (з наук. літ.);

(22) Озна́чуване сло́во, лінгв. – слово, яке пояснюється означенням.

Своєрідна в Головка і будова фрази. У нього багато інверсій, присудок часто стоїть на першому місці, означення, епітети стоять після означуваного слова (з навч. літ.);

Перено́сне зна́чення сло́ва див. зна́чення;

Пі́сня без слів див. пі́сня;

Поря́док слів див. поря́док;

Поя́снювальне (поя́снююче) сло́во див. поя́снювальний;

(23) Поя́снюючі слова́ – те саме, що Поя́снювальне (поя́снююче) сло́во (див. поя́снювальний).

Однорідні члени речення, як і кожен член речення взагалі, можуть мати при собі залежні пояснюючі слова (з наук. літ.);

(24) Присудко́ве сло́во – невідмінюване слово із значенням стану, що виступає як головний член у безособовому реченні.

На означення раптової, несподіваної чи дуже швидкої дії Котляревський широко вживає незмінні присудкові слова, що наближаються своїм значенням до дієслівних форм минулого часу однократного доконаного виду (з наук. літ.);

Пряме́ зна́чення сло́ва див. зна́чення;

Прями́й поря́док слів див. поря́док;

(25) Реєстро́ве сло́во – заголовне слово кожної статті в словнику, яке виділяється окремим шрифтом.

Кожне реєстрове слово ілюстроване прикладами-реченнями (з наук. літ.);

(26) Складноскоро́чене сло́во, лінгв. – слово, яке утворюється з частин двох або кількох слів; абревіатура.

Окрему групу серед складних слів становлять так звані абревіатури, або складноскорочені слова (з наук. літ.);

(27) Службо́ві слова́, лінгв. – слова що виражають різні відношення між самостійними словами в словосполученні і в реченні, між словосполученнями або частинами складного речення, виражають різні відношення до дійсності чи надають самостійним словам різних відтінків значень.

Термін “службові слова”, або “службові частини мови”, характерний для вітчизняної граматичної традиції (з наук. літ.);

(28) Сполу́чне сло́во, лінгв. – повнозначна частина мови (перев. займенник або займенниковий прислівник), що виступає в ролі підрядного сполучника.

На відміну від сполучників сполучні слова не тільки виражають відношення підрядного речення до головного чи підрядної частини простого речення до його основної частина, але в той же час є членами підрядного речення (з наук. літ.).

◇ (29) [А́ні] ні сло́ва – нічого не розказувати нікому, не промовляти нічого.

Потім зібгав мокру хусточку і загорнув її в газету. – Навіщо? Пошепки спитала Наталка. – А щоб дехто не бачив, – моргнув він і насварив пальцем. – Дивись мені, ані слова (С. Журахович);

Хотілося їй [мачусі] криків болю, лайки, оправдання своїх знущань, а дівка, мов на злість, – ні слова ніколи (Г. Хоткевич);

Ні сло́ва, ні півсло́ва.

Уже Хома раз виніс, удруге, а Павло сидить курить і ні слова, ні півслова (Григорій Тютюнник);

Ні слівця́, ні півслівця́.

Живе собі жінка тихо, нікому ні слівця, ні півслівця (Григорій Тютюнник);

А́ні слове́чка.

Ну, добре. Ти знаєш, Сузя, мені не вільно про се говорити. Я тобі скажу, а ти – гляди мені – ша! ані словечка нікому (М. Коцюбинський);

(30) Без за́йвих слів (розмо́в) – не вдаючись у пояснення, не витрачаючи на них часу; негайно.

[Дон Жуан:] Душа свої потреби має й звички, так само, як і тіло. Я хотів би, щоб ви без зайвих слів се зрозуміли (Леся Українка);

Цар слова її обмислив, в думці все як слід обчислив І синів без зайвих слів Враз покликати звелів (Л. Первомайський);

Од фундаментів до дахів добротно все. Без зайвих слів по всьому видно (І. Гончаренко);

Розмовляв [Корнієнко] з кимось по телефону: – Ріж кабанів, курей, усе, що маєш, а бійців нагодуй і на дорогу забезпеч. Да... Не качай гарячки. Що там у хуторі? Ти що, бабів чи мене слухаєш?.. Ну, отож. Давай без зайвих розмов... (Григорій Тютюнник);

(31) Без слів (сло́ва) – мовчки, нічого не кажучи.

Оля все зрозуміла без слів і ясним своїм розуміючим поглядом провела подругу (О. Копиленко);

(32) Без сло́ва – мовчки, нічого не говорячи.

– Він [тато], не кваплячись, пестить Клавину голівку. Опісля бере дочку за руку й без слова веде в хату (М. Понеділок);

Би́стрий на сло́во див. би́стрий;

Би́ти сло́вом (слова́ми) див. би́ти;

Блуди́ти слова́ми див. блуди́ти¹;

Бра́ти / взя́ти [свої́] слова́ наза́д див. бра́ти;

Бра́ти (забира́ти, рідко відбира́ти) / взя́ти (забра́ти, рідко відібра́ти) сло́во див. бра́ти;

Вести́ мо́ву (річ, сло́во) див. вести́;

Ви́сі́ти (трима́тися) на че́сному сло́ві див. ви́сі́ти;

(33) [Від сло́ва] до сло́ва:

а) все підряд, нічого не пропускаючи, від початку до кінця.

Він вислухав цікаву ту промову й затямив собі до слова, бо був дуже пам'ятливий (Л. Мартович);

Ніколи люди не чекали так газет, як тепер, вичитували від слова до слова (Григорій Тютюнник);

б) точно, дослівно, без змін.

Ломицькому здалось, що він десь чув цю фразу, таку саму од слова до слова. Він почав пригадувати і нагадав: цю фразу говорила недавно Маруся (І. Нечуй-Левицький);

(34) В одно́ сло́во, зі сл. сказа́ти, скри́кнути і под. – одночасно, разом.

– Запорожці зозвали [скликали] раду, да й бух Іванця кошовим. – Іванця! – аж скрикнули всі в одно слово (П. Куліш);

Вста́вити (вки́нути) / вставля́ти (вкида́ти) сло́во (ре́пліку, слівце́ і т. ін.) див. вставля́ти¹;

(35) Ву́личне сло́во (слівце́) – грубе слово або вислів, що перебуває поза нормами літературної мови; вульгаризм.

– Що це – “шамовка?” – спитала Наталка. – Все, що жуємо. – Вуличне слівце, – поморщився Дробот (С. Журахович);

Новоявлений лексикограф надихнувся: вирішив зібрати тисячу й одне вуличне слово (з газ.);

Вхопи́тися за сло́во (за слова́) див. ухо́плюватися;

Говори́ти (розповіда́ти) про́сти́ми слова́ми див. говори́ти;

(36) Го́стре сло́во (слівце́, слове́чко) – те, що висловлене ким-небудь дошкульно, образливо.

Він любить сказати гостре слово (В. Гжицький);

Запальна Варя Кочубей насурмилась, ладна вже була кольнути Сою якимсь гострим слівцем (Д. Ткач);

Дідок повертається на другий бік, а баба не вгаває: – Що – гостре словечко коле сердечко? (В. Большак);

Го́стрий на язи́к (на сло́во, на слова́, на мо́ву і т. ін.) див. го́стрий;

Гра слова́ми (слів) див. гра;

Гріх [сло́во (сло́ва)] сказа́ти див. гріх;

Дава́ти / да́ти сло́во див. дава́ти;

Дава́ти / да́ти сло́во че́сті див. дава́ти;

(37) Для (за́для, ра́ди і т. ін.) кра́сного сло́ва (слівця́) – щоб справити враження, ви́кликати певний ефект.

Не ради красного слова вона тепер приводила в примір братової синів (Панас Мирний);

Для (за́для) кра́сного слівця́.

Тим часом автор цієї розповіді був між життям і смертю. Сказано це не для красного слівця (П. Загребельний);

Тільки деяких не пустим. Обіцяльника отого, Що .. клянеться без кінця Задля красного слівця! (С. Олійник);

Доклада́ти / докла́сти свої́х слів див. доклада́ти;

Докона́ти своє́ сло́во див. доко́нувати;

До сло́ва мо́вити див. мо́вити;

До сло́ва прийшло́ся див. прихо́дитися;

(38) Живе́ сло́во:

а) усне повідомлення безпосередньо кому-небудь.

Люба мамочко! .. Ліля і Оксана розкажуть тобі про все живими словами, то що ж описувати? (Леся Українка);

б) висловлювання, яке виражає правдиві, цікаві, нові думки.

Нічого, жодного живого слова, крім пліток, які йшли від окупантів, у село не доходило (В. Козаченко);

Їм [хлопцям] здавалося, що джура перекаже гетьманові всі їх розмови, але живе гаряче слово переконало й заспокоїло (З. Тулуб);

Закида́ти сло́вом див. закида́ти²;

Замо́вити (заки́нути) [до́бре (прихи́льне)] сло́во (слівце́, слове́чко) див. замовля́ти;

(39) За слова́ми кого, чиїми, у знач. вставн. сл. – як було сказано ким-небудь.

На плечах у нього міцно сидить рухлива лобата голова, яка, за словами Сагайди, готувалася людині-велетневі, а опинилася помилково у Маковейчика (О. Гончар);

За його словами, мені на роду написано втопитись. Проте щоразу я впевнявся, що мене зарано примушували виконувати це віщування. Щоразу я оживав (Ю. Яновський);

За сло́вом (pідше за слова́ми, по сло́во) до кише́ні (у кише́ню, рідше у па́зуху) не лі́зти (не ла́зити) / не полі́зти див. лі́зти;

Зво́дити / звести́ доку́пи слова́ див. зво́дити;

Здава́тися / зда́тися на сло́во див. здава́тися¹;

(40) З дво́х слів, рідко – відразу.

Що я їй скажу? Та вона ж висміє мене з двох слів, я ж іде чую! (Г. Хоткевич);

Тимко з двох слів лізе в бійку і б'є чим попало (Григорій Тютюнник);

Зимува́ти на ко́жному (ко́жнім) сло́ві див. зимува́ти;

Зобов'я́зуватися / зобов'яза́тися сло́вом див. зобов'я́зуватися;

(41) Золоті́ слова́ – уживається для підкреслення слушності, вчасності, доречності висловленого.

Трощинський ловив кожне слово полковника, і коли той замовк, посміхаючись сказав: – Я схиляюсь перед золотими словами правди ясного пана. Але ж і я знаю, що саме тепер петиція була б недоречним жестом панів полковників (М. Лазорський);

Золоте́ сло́во.

Золоте тоді промовив слово Святослав крізь сльози жалібні: – Ой, мої сини, мої братове, Всеволодове і Ігорю буйні! Половецьку землю ви зарано турбувать мечами почали (Н. Забіла);

(42) З пе́ршого сло́ва – відразу, без довгих пояснень.

Люди ж усякі є в Ковалівці. Один тебе й з першого слова розуміє, і мовчки йде до роботи, іншому треба все розтовкмачити (В. Кучер);

З півсло́ва (з пе́ршого сло́ва) розумі́ти / зрозумі́ти див. розумі́ти;

(43) З ци́ми (ти́ми) слова́ми; При тім (цім, сім) сло́ві; При цих (тих) слова́х – кажучи щось.

З цими словами о. Василь кидав скісний погляд на Раїсу і позіхав (М. Коцюбинський);

– Лучче [краще] поллю сухий тин: може, виросте, – сказала Соломія і з тими словами вхопила відро, котре стояло коло криниці, і вилила воду на тин, просто до Романа (І. Нечуй-Левицький);

– І бог, видно, той панський, а не наш. – Сумний, мовчазний похнюпився Грицько при тім слові (Панас Мирний);

– Ох, крутиголова, натанцюється хтось від неї... – І при цих словах вона мимоволі швидко і неспокійно глянула на свого Віталика, що, зіщулившись, сидів поруч з Тонею (О. Гончар);

(44) З чужи́х слів – за чиїмись, а не своїми власними даними, спостереженнями; І (ані́) сло́ва (сло́вом) не пи́снути див. пи́снути;

[І] слів нема́ (не вистача́є) див. нема́;

[І] сло́ва не почу́єш (не почу́єте, не чу́ють і т. ін.) див. почува́ти;

[І] сло́вом не обзива́тися (не озива́тися) / не обізва́тися (не озва́тися) див. обзива́тися;

І сло́вом не переки́нутися див. перекида́тися²;

І сло́вом не прохопи́тися див. прохо́плюватися;

Й не сказа́ти [слова́ми] див. сказа́ти;

Й (ні) сло́ва не сказа́ти див. сказа́ти;

(45) Й сказа́ти не могти́ слова́ми (д) див. сказа́ти;

(46) Й сказа́ти не мо́жна слова́ми (д) див. сказа́ти;

Ки́дати (випуска́ти) / ки́нути (ви́пустити) слова́ на ві́тер див. ки́дати;

Ки́дати / ки́нути клич (га́сло, сло́во і т. ін.) див. ки́дати;

Ки́дати / ки́нути слова́ [че́рез плече́] див. ки́дати;

Ки́датися слова́ми (сло́вом, фра́зами і т. ін.) див. ки́датися;

(47) Кількома́ (небагатьма́) слова́ми – дуже коротко, стисло.

Я кількома словами розповів, як добирався сюди (Л. Смілянський);

(48) Ко́ване сло́во, книжн. – штучно створене слово; неологізм.

Збірник моїх віршів цілком заборонений і знаєте за що? За те, що в моїх віршах є ковані слова (В. Самійленко);

Ковта́ти слова́ див. ковта́ти;

Креса́ти слова́ми див. креса́ти;

(49) Криве́ сло́во – висловлена в грубій формі образа.

[Маруся:] Ні одного кривого слова я від нього не чула; за що ж би я мала на нього злобу? (М. Старицький);

(50) Кру́гле сло́во <�Кру́глий зворо́т> – влучне слово, зворот.

Валентин Модестович .. полюбляє круглі звороти та вишукані іноземні слова (Ю. Шовкопляс);

Крути́ти слова́ми див. крути́ти;

Лама́ти (пору́шувати) / злама́ти (полама́ти, пору́шити) [своє́] сло́во див. лама́ти;

(51) Ласка́ве (те́пле) сло́во – доброзичливе, прихильне висловлювання з пестливими словами або приємна розмова.

– Уже років з п'ять він [кінь] йому служить і пильно, і вірно, не знаючи за оту працю розкоші, і хоч чував було слово ласкаве та тепле, а тепле слово – більше за ласощі варте (М. Старицький);

Легки́й на сло́во див. легки́й;

Ліни́вий на сло́во (на слова́) див. ліни́вий;

Лови́ти / пійма́ти (впійма́ти, злови́ти і т. ін.) на сло́ві див. лови́ти;

Лови́ти слова́ [із ро́та] див. лови́ти;

Лови́ти (хапа́ти) ко́жне сло́во див. лови́ти;

Марнува́ти мо́ву (слова́) див. марнува́ти;

Масти́ти слова́ми див. масти́ти;

(52) Метке́ сло́во – дошкульна мова.

Чи від того, що вона нахилилася, чи може й від того, що метке Грицькове слово влучило .. її у серце.., лице Христине .. покрилося червоним заревом [рум'янцем]... (Панас Мирний);

Метки́й на сло́во (до сло́ва) див. метки́й;

(53) Міцне́ньке сло́во – те саме, що Міцне́ сло́во (див. сло́во).

Йому хотілося сказати міцненьке слово, але втримався, бо не хотів розладнувати відносини з обласним начальством водного господарства (М. Чабанівський);

(54) Міцне́ сло́во – груба лайка.

– Тільки, будь ласка, якнайменше міцних слів. Пам'ятай, що ти дипломат (О. Довженко);

За коротку мить дід устиг спом'янути міцним словом усю нечисту силу (О. Донченко);

Набі́р слів див. набі́р;

(55) Надгро́бне (проща́льне) сло́во – промова, яку виголошують під час прощання з покійником.

Як все уже було готово, Тогді якийсь їх филозоп [філософ] Хотів сказать надгробне слово, Та збився і почухав лоб (І. Котляревський);

Маковея підняв на ноги трикратний салют, яким полк проводжав у братську могилу Ясногорську та її товаришів. Вже було сказано прощальне слово, вже люди розбігалися по своїх місцях, виконуючи команди, збираючись знову в дорогу (О. Гончар);

На па́ру слів див. па́ра¹;

На півсло́ві (рідко на сло́ві) див. півсло́во;

(56) Напу́тнє сло́во – поради, побажання, що висловлюються кому-небудь у дорогу; напуття.

Бійці ним дорожили, і Леночка, певно, здогадувалась, яке важливе для них її напутнє слово (Ю. Яновський);

Коли серед шуму, дзвону зброї і кінського тупоту були віддані останні розпорядження, Боженко, як і завжди, закінчив свою промову напутнім словом (О. Довженко);

На [своє́му] сло́ві стоя́ти і т. ін. / ста́ти і т. ін. див. стоя́ти;

(57) На слова́х:

а) усно.

Прибіг гінець [гонець] з письмом к Латину .. і на словах додав: – Царю Латине неправдивий! Ти слово царськеє зламав (І. Котляревський);

Не буду тепера [тепер] писати “достотної рецензії”, бо думаю, що краще вимовлю свою думку на словах, ніж на письмі! (Леся Українка);

б) тільки в розмові, а не на ділі.

Який мудрий знайшовся! На словах, як на цимбалах, а на ділі, як на балалайці... (І. Муратов);

– Де маніяк, нездара і недоук, знай, на словах неправді крутять в'язи, Та дай-но їм убрати царську тогу, Як “правді” їхній сам тиран позаздрить (С. Караванський);

Я хоча й простий роботяга, але людям служу не на словах, а на ділі (з газ.);

(58) На сло́во, перев. зі сл. вірити – без будь-яких підтверджень фактами, діями, на основі лише чийогось запевнення, обіцяння.

[Диякон:] Усі ми здавна знаємо Пріціллу і можемо їй вірити на слово (Леся Українка);

На виплат відпускали тим, хто мав постійну платню і мав з чого сплачувати борги, а на слово не вірили (В. Гжицький);

(59) Наступа́ти (насіда́ти і т. ін.) сло́вом на кого – у розмові домагатися чого-небудь від когось.

Він наступав тепер на Сидорчука кожним своїм словом, сухим і гострим, як ніж (Ю. Бедзик);

(60) На цьо́му (цім, сім, тім, оста́нньому і т. ін.) сло́ві; На сі слова́ – коли про це йшла мова; у той час, коли говориться.

На самому цьому слові одчинилися двері і почтальйон [поштар] подав мені третій лист ваш (Т. Шевченко);

На останньому слові [станового] в хату ввійшли: козачий голова з писарем та панський старшина з старостою (Панас Мирний);

(61) На че́сне сло́во – на основі тільки чийогось запевнення, обіцяння; повіривши.

З рекомендаціями, як воно й годиться, В курник вмостилася Лисиця. Прийняв її на чесне слово в штати осел вухатий (В. Іванович);

(62) На че́сному сло́ві, зі сл. трима́тися, жарт. – ледве.

Ґудзик у нього на куртці тримається на чесному слові (з усн. мови);

Не ва́ртий (не варт) до́брого (пу́тнього) сло́ва див. ва́ртий;

Не ви́давиш сло́ва див. вида́влювати;

Не ви́тягнеш (не ви́рвеш [обце́ньками]) сло́ва див. витяга́ти;

Не [вмі́ти (могти́)] зв'яза́ти двох слів (два сло́ва) [доку́пи] див. зв'я́зувати;

Не вмі́ти (не могти́) сло́ва (двох слів) ви́мовити (сказа́ти) див. умі́ти;

Не доби́тися сло́ва див. добива́тися;

Нема́ коли́ й сло́ва ви́мовити див. нема́;

Нема́ (нема́є) слів, щоб... див. нема́;

(63) Не мо́жна сло́вом розказа́ти, а́ні перо́м описа́ти (д) див. спи́сувати;

Не обмо́витися і (ні, жо́дним і т. ін.) сло́вом (рідше слове́чком) див. обмовля́тися;

Не помина́ти ли́хом (рідше лихи́м сло́вом) див. помина́ти¹;

[Ні] перо́м [не] списа́ти (описа́ти) [ні сло́вом не сказа́ти] <�Ні перо́м списа́ть, ні змалюва́ть> див. спи́сувати;

(64) Нове́ сло́во чого, у чому – передове, прогресивне в чому-небудь (перев. в науці і техніці).

Це відкриття було новим словом у науці (з газ.);

Обзива́тися (озива́тися) / обізва́тися (озва́тися) сло́вом див. обзива́тися;

Обклада́ти слова́ми (ла́йкою і т. ін.) див. обклада́ти;

Обмі́нюватися / обміня́тися думка́ми (сло́вом, слова́ми і т. ін.) див. обмі́нюватися;

Обмовля́тися / обмо́витися двома́-трьома́ слова́ми <�Обмо́витися хоч сло́вом> див. обмовля́тися;

Обмовля́тися / обмо́витися сло́вом (слова́ми) див. обмовля́тися;

(65) Одни́м сло́вом; одно́ (одне́) сло́во – уживається для узагальнення раніше сказаного; коротко кажучи.

Де не взявся вітер, б'є снігом під ноги – одно слово, пішла заметільниця (Г. Хоткевич);

Велика масштабна роль завжди приємна для актора. В ній багато відтінків, нюансів, одне слово – є що грати (із журн.);

(66) Оста́ннє сло́во:

а) (перев. чиє.) категоричне, остаточне рішення про кого-, що-небудь.

– Це моє останнє слово. Я не то що за вас не хочу видавати своєї дочки, я її ні за кого не видам, – сказала Каралаєва (І. Нечуй-Левицький);

З контори люди виходять на вулицю .. Пан так і не сказав їм останнього слова. Норовито крутнувся на місці – і в двері (М. Стельмах);

б) (чого, у чому) прогресивне, нове в чому-небудь (перев. в науці, техніці).

Це був великий лікарський кабінет, обладнаний за останнім словом лікарської техніки (Ю. Смолич);

(67) Оста́нніми (уся́кими) слова́ми, зі сл. лаяти, обзивати і т. ін. – образливо, грубо.

Жінки розлютились і осміліли. Вони хапалися руками за гвинтівку, галасували, лаяли унтера останніми словами, обзивали звіром, собакою, падлюкою... (В. Козаченко);

Олександр лютує в душі, обзиває брата усякими словами (М. Стельмах);

Па́ру слів (фраз) див. па́ра¹;

(68) Пере́днє сло́во – передмова.

Сподіваюся читати Вашу автобіографію, котра, як я довідався з “Зорі”, враз з переднім словом п. Драгоманова має бути додана до збірника (М. Коцюбинський);

Перекида́тися / переки́нутися слова́ми (сло́вом, слівце́м, кількома́ слова́ми) див. перекида́тися²;

(69) Переки́нутися кількома́ слова́ми (д) див. перекида́тися²;

(70) Пе́рше сло́во:

а) (чиє, за ким) початок, почин у якійсь справі, діяльності і т. ін.

[Марія:] Ми в цій справі будемо не самі: МТС допоможе. І машинами, і людьми. Але перше слово повинно бути наше (О. Левада);

б) найголовніше, найсуттєвіше в чому-небудь.

Допомогти батькові в цій справі було для дітей першим словом (з газ.);

Пле́тиво слів див. пле́тиво;

Поверта́ти / поверну́ти сло́во [наза́д] див. поверта́ти¹;

Пові́рити на сло́во див. пові́рити¹;

(71) Пога́не сло́во – лайливий, образливий вираз.

– А .. казали, що в мене батька не було... байстрюк? – кажуть.. – Не думай про це, то погане слово! (Панас Мирний);

Доки Шура перебувала на вогневій, жодне погане слово не зривалося ні в кого з уст (О. Гончар);

Подава́ти / пода́ти сло́во див. подава́ти¹;

Позбавля́ти / позба́вити сло́ва див. позбавля́ти;

Положи́ти на папі́р (папе́рі) [слова́ і т. ін.] див. положи́ти;

Помили́тися (змили́ти) на сло́ві (у сло́ві) див. помиля́тися;

Помина́ти / пом'яну́ти до́брим (незли́м, ти́хим і т. ін.) сло́вом див. помина́ти¹;

Поперхну́тися сло́вом див. поперхну́тися;

Попроси́ти сло́ва див. попроси́ти;

Попроха́ти сло́ва див. попроха́ти;

(72) По сло́ву кого, чиєму, заст. – за чиїмсь наказом.

Чигають [розбійники] на чумацьке добро, вичікують слушного часу, коли б в одну мить, по слову ватажка, кинутись на табір (М. Коцюбинський);

Прийти́ до сло́ва див. прихо́дити;

(73) При сло́ві – при нагоді; як буде про це йти мова.

Мати поплакала, пожурилася нещасливою синовою долею і пообіцяла при слові батькові сказати (Панас Мирний);

Проба́чте / пробача́йте на [цьо́му (цім)] сло́ві <�Проба́чте / пробача́йте за гру́бий ви́слів> див. пробача́ти¹;

(74) Пусті́ (ма́рні) слова́ (фра́зи) – непотрібні, беззмістовні, не варті уваги висловлювання; беззмістовне розумування.

Пусті слова про “право бідних”... Держава дбає не про нас. Нас мали за рабів негідних... Доволі кривди і образ! (М. Вороний);

Без марних слів і компліментів ніжних його [В. Маяковського] поети вчителем зовуть (М. Рильський);

Ма́рне сло́во.

Коли я називаю його своїм братом, то се не жарт і не марне слово (Леся Українка);

Рва́ти слова́ див. рва́ти;

(75) Розгу́блені слова́ (д) див. розгу́блювати;

Розгу́блювати / розгуби́ти слова́ див. розгу́блювати;

Розка́зувати / розказа́ти свої́ми слова́ми див. розка́зувати;

(76) Розкида́ти слова́ми (д) див. розкида́тися¹; Розкида́тися слова́ми див. розкида́тися¹;

Розще́дритися на сло́во (слова́) див. розще́дрюватися;

(77) Свої́ми слова́ми – не дотримуючись буквально слів, висловів прочитаного, почутого.

[Орлюк:] Я не хочу, щоб ти була на суді .. Я все розкажу тобі своїми словами (О. Довженко);

Си́пати слова́ми [як (мов, ні́би і т. ін.) горо́хом] див. си́пати;

(78) Сказа́ти не могти́ слова́ми (д) див. сказа́ти;

(79) Сказа́ти не мо́жна слова́ми (д) див. сказа́ти;

Сказа́ти нове́ сло́во див. сказа́ти;

Сказа́ти своє́ [сло́во] див. сказа́ти;

Сказа́ти [хоч] сло́во див. сказа́ти;

Скупи́й на слова́ (на мо́ву) див. скупи́й;

(80) Скупи́й на сло́ві (д) див. скупи́й;

(81) Слова́ застряю́ть (застига́ють) / застря́ли (застря́гли, засти́гли) в го́рлі (у гру́дях) кого, кому і без дод. – хто-небудь втрачає здатність говорити через сильне хвилювання, напруження, переживання і т. ін.

Голос у нього переривався, глухо хрипів, слова застрявали в просохлому горлі (Д. Ткач);

Здавалось, всяке прощальне слово так і застрягло йому в горлі (О. Кобилянська);

Слова застряли десь у грудях, і Густав не міг нічого сказати (А. Хижняк);

Жменяк спалахнув гнівом, схопився на ноги і взяв Петричка за петельки так міцно, що всі слова застигли Петричкові в горлі (М. Томчаній);

Поранено командира взводу, – додав він [політрук] по хвилі притишеним голосом. – Командира? – слово застряло в горлі Білогруда (Ю. Бедзик);

Сло́ва [лихо́го] не сказа́ти див. сказа́ти;

Слова́ми масти́ти див. масти́ти;

[Сло́ва] не [смі́ти] пи́снути див. пи́снути;

Слова́ чиї та Бо́гу у ву́ха див. ву́хо;

(82) Сло́во в сло́во:

а) без будь-яких змін; точно, дослівно.

Франко .. намагався передавати пушкінські рядки з максимальною близькістю до першотвору, майже слово в слово (М. Рильський);

Пана дома не застали.., за нього говорив його заступник – молодий, на диво тоненький і хирлявий панок хлюстоватого вигляду. Усе то було сказано, звичайно, по-російськи, “по-панськи”. Панок інакше говорити не може .. Але мову його передали висланці народові слово в слово (У. Самчук);

б) не пропускаючи нічого, від початку до кінця.

Прошу Вас, повторіть, будьте ласкаві, все, що вони вам казали, тільки, дуже вас прошу, слово в слово, не змінюйте нічого і не додавайте нічого! (з газ.);

(83) Сло́во за сло́вом; сло́во по сло́ву – поступово, повільно розмовляючи, розговорившись або розпитуючи.

Слово за словом, і навіть за придане домовились (М. Стельмах);

Слово по слову він так захопився спогадами, що ладен був на цю тему говорити до самого вечора (С. Добровольський);

Сло́во за сло́во.

Слово за слово і добалакались до того, як вони були становими в одному стані (із журн.);

(84) Сло́во зго́ди – обіцянка виконати що-небудь.

[Андромаха (увіходить):] Хвала богам! Пішли таки лідійці! Пішли на бій. Цар Ономай сказав: “Я маю слово згоди від Кассандри” (Леся Українка);

(85) Сло́во не розхо́диться з ді́лом <�Слова́ розхо́дяться з ді́лом> у кого, чиє – хто-небудь завжди виконує обіцяне або діями підтверджує сказане.

Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться (прислів'я);

У Бізона слово ніколи не розходилося з ділом і переінакшувати планів він не любив (О. Слісаренко);

Хоробрий начальник донців .. Його слова не розходилися з ділом (С. Добровольський);

Дзвони й заходь. Приходь обов'язково. Ти тут надовго? До кінця екзаменів? Чудово .. Давай лапу. Побігла. Райки слова з ділом не розходяться – вона справді побігла (Ю. Мушкетик);

Сло́во пи́снути див. пи́снути;

(86) Сло́во че́сті (заст. го́нору):

а) уживається для запевнення істинності, правдивості сказаного, обіцяного.

– Дядю Миколо, а ви знаєте, Славко – поет. Він вірші пише. Слово честі! (В. Козаченко);

– Стій! Може бути... – сказав Щорс. – Слово честі – це Боженко (О. Довженко);

Слово гонору, я за все життя не зустрічав більш красивої, ніжної, милої дівчини, як ти, моя південна трояндо! (В. Малик);

б) словесне запевнення в правдивості чого-небудь.

Упевняв мене [адвокат] словом честі, що ще нині відошле контрат [контракт] до суду (Л. Мартович);

Наливайко кинув курити люльку, до сотника ближче підступив: Рукодайний слуга? То ж, певне, слово гонору давав свому пану на вірне слугування? (Іван Ле);

(87) Соло́дке сло́во – надмірно ласкаве, улесливе висловлювання.

Гандзю моя, Гандзю мила, Чим ти мене напоїла? Чи любистком, чи чарами, Чи солодкими словами? (з народної пісні);

Прилащиться підлиза хоч до кого: Солодкії слова Приманюють великого й малого, – То вже така дурниця світова (Л. Глібов);

Тими ніжними, солодкими словами Зоня могла все зробити з Юзею, що хтіла (Леся Українка);

(88) Соло́не сло́во – грубий, непристойний вислів.

Ми встигли пригадати кілька пліток з фабричного життя й анекдотів, кілька солоних слів проковтнути і розсмішити дівчат-монтажниць (Ю. Яновський);

Спом'яне́ш (спом'яне́те, діал. спімне́ш, спімне́те) моє́ сло́во див. спомина́ти;

Спра́вджується / спра́вдилося сло́во див. спра́вджуватися;

Стріля́ти слова́ми (відмо́вами) див. стріля́ти;

(89) Тверде́ сло́во – слово, обіцянка, шо не розходиться з ділом.

Закарпатські шахтарі дали тверде слово всі завдання виконувати достроково (з газ.);

Тверди́й на сло́во див. тверди́й;

Тра́тити (витрача́ти) ду́рно (даре́мно, ма́рно) слова́ див. тра́тити;

Трима́ти (держа́ти) / стри́мати (зде́ржати) сло́во <�Дотри́мувати (доде́ржувати) / дотри́мати (доде́ржати) [свого́] сло́ва> <�Дотри́муватися (держа́тися, доде́ржуватися) / дотри́матися (доде́ржатися) [свого́] сло́ва> див. трима́ти;

Тягти́ (тягну́ти, витяга́ти, витя́гувати, висми́кувати) слова́ [з ро́та] див. тягти́;

(90) У (в) ко́го є сло́во? – хто хоче висловитися?

Нарешті Петро Карпович утихомирив людей [на сходці]. – .. У кого є слово або пропозиція? (Є. Кравченко);

Узя́ти сло́во див. узя́ти;

Упійма́ти на сло́ві див. упійма́ти;

У по́вному (по́внім) зна́ченні (розумі́нні) [цього́] сло́ва ([цих] слів) див. зна́чення;

Утрача́ти (втрача́ти) / утра́тити (втра́тити) пра́во сло́ва див. утрача́ти;

Ухопи́тися за сло́во (слова́) див. ухо́плюватися;

(91) Уче́не сло́во – книжний вислів, книжна мова.

Не било б вічі, що це автор розказує, та ще й ученими словами (Панас Мирний);

Рекомендацію докинув агроном Що між вузластими проводив нас кущами І лекцію читав нам, неофітам трьом, Ледь кокетуючи ученими словами (М. Рильський);

Учепи́тися за сло́во (слова́) див. учепи́тися;

Хазя́їн свого́ сло́ва див. хазя́їн;

(92) Хоч би [тобі́] сло́во:

а) тихо.

І зорі зникли. Хоч би слово, Хоч би де голос обізвавсь (Т. Шевченко);

б) не говорить хтось.

– А моя цілі вечори мовчить, хоч би тобі слово, чекає що я скажу (М. Стельмах);

Ціди́ти слова́ (сло́во за сло́вом, сло́во по сло́ву) див. ціди́ти;

(93) Че́сне сло́во – уживається для запевнення в істинності, правдивості сказаного.

Ні, чесне слово, не жартую... Так, як Дорця вміла укласти букет... ніхто інший у Львові не потрапив... (Ірина Вільде);

Чіпля́тися до слів (сло́ва) див. чіпля́тися;

(94) Чо́рне сло́во – лайливий вираз.

– Чорти б тебе взяли! – вилаявся він чорним словом (з усн. мови);

Шука́ти сло́ва (слів) див. шука́ти.