рахуба
Раху́ба, перен. Розрахунки, плани. [Чоловік]рад би розумом збагнути будучність, щоб заздалегідь усяке лихо від себе відвернути; а ту дивись, якась марниця, що і подумати сьмішно, попсує єму всі єго рахуби та поведе єго житє такою дорогою, що він і сам не надивує ся, як таке з ним могло стати ся (І. Матієв, Б., 1895, 15, 1);
● Прийти (входити) в рахубу — взятися до уваги, відіграти певне значення. Розуміє ся, коли б наша знана уступчивість прийшла тут в рахубу, то хісна вийшло б мало (Б., 1895, 120, 2); У Львові шукаєш зі сьвічкою рускої написи між польскими, у Чернівцях між німецкими. Правда, є й малі виїмки, які однак не входять ніяк в рахубу (Б., 1907, 74, 3)
// пол. rachuba — рахунок, лічба, wchodzić w rachubę — братися (входити) до уваги;
● Тратити рахубу днів (часу) - втрачати лік часу. І справді, під час ферий трачу я звичайно рахубу днів (І. Матієв, Б., 1895, 17, 1)
// пол. stracić rachubę czasu — втратити лік часу
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.