рахуба
Рахуба, -би
ж.
1) Счетъ, отчеть, разсчетъ. Як ударив в губу, то й розбив всю рахубу. Ном. № 5813. Скільки всіх зорь, цьому ще ніхто рахуби не склав. Ком. І. 49. Рахуби не дам. а) не могу счесть, б) ничего не могу подѣлать. Ном. № 6666.
2) Разсчетъ, соображеніе. Не прийдеться рахуба до чуба. Ном.
3) Возня, хлопоты. Буде ще з ним рахуба. Оце рахуба!
Словник української мови Грінченка