кувати
Кувати, кую́, -є́ш
гл.
1) Конать. Князь Борис все плуги кував та людям давав. Ном. № 661.
2) Подковывать (лошадь). Коваль коня кує, а жаба й собі ногу дає. Ном. № 2548.
3) Заковывать (въ цѣпи).
4) Чеканить. Достав мальовану тацю, сріблом ковану. K. ЧР. 42.
5) Наковывать (мельничный жерновъ). Мнж. 481.
6) Куковать (о кукушкѣ). Не сивая зозуленька в темнім лісі кувала. Макс.
7) — речі недобрії. Злословить. А тим часом вороженьки чинять свою волю: кують речі недобрії. Шевч.
8) — лихо. Причинять зло, вредъ. От яке лихо сі шинкарі кують. Г. Барв. 291.
Словник української мови Грінченка