мораліте
мораліте́
• мораліте
(франц. moralité)
- жанр драматургії середньовіччя та епохи Відродження в Зх. Європі 14 — 16 ст.; моралізаторська, повчально-алегор. драма етичного змісту переважно віршованої форми. Виникла у Франції, поширилася в Англії та ін. країнах. Для М. характерні сатир. викриття сусп. вад, уславлення доброчесності й стриманості ("Мораліте про розумного і нерозумного", 1439; "Базельський собор", 1450, Ж. Шателена; "Мораліте про сліпого й паралітика", 1496, А. де ла Віня; "Чотири стихії", 1517, Растелла). В основі мораліте — притчі про неправедне життя. Проповідь христ. моралі зближує М. з містеріями та міраклями, але, на відміну від них, М. будується не за релігійними сюжетами. Осн. персонажі твору, що діють нарівні із звичайними особами, — Церква, Скупість, Єресь, Гордість та ін., які є силами Добра або Зла і змагаються між собою за душу людини. У М. створені численні типи образів-масок, які, переходячи з п'єси в п'єсу, справили вплив на становлення широко відомих нині персонажів світової драматургії (Фальстаф Шекспіра і Гарпагон Мольєра та ін.). Узагальнюючі імена дійових осіб використовуються і в творах укр. авторів (напр., Калитка, Пузир у І. Карпенка-Карого).
В. О. Єршов.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)