бандит
БАНДИ́Т, а, ч.
Озброєний грабіжник, розбійник.
Напружено вслухалася [Федора Михайлівна] в голоси, вони вже чулися в сінях. Може, бандити? (П. Панч);
Бандити приступили до розбитих вікон і прислухалися (О. Бердник);
// зневажл. Той, хто належить до банди, ворожого війська; шпигун, диверсант і т. ін.
Смерть бандитам! Смерть фашистам! Сміливо на бій! (І. Гончаренко).
Словник української мови (СУМ-20)