безчестя
БЕЗЧЕ́СТЯ, я, с.
1. Те, що неславить; ганьба.
– Не принесу нікому безчестя, не зав'яжу чужого віку, .. не піду ні за кого (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Я вас урятував від безчестя, а ви... (О. Гончар);
Сам генерал Хлищов ледве живий втік на автомобілі у паризьке своє безчестя (Ю. Щербак);
Ознаки сучасності в дивних сплетіннях можна побачити в усіх віршах Ліни Костенко на вічні теми добра і зла, життя і смерті, честі і безчестя (із журн.).
2. заст. Грошова винагорода, яку за свою образу чиновна особа могла стягнути зі свого кривдника.
– Погашу світло, вилазьте тоді помацки з хати, мов злодії; і безчестя вам не заплачу, і всюди розказуватиму (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)