безчестя
БЕЗЧЕ́СТЯ, я, с.
1. Те, що завдає неслави; ганьба.
— Не принесу нікому безчестя, не зав’яжу чужого віку, ..не піду ні за кого (Кв.-Осн., II, 1956, 466);
— Я вас урятував від безчестя, а ви… (Гончар, Таврія.., 1957, 389).
2. заст. Грошова винагорода за образу чиновної особи, яку ображений міг стягнути з свого кривдника.
— Погашу світло, вилазьте тоді помацки з хати, мов злодії; і безчестя вам не заплачу і всюди розказуватиму (Кв.-Осн., II, 1956, 300).
Словник української мови (СУМ-11)