божище
БО́ЖИ́ЩЕ, а, ч. і с.
Язичницький бог, ідол.
Здійнявши руки, Святці [жерці] співають вдячні гімни Своєму божищу Ваалу (Леся Українка);
// Фігура бога, ідола.
Здобутий уже Вавилон, засоромлений Бел, зламаний Меродах, боввани його посоромлені, порозбивані всі його божища! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
[Протей:] Поставлять вражі остров'яни Велике божище мідяне Та й носяться не знати з чим (М. Лукаш, пер. з тв. Й.-В. Гете).
Словник української мови (СУМ-20)